Чому українські ВНЗ програють конкуренцію своїм польським колегам?

ОСВІТАВід редактора:  Текст написала студентка харківського ВИШу. Вона ще  там вчиться, отож не знаю, чи піде їй на користь, якщо я поставлю прізвище автора. Поки що не ставлю. Але як автор буде готовий  – поставлю. Це було б круто, якби автор висловив таку готовність, не боячись наслідків. Як відомо, українська вища освіта – це зборище малоосвічених мстивих нікчем, а у харківському варіанті – ще й українофобів.  Автор тексту хоче у майбутньому бути журналістом. І цей текст – перша її публічна проба відобразити інформацію у матеріалі.   Заголовок автор вигадав ніякий, тому у заголовку погосподарював я. А текст  фактично без редагування. Буду вдячний за коментарі. Вони будуть автору корисні. 

Харків вважається містом студентів. Тут безліч ВНЗ до яких вступають тисячі студентів кожного року. Дуже важливо не схибити у вирішенні цього питання. Я студентка ХПНУ ім. Г. С. Сковороди, українського мовно-літературного факультету, тому буду говорити про свій університет. Допоможу дізнатися про його як позитивні, так і негативні характеристики.

Умови вступу стандартні, я вступала в 2013 році. Складаєш ЗНО, відповідно ті предмети, які потрібні на обраному факультеті. Потім по завершенню тестів подаєш документі до ВНЗ. Далі відслідковуєш своє рейтингове положення, мені зателефонували із університету та сказали, що я проходжу на бюджет. Хоча мріяла зовсім про інший ВНЗ, але так склалося, тому нарікати пізно.

Перше, що може отримати студент у ХНПУ – це  можливість реалізувати свій творчий потенціал, бо в університеті дуже багато гуртків, спортивних секцій, досить потужний студентський актив. Але тут не можу оминути негативну сторону. Якщо ти береш активну участь у житті університету, то значить пропускаєш багато семінарів, які треба відпрацювати, бо викладачу частіше за все все одно де ти був під час занять, якщо це не поважна причина. Тому не зрозуміло, що ж  краще: бути активістом чи відмінником? Також треба говорити про предмети, які вивчають за певною спеціалізацією. Я навчаюся за спеціалізацією вчитель української мови та літератури, редактор освітніх видань. Позитивним є те, що багато предметів, які ми вивчаємо  різнопланово розвивають нас, як педагогів, але дуже мало уваги надається  профільним предметам. Наприклад, на третьому курсі ми вивчали етику та естетику, хоча це шкільні предмети, мені здається, що повторювати по десять разів усім відомі положення – марне  витрачання часу. Також досить сильно обурив мене курс основ економіки. Якщо б я хотіла складати іспит з економіки чи вищої математики, то пішла б на фіз-мат. До зайвих я б віднесла: виразне читання, архівознавство, вони могли б бути факультативними, відвідували б їх ті, хто хотів, кому це цікаво.  Мені не вистачало пар з української літератури, СУМ(сучасної української мови), редагування, журналістської майстерності, було б непогано, коли вони були хоча б два рази на тиждень, а не один.  Я вважаю, що це нераціонально, якщо виключити все непотрібне, то вищу освіту можна було б отримати за 3,5 роки.

Не можу оминути увагою основний орган влади на факультеті – деканат. Туди студент може приходити, якщо його щось непокоїть. Ніхто не дає гарантії, що тобі допоможуть, але можна спробувати прийти. На факультеті більшість студентів розмовляють українською мовою, бо мають в ній вдосконалюватися. Стосовно педагогічного складу, то ситуація на українському факультеті, серед студентів побутує скорочення укр-фак, досить неоднозначна. На першому курсі мені здавалося, що кращих викладачів знайти важко, зараз я на четвертому  курсі, то моя думка кардинально інша. Журналістику в нас викладала людина, яка до неї не має жодного стосунку, крім теоретичних відомостей. Читати теорію в підручника можна й самому. А якщо курс називається «журналістська майстерність», то це означає, що ми маємо практично освоювати журналістські жанри під керівництвом спеціаліста. До речі, тут треба згадати про Мельниківа Ростислава Володимировича – українського поета, літературознавця, критика. Саме він і привів до ладу роботу кафедри української та світової літератури, звільнивши тих викладачів, які не захистили дисертацій. (від редактора: не виключено, що дисертації тих, що залишилися – сміття і макулатура, а ті, хто не захистив дисертацій – просто не мали грошей на бутерброди атестаційній комісії та пухкий конверт, але то – тема іншої публікації) Зараз він став завідувачем кафедри, викладає в нас журналістику, видавничу справу, українську літературу другої половини XX ст.. Ми почали писати власні матеріали, аналізувати в аудиторії, він допоміг нам написати роботи для наукової студентської конференції – ось  це я і вважаю практичною допомогою. Не суха  теорія та термінологія, а перші спроби відобразити інформацію на папері. На кафедрі мови є багато фахівців з якими приємно співпрацювати, принаймні не виходиш з пар порожнім.

Також не дивуйтесь, якщо доведеться померзнути в аудиторіях. Кожного семестру батьківський комітет робить звіт про аудиторії в яких зроблено ремонт за кошти студентів та їх батьків. Але якось так виходить, що  частіше пари проходять в інших аудиторіях, не відремонтованих і холодних. Батьківський комітет також говорить красномовно про те, що студенту допоможе у складанні сесії, але по суті ні на що не впливає, це все досить поверхово, в результаті студент опиняється сам на сам з проблемою.

Прийшов час закінчувати четвертий курс, тому зваживши усі «за» і «проти» я вирішила змінити ВНЗ. До магістратури можна вступити у будь-який інший  ВНЗ у нашій країні або за її межами. Мені б хотілося спробувати свої сили у Польщі. Зараз ця країна радо приймає студентів з різних країн світу, надає можливість вивчити мову на курсах при університеті. Я дуже ретельно підхожу до цього питання, почала вивчати мову, переглядати ВНЗ гуманітарної спрямованості, хотілося б продовжити редакторську освіту, можливо закріпити педагогічну. Головне розуміти чого хочеш і прагнути змінити те, що не влаштовує.

Далі – мій сюжет, у якому розповідається чому українські університети  – це фірми з продажу дипломів

А тут  – розмова з професором університету Варшавського на тему навчання українців у Польщі

Тут  – розмова з українським студентом, який навчається у польському ВНЗ

І ше один студент з Варшави, який порівнює своє навчання в Україні з навчанням у Польщі

Запрошую до співпраці студентів, які хочуть у майбутньому працювати журналістами. 

Коментарі Facebook