Льоня – турист, або сумна історія українця з польською туристичною візою на роботі в Італії

італіяВін зустрічав нас просто на дорозі, не вірячи у те, що якась залізяка – навігатор може довести людей на українській машині до його житла у закутку італійського села. Кремезний чолов’яга років 55 на вигляд, прокурений і не надто ретельно помитий, сів до нас у авто, наповнивши його новими ароматами. Одразу перейшов на «Ти» так, ніби ми триста років були знайомі.

  • Льоня, – подав він мені руку для привітання. Одразу стало зрозуміло, що привітався не з офісним працівником: рука шкарубка, пальці налиті, потиск міцний.
  • Стоп! Отут звертай вліво, бо інакше поїдемо до циганів, – командує Льоня і ми з асфальту пірнаємо у вузенький, майже непомітний заїзд до двору. Льоня відкриває ворота, командує, щоб проїхали якомога ближче до ялинки… Чому – не пояснює, але інтонації свідчать про те, що кожна деталь дуже важлива. Льоні зранку на роботу і ми попередньо домовлялися, що вийдемо з дому разом з Льонею, бо ключі тільки одні. Але Льоня пропонує нам спати поки спиться, розуміючи, що після 500 кілометрів італійських доріг лягти о 22 і встати о 8  – це занадто. Ми вдячно погоджуємось на такий варіант в обмін на те, що вранці покладемо ключі до зеленої поштової скриньки.  Інтонації Льоні свідчать про те, що це дуже важливо – саме до зеленої, а не до червоної. Я поки що не розумію важливості цих деталей. Але, все попереду.

Льоня відкриває будинок. Перша кімнатка – невеличка кухня. Направо – туалет і душ, наліво – прохідна кімната, де спить Льоня серед купи складованих речей. Аромати і інтер’єр холостяцького життя робочого чоловіка. (квартиру знімає теща, але, оскільки працює опікункою біля старшої  людини – буває вдома тільки на вихідних).

Нам показують місце нашого нічлігу – спальню на другому поверсі з величезним ліжком. Тут теж більше ознаки складу ніж житла. Але ліжко добротне і спалося нам добре. Ми не чули ні власних будильників (бо розрядився телефон) ні електрички на Павію о 5 ранку, що їде одразу за льоніним городом. Мене розбудив льонін будильник.

Спускаюсь. Льоня робить нехитрі ранкові водні процедури. Я чекаю черги у туалет і роздивляюсь двір. Ми їхали італійськими селами і бачили, як здорово,  акуратно і красиво скрізь. Але у льоніному дворі все по-українськи.   Чистенько і прибрано, але «красиво» – не скажеш. Льоня працює садівником, щодня бачить красиві газони, підстрижені кущі, квіти і так далі. У себе у дворі Льоня все це ще не зробив. Часу не має. Або ж йому це не потрібно.

Нарешті водні процедури закінчено і я потрапляю до туалету. А Льоня тим часом готує собі каву у маленькій красивій восьмигранній помаранчевій кавоварці. Такі восьмигранні кавоварки мабуть є у кожному італійському домі і українці Італії, що відчули смак місцевої атмосфери, в першу чергу передають своїм родичам в Україні саме таку кавоварку. У нас теж є. Бо моя теща уже 16 років працює в Італії опікункою.

Льоня робить собі каву, запалює цигарку і я, за звичкою, починаю розпитувати про життя – буття. Льоня охоче ділиться.

Працює він тут уже шість років.  На польській візі. Кілька разів виїздив, робив новий паспорт і приїздив знову. Щоразу – на польській візі. Коли польські консульства хваляться, що видали українцям мільйон віз, а польські урядовці впевнено заявляють, що ті українці працюють у Польщі –  тут, у Павії це особливо смішно чути.  Льоня – турист.  Коли перетинав польський кордон – з його тижневої туристичної візи залишалося три дні. Польські прикордонники потримали Льоню на кордоні півдоби, але таки пропустили. І ось уже рік Льоня працює у бригаді садівників разом з двома албанцями та італійцем. Робота дуже важка: треба регулярно підняти понад 50-кілограмовий бідон з землею чи утрамбованою травою, дотягти з машини чи до машини. Мусиш регулярно робити ривок і підйом на горба важкого вантажу. У Льоні на 70 відсотків зірвані сухожилля на руках. Це сказав італійський лікар – знайомий власника житла, яке винаймає льоніна теща. Бо офіційно до лікаря Льоня потрапити без документів не може. Отже, Льоні потрібна операція, яку планує зробити у Києві. Власник фірми, де Льоня тягає на горбі вантажі, впевнений, що уколи і таблетки допоможуть краще ніж операція і не пускає Льоню з роботи. Каже, що він йому дуже потрібен тут. Ще б пак, адже він платить Льоні 5 євро за ту роботу, яку його легальні працівники – двоє албанців і один італієць –  виконують за 10.   Льоня ремствує, що «неграм»(так Льоня називає усіх вихідців з Африки) тут живеться, як на курорті.

