Україна” проти “Украины”

Історія з Даною Яровою та “И так поймут” практично розкрила ту проблему, про яку у нас намагаються не говорити одні і майже не знають інші.
 
 
Але ця проблема є ключовою для розуміння ситуації. І про неї треба нарешті заговорити.
 
Проблема ця заключається в тому, що в Україні є дві великі спільноти з різним поглядом на майбутнє. Точніше, є і третя – але цю, ватників-русофілів, всі уже прекрасно знають. Мова про ті спільноти, які і на Майдані, і на війні – по одну сторону барикад.

 
Справа в тому, що частина українців хоче жити не в “СРСР” чи “России” – але і не в “Україні”. А де ж вони хочуть жити? А хочуть вони жити – в “Украине”. Пояснюю, що це за країна. Це УРСР без Кремля, але з айфонами. Тобто – без комунізму, без рашизму, без ідеології “русского мира”. Але – в тому форматі, в якому існував УРСР. Де начебто була українська мова – та десь на маргінесах, на рівні поспівати народних пісень за столом, після рюмочки. А так, в цілому, всі освічені люди в містах говорили, писали, читали, навчалися ітд – російською. Все це тут уже було, і люди ці, вони виросли саме в таких умовах. Це їх зона комфорту. І вони хочуть жити саме в таких умовах.
 
Але при цьому, повторюся, на Майдані і на війні – вони в одному окопі з тими, хто хоче жити в Україні. Бо зовнішній ворог один. Згадайте, на Майдані-2004 стояли соціалісти. Були ситуативними союзниками. Так і тут. Звісно, Ярова воює проти Росії, Нефьодов бореться з корупцією. Але для будівництва іншої країни.
 
І оце нам треба чітко усвідомити. Вони просто хочуть іншої країни. Не такої, як ми. І в цій боротьбі має вирішитися, яка саме країна постане на руїнах московської колонії – Україна чи “УРСР з айфонами”. Причому ситуація з правами людей, з демократією, корупцією ітд – в цих країнах буде приблизно однаковою. Якщо не ідентичною (населення ж те саме, плюс-мінус). Але це будуть дві різні країни.
 
Цимес ситуації в тому, що тут можна і треба боротися цивілізованими, законними методами. Такими, як квоти на радіо. Чи українізація шкіл. Проблема адептів “УРСР з айфонами” (як, власне, і наша теж), що майбутнього ще не існує. Воно – у вигляді дітей – ще формується. І хто сформує це майбутнє, хто більше вплине на дітей – той і переможе. Українізація шкіл, українізація книжок, мультфільмів, відеоігор – все це елементи цієї тихої війни “України” проти “Украины”.
 
Якщо ви скажете, що таким чином – українізовуючи дітей – ми штучно, неприродньо створимо Україну, то ось вам моя відповідь. Справа в тому, що все в світі – починаючи із житла, смаженого м’яса і мови – створене штучно. Людина в принципі створює свій світ штучно, власними руками. Будь-яка літературна мова – це штучна річ, її ніколи не існувало в природі.
 
Крім того, не треба забувати ту просту істину, що будь-яка ситуація, яка є чинною в якийсь момент часу – не є константою. Тобто якщо сьогодні щось є отак – то воно, скоріш за все, не було так раніше і, скоріш за все, не буде так потім. Все в світі змінюється. І мовна ситуація також.
 
Крім того – 2, мовна ситуація в Україні є тимчасовою. Будь-яка дво- чи полімовна країна не може залишатися такою завжди. Ситуація завжди розвивається на користь якоїсь із мов. Або власної – як у Франції, де зникли чи майже зникли усі інші мови. Або чужої – як в Білорусі, де зникла власна мова. Бельгія? Ви неуважно слідкуєте за політичною ситуацією в цій країні. Там уже фактично дві різні країни, які з’єднані через Брюссель. Канада? Федеральний уряд як може впливає на Квебек, послаблюючи його незалежницькі настрої (я вже писав про те, як перед референдумом про незалежність Квебеку уряд Канади штучно збільшив там число новоспечених громадян, бо ті гарантовано б голосували проти відділення Квебеку).
 
Так завжди і всюди. Тобто – ситуація в Україні рано чи пізно відійде від двомовності. Або в бік умовної “галізації”, тобто утвердження однієї мови не тільки як державної, як і як панівної у всіх сферах (за винятком відповідного відсотку нацменшин). Або в бік безумовної “білорусізації”, де білоруська мова виступає таким собі антуражем, етнографічною родзинкою, як північно-російське “окання” або південно-російське “гекання”.
 
Так-так, обов’язково відійде. Вічно продовжуватися нинішня ситуація не буде. Те, що ви народилися, коли вона вже була – не значить, що ви і помрете при ній. Це у вас відрижка совку говорить – коли люди в школу пішли при Сталіну і мало не на пенсію при ньому ж збиралися іти. В нормальних країнах за людське життя змінюється 100500 правителів. І ситуація у всіх сферах і галузях життя теж змінюється. Наприклад, нові слова в словниках з’являються. Це тільки у нас нікчемні академіки з-під філології навіть правопис не можуть до ума довести, не кажучи вже про якусь актуалізацію лексики (“тітушки” з’явилися в академічних словниках? Отож).
 
І от в який бік ситуація зміниться – все залежить від нас і них. Хто переможе – той і буде банкувати. Або ми – і житимемо в Україні, або вони – і житимемо (хто не емігрує) в Украине.
 
Вирішувати вам. Я ж максимально розжував ситуацію. Більше вже нікуди.
Коментарі Facebook