Залишки русского міра у Берліні на службі у німецької туристики

Ворота

Минулої суботи побував у Берліні у спішу поділитися враженнями у сподіванні на те, що комусь ця інформація стане у пригоді.

Дорога А2 від Варшави до Берліна – це рівна якісна і нудна автотраса, якою ви за чотири години проїдете  майже шістсот кілометрів до німецької столиці. Один нюанс – вона платна на польській території.  Просто посеред дороги стоять пункти оплати, у будці сидить пані і їй треба заплатити карткою або готівкою. Спочатку 12 злотих, потім двічі по 18 і остання брамка – 36.

Немало, але як хочеться спробувати нормальну дорогу і швидко доїхати – якраз те, що треба. Звичайно ж, на швидкості 160-180 ви нічого окрім дороги і тих брамок де беруть плату, не побачите.

А, ну ще заправки  де зупинитесь, дадуть вам якісь шанси на пізнання навколишнього світу. Кордон з Німеччиною можете і не помітити. КПП є, там треба їхати повільніше, але зупинятися не треба. Принаймні, мені не довелося зупинятися ні в один бік, ні в інший. А думав, що буде як на польсько-словацькому кордоні, де прикордонники і паспорти по базі пробивали і речі дивилися.

На німецькій частині дороги (90 кілометрів до Берліна) – ремонт зараз. Тому  смуги на дорозі вужчі. І настільки вужчі від нормальних, що реально страшно ними їхати. А якщо додати, що це ніч і йде дощ – уявите собі повну картину. Але усі їдуть і ти їдеш. У Берлін в’їхав і по Берліну орієнтувався завдяки пасажиру блаблакарному – поляку Патрику. Працює логістиком на великій фірмі. Під ним  – 25 автомобілів і водіїв. Один з проектів – розвезення безкоштовної потcдамської газети. 70 тон газети щотижня. Патрик якраз вночі заступав на роботу. Мусив отримати товар, простежити за завантаженням і до ранку газета мала бути у  місцях розвезення. Патрик  про себе на блаблакарі написав, що він – водій від народження. Колись і сам працював водієм на тій фірмі. Нині керує. Звичайно ж, думаю, моє водіння йому навряд чи здавалося професійним, але він мужньо витримав і доїхали ми благополучно і швидко. Завдяки швидкій магістралі А 2, де можна втопити педаль газу і їхати з усією можливою швидкістю.  Все таки професійні водії на пасажирському сидінні поводять себе теж професійно.

Патрик вийшов у районі «Сіменсдам» і все. Я залишився без навігації. Треба було терміново знайти де купити картку телефонну з інтернетом. На заправці сім-картки продавалися, але у Німеччині не так все просто з цим. Купити  – мало. Треба ще або через інтернет або через оператора, який говорить німецькою, зареєструвати ту картку. На заправці мені цього не могли зробити. Але підказали, що можна купити у магазинчику поряд. Магазинчик тримає турок. Продавчиня – німкеня. Вона все мені і зробила. Картка обійшлася у 15 євро. Радів я недовго. Інтернет скінчився за якісь пару годин. Купив картку передоплати на заправці. І знову те саме. 1 гігабайт інтернету випарувався за годину. А хостел я ще не знайшов, тому припаркувався поміж автомобілями у спальному райончику Берліна, розклав задні сидіння і влігся у автомобілі. Виспався чудово. Хоча, якби взяв собі у авто постільну білизну – було б взагалі супер. Більше я телефон у Берліні не поповнював. І не тому, що не хотів витрачати грошей.  У центрі, куди я приїхав, не зміг знайти салону мобільного зв’язку, де б мені зробили  так, щоб інтернет був.  Зрештою, по Берліну чимало безкоштовного вайфаю, якось собі порадив.  Звичайно ж, центральним пунктом моєї уваги була стіна і все, що з нею пов’язане. Бранденбурзькі ворота я пройшов зі сходу на захід і з заходу на схід, бо давно про це мріяв. Походив навколо рейхстагу. Всередину мабуть процедура пропуску непроста. Навіть не цікавився. Мало було часу. Далі пішов до знаменитого КПП «Сheckpoint Charley” Там посидів у Маку, подивився на великий синьо-жовтий біг-борд на сусідньому будинку, де Путіна російською і англійською закликали відчепитися від України. Чому саме у цьому місці? Не знаю. Наступного разу розпитаю. КПП і територія навколо нього  – важлива частина туристичного Берліна. Туристи залюбки фотографуються з чоловіками у американській військовій формі. Одна екскурсія змінюється іншою. Попит на стіну високий. Більше того, попит на кілька музеїв навколо, пов’язаних зі стіною і рештою совкових атрибутів, типу «Трабанта», доволі високий. Люди масово купують квитки у трабі-парк, ідуть у панораму стіни, фотографуються біля залишених на пам’ять фрагментів цього елементу «рускава міра». Я стільки прочитав і подивився про цю стіну, що просто мусив все це побачити на власні очі. Звичайно ж заселфитися тут теж мусив.

