Варшава – Київ: потяг – позорище “Укрзалізниці”

кабанВашій увазі – чергова транскордонна історія, яка свідчить про відсутність будь-яких позитивних змін у сфері транспорту, інфраструктури та про аморфність і профнепридатність чиновників МЗС, Мінстрансу, які відповідають за те, щоб хоча б якісь зміни у цій сфері настали.

Мав «щастя» вчергове проїхатись потягом №67 Київ – Варшава.  Це один з небагатьох потягів, які йдуть з України у Європу. Тобто, сівши у потяг на вокзалі у Києві, ви виходите на вокзалі у Варшаві. У центрі міста виходите. Це дуже зручно, але страшно дорого і совково.

Квиток на потяг до Варшави коштує 2343 гривні. Щоб їхати у комфорті  – треба купувати квиток у четвертий  «контрабандний» бригадирський вагон і просити, щоб  продали квиток у купе, в якому ще жодного місця не продали. Тоді є шанс, що ви будете у купе один, а отже, їхатимете з відносним комфортом. Принаймні до часу, поки не матимете спілкування з провідниками чи бригадиром потяга. Я, на свою біду, таке спілкування мав. З одного боку, це справді, біда. З іншого боку, ви ж знаєте, що таке спілкування з совками є для мене впродовж останніх 20 років джерелом натхнення.  Спілкування почалося на пероні. Я прийшов до потяга за чотири хвилини до відправлення о 17.26. Це означає, що провідник – огрядний широкомордий мурмило – уже готувався занести свою тушу всередину вагона. А тут – я.  Стою, дивлюсь у квиток, і шукаю номер вагона:

— Четвьортий вагон ето!
— Я Вам здався росіянином?
— Ні….
— То на якого ляда ви говорите зі мною російською?
— Заходьте я вам там розкажу.
— Кажіть уже, щоб я знав, що у скарзі писати?
— А крім скарг ви щось ще вмієте писати?
— Так. Ще вмію писати записки про службову невідповідність, заяви про злочини і вчусь писати позови.  Планую найближчим часом познайомити Вас з цією частиною своєї творчості…
Знайомство з провідником відбулося. Ми одне одному одразу сподобалися. Спілкувалися усміхнено і я уже бачив райдужну перспективу подорожі після такого спілкування.

Чекати довго не довелося. Одразу, як потяг рушив, у коридорі засмерділо цигарковим димом. Пішов шукати джерело. Звичайно ж, знайшов у тамбурі. Якраз там де знак «Курити заборонено».

  • Підкажіть будь ласка, у якому вагоні бригадир цього потяга? – питаю я у другого товстуна, що товчеться біля купе провідників, перегороджуючи повністю прохід своїм пузом.
  • Я бригадир, а шо такоє?- відповідає мені пузо.
  • Хочу звернути Вашу увагу на те, що у тамбурі Вашого вагона смердить цигарковим димом. При тому, що там висить заборонний знак.
  • Ну то й що? Це я курив. Я з 15 років курю, що мені робити, як я не можу обійтися?
  • Як ви не можете обійтися без куріння під заборонним знаком – я можу допомогти Вам знайти іншу роботу, де у Вас буде така можливість. Рекомендую Вам повідомити Ваше керівництво, що Ви не в змозі виконувати Ваші обов’язки і попросіть звільнити від цієї непосильної ноші. Впевнений, що є серед працівників “Укрзалізниці” люди, які спробують Вас замінити на цій непростій посаді. Я уже зараз можу написати Вашому керівництву, щоб воно допомогло Вам з пошуком іншої роботи. А для більшої переконливості можу написати про це у книзі скарг і пропозицій. Таким чином, прочитавши мою скаргу, начальство не зможе Вам відмовити.
  • Вибачте, я більше не куритиму…

Він справді більше не курив. Принаймні у цьому вагоні. Пояснити, чому? Не тому, що він поважає мене, як пасажира. Він, як будь який працівник «Укрзалізниці», пасажира глибоко зневажає і ненавидить. Просто, він непокоїться, що мою скаргу можуть використати інші його колеги які претендують на керівництво у такому шикарному потязі… А у чому ж його шикарність? Що такого у роботі провідника чи бригадира державної залізничної компанії, що платить своїм працівникам копійки?

Справа в тому, що у Польщі цигарки коштують дорожче, ніж в Україні. І саме це мотивує провідників 4 вагона потяга № 67 триматися зубами за свою копійчану зарплатню провідника.