Потім була автомобільна екскурсія Берліном. Як це виглядало? Сідаю за кермо свого авто і їду центром куди очі бачать. Без навігатора, повільно, спокійно, розглядаючись, блудячи, заїжджаючи у глухі кути. Берлін у центрі перекопаний: йдуть ремонти. Як наслідок – не завжди по вулиці, де за логікою, мав би бути проїзд, він насправді є.  Результат цієї екскурсії – на відео.

Дуже красива і варта уваги місцина біля Шпреє.

шпрее кораблики

Наступного разу обов’язково покатаюсь на кораблику річкою.  Місто у неділю живе туристичним життям. Туристи прокидаються, починають шукати де б випити кави, а у німців все відкривається не раніше 9. Я поки сидів біля кафешки в інтернеті, познайомився з корейцями, що приїхали велосипедами десь з-під Берліна, з американцями, які на питання «Where are you from?»  відповідають, що вони з Арізони. І лише потім уточнюють, що це у США. Для них Арізона – це і є їхня країна. Зрештою, може так воно і є.  Було ще кілька людей, які хотіли о 8 ранку щось випити кавоподібне і не могли знайти. У центрі міста – тільки поліція і туристи.

 

шпрееУ другій половині дня треба було їхати назад, тому я знайшов пасажира по блаблакару. Знову трапилось те, що завжди  – усі місця на мою поїздку забронювала одна людина і додзвонитися до неї було неможливо. Тому я бронювання скасував і таки мені вдалося зловити одного реального пасажира. Ним виявився Міхал, бригадир на складі з-під Ганновера. Працював на карі, а нині його підвищили. На складі і керівник – поляк, і бригадири  – поляки. І працівники – теж поляки. Платять їм по 9 євро за годину чистими. У Польщі українцям за цю ж роботу платять 9 злотих.  При цьому, сказати, що поляки  хочуть працювати – можна не завжди. Міхал розповів про одного свого земляка, який заплатив за дорогу до цього складу, за ви наймання житла, прийшов на роботу, робота йому здалася заважкою   (їздити по складу електрокаром) і він просив чогось легшого. Зрештою, йому подякували за співпрацю (це так красиво називається звільнення) Він, в рамках вирішення проблеми пішов напився і коли водій буса приїхав за ним,  цей чоловік лежав у калюжі крові з розбитим носом, бо впав зі сходів по п’яні.  Таких історій, за словами Міхала, чимало. Тому, думаю, українцям на цьому складі були б раді. Це один з проектів, над яким я нині працюю, щоб склади у Німеччині з часом заговорили українською. Завдяки мені.    Так як нині це є Прушкові під Варшавою.

Міхал їхав на пару днів до Лодзя до своєї дівчини, яку він переконує переїхати до нього під Ганновер. Ще не переконав. Тому забронював у центрі Лодзя готель і приїхав бла бла каром з Берліна. До речі, якби не Міхал – ми б довго виїздили з Берліна. У його шостому айфоні інтернет був і навігація працювала. Міхал нещодавно купив айфон і я змушений був йому показувати, як і що там працює.

Така видалася німецька гастроль українського перекотиполя, який намагається влаштуватися на роботу у польську фірму з працевлаштування. Документи для отримання дозволу на працю подаю у Варшаві 4 жовтня. Але то вже інша історія.

Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів –  перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі.

ПІДТРИМАЙТЕ УКРАЇНСЬКЕ!!! Карта Приватбанку 5457082280287793

PKO bank polski 30 1020 1097 0000 7902 0272 9754

 

 

Коментарі Facebook