Але ж офіційно можна перевезти тільки дві пачки цигарок! Ключове слово «офіційно». У четвертому вагоні потяга Київ-Варшава достатньо місць, куди можна запхнути неофіційні цигарки і потім віддати їх за прес готівки на вокзалі «Варшава-Всходня». А як же польські митники? А отак. Вони заходять у вагон і сидять у купе з півгодини, нічого не роблячи. Точніше так, роблячи посадовий злочин. Звичайно ж, щоб це довести, треба знімати відео прихованою камерою, маючи на це дозвіл суду. Чому донині такого дозволу суду немає – це питання не до мене. Знаю тільки, що основні події у ті рейси, коли на службі «правильна» зміна польських митників,  розгортаються у проміжку між прикордонними процедурами української і польської сторін. Тоді четвертий вагон перетворюється на мурашник, де роботящі руки розкручують сховки і вкладають туди контрабанду, потім все акуратно закручують, маскують і… готують готівку для польських партнерів у погонах… Усе це неодноразово спостерігали різні люди, які зі мною і поділилися інформацією. Мені на цей екшн потрапити не вдалося. Того дня, коли їхав я, точніше тієї ночі – митників і прикордонників зайшло у потяг багато, вони уважно перевірили кожного пасажира, зокрема, мене. Я відкрив валізу, пояснював, навіщо мені штатив, де мій апарат, чого і куди я їду, що везу? У сусідньому купе їхала пара совків, які везли дітям у Познань люстру. Таку звичайну совкову люстру  з висюльками. Люстру розпакували і всі висюльки перевірили.  А ще у них знайшли мясо і запропонували або викинути або з’істи. І ці двоє спілкуючись у типовому стилі русского міра ( ніби гавкають одне на одного)  почали публічно у присутності польських митників і прикордонників запихатися серед ночі у піст мясами і ковбасами. На слух і на запах це було огидно. На вигляд, мабуть, ще огидніше.

Однак, все ж таки у рейтингу огидності провідники цього вагона – на першому місці.  Вони  – зразок яким не повинен бути провідник. Вдвох у коридорі ці кабани не розійдуться. Невже в «Укрзалізниці» немає молодих ввічливих, не обтяжених зайвою вагою працівників? Чому таких нещасних ставлять на такі маршрути? Це ж обличчя країни. Ну у даному випадку морда країни, рило, але явно не обличчя.

Запитав у одного з провідників як він потрапив на цю роботу? Мав же бути якийсь конкурс! Це ж все таки міжнародниий маршрут, один з небагатьох… Як конкурс міг виграти і як могли на цю роботу призначити людину, яка не в змозі втриматись від куріння під заборонним знаком, не здатна утримати своє пузо у якихось прийнятних рамках, не вміє спілкуватися з пасажирами так, щоб не викликати у них бажання негайно написати на нього скаргу і домагатися його звільнення? Провідник стверджує, що його поставили на цей четвертий контрабандний вагон у рамках ротації, щоб не було корупції, як він сказав. Але ж його мармиза і поведінка – уособлення корупції.  На відео провідник-пузо стверджує, що його примусово на цей потяг поставили. Звичайно ж, я йому вірю зразу і миттєво. Бо я ж дебіт, наївний придурок, якому можна вішати лапшу на вуха.

При підїзді до Варшави, у вагон зайшов контролер польського «Інтерсіті». контролерІнтелігентна, ввічлива, підтягнута людина. Перепросив, що потяг запізнюється на сім хвилин і запропонував, у разі потреби, виписати квиток на потяг з Варшави, якщо хтось їде далі. У нього в руках апарат, який такі квитки друкує і реєструє онлайн…

З огляду на те, що цього разу на кордоні була  «неправильна» зміна митників і провідники контрабандного вагона про це достеменно знали – на «Варшаві-Всходній» ніхто не зустрічав ящики з контрабандними цигарками і прес грошей  не було за що платити. Провідники знову напялили на себе форму “Укрзалізниці” і ми прибули на Варшаву центральну, де я залишив цей потяг-позорище і уособлення корупції і нікчемності українського транспортно-інфраструктурного менеджменту. Квиток на потяг з Києва до Варшави коштує 2343 гривні. Потяг з Варшави до Львова коштує 240  або 290 злотих. І їде потяг з Варшави до Львова 11 годин. 400 кілометрів – 11 годин… У 21 столітті, коли за такий час можна  всю Європу потягом проїхати…

Зміни на «Укрзалізниці» на мою думку, мають початися зі звільнення провідників четвертого контрабандного вагона потяга № 67 і бригадира цього потяга – пузанька, котрий пояснює своє бажання порушувати заборону на куріння тим, що він курить з 15 років. Дитина пісяє у памперо від народження, але вона виростає і розуміє, що є і інші способи вирішення цієї проблеми. Бригадир-пузанько потяга № 67 навряд чи має можливість щось колись зрозуміти. Хіба що, отримавши підписану заяву про звільнення через службову невідповідність.

Буду вдячний за доповнення цього тексту коментарями про ваш досвід залізничної подорожі за маршрутом Київ-Варшава-Київ у потязі “Укрзалізниці” з провідниками, які зі своїми пузами не зможуть розминутися у коридорі вагона.

 

Коментарі Facebook