«Їм одразу по приїзді дають житло, 30 євро в день і їх зобов’язані брати на роботу по закону. Але вони працювати не спішать – жебрають. Це так Італія платить їм за колонізацію»,  – каже Льоня. За льоніним парканом живе циганський табір. Стоять кілька новеньких трейлерів – такі циганські табори у Італії.

«Вони вважаються малозабезпеченими. Тому їм електрика і вода безкоштовно. Теж не працюють. Продають наркотики, крадуть, коли люди їдуть по курортах. Єдине, що заспокоює – у них правило: не красти там, де живеш. А то б боявся», – розказує Льоня.

У Льоні двір – спільний з італійським дідом. Італійський дід живе сам. Дружини і дітей не має. Туалету, на відміну від Льоні,  не має. Тому  ходить на відро, а відро виливає у двір. Тому Льоня попередив, що проходячи повз дідові двері треба пильнувати, щоб не потрапити під момент, коли дід якраз вирішить утилізувати віходи. Бо це робиться блискавично – відкриваються двері і вміст відра летить на три метри до паркану. Діда, за словами Льоні, не надто цікавить, хто у цей час йде повз його двері і на цю дідову традицію треба зважати, якщо у планах немає повернутися назад і відмиватися. Льоня розповідає, що дід добре прикладається до алкоголю і останнім часом перейшов з вина на міцніші напої. Коли добре вип’є – його тягне на спілкування. Розповідає про своє бурхливе життя.  На фабриці десь поблизу дід клеїв картонні ящики, а вночі підробляв продажем квитків на дискотеці.  У діда велика родина. Це Льоня зрозумів, коли якось діду стало погано і всі думали, що він при смерті. Тоді усі спадкоємці і зявилися у його домі на околиці селища Гарласко. На думку Льоні, родичі з нетерпінням чекають моменту, коли можна буде ділити майно. Найціннішим, відомим Льоні,  надбанням діда є сто тисяч євро на рахунку.  Льоня впевнений, що дід планує у заповіті відписати все церкві або якійсь благодійній організації. Льоню це дивує і навіть обурює. Хоча, ні, на церкву дід нічого не дасть. З його п’яних розповідей  Льоня дізнався, що у молодості Ернесто (так діда звуть, як я потім дізнався) витворив якийсь вибрик у церкві і ксьондз зробив йому зауваження. З того часу у Ернесто до усіх попів, свідків єгови, штунд, баптистів і всіх інших служителів культу ставлення глибоко негативне і навіть агресивне. Коли священник традиційно приходить святити дім у свята – Ернесто, за словами Льоні, жене його з порогу. Табличка на воротях, що згори на фото  – теж витвір діда Ернесто. На ній – уклінне прохання не заходити з розповідями про бога не це подвір’я.

Коли Льоня розповідав про сусіда – стали зрозумілі його інтонації при рекомендації проїхати далі під ялинку і наполегливе прохання не переплутати поштові скриньки, коли вкидати ключі. Сусіди – вони і в Італії сусіди….

(Згодом я з дідом Ернесто познайомився. Не такий він уже і страшний та противний, як про нього розповідав Льоня. Йому просто не вистачає спілкування. І за правильного підходу, сусід може стати діду Ернесто ріднішим за родину, яка про нього забула.  Ми виїздили з двору, а він якраз приїхав своїм авто звідкись. У 90 років дід регулярно кудись їздить на авто. Дід Ернесто допоміг мені відкрити ворота – дав молоток, яким треба було посунути засув.)

У самого Льоні є дружина і дитина. Вони – в Україні. Жили з Льонею в Італії, дитина ходила в італійську школу, але щось дружині не сподобалось. Ми колись зустрічали її в аеропорту у Києві, то наслухались багато про те, як погано ставляться до українців в Італії…   Для мене це ще один доказ того, що коли хтось нарікає на погане ставлення до цілої групи населення, якоїсь національності чи  соціальної групи – треба шукати особисті мотиви і не сприймати цей стогін всерйоз.

Льоню добре знають місцеві карабінери, точно знають, що у нього прострочена віза  і його треба депортувати. Але, оскільки Льоня в усіх інших питаннях законослухняний – карабінерам він нецікавий. Більше того, коли була чергова хвиля легалізації нелегалів, потрібно було отримати довідку з поліції, що він прибув в Італію у 2011 році (саме так і було) – то Льоні сказали, що такої довідки йому дати не можуть, бо він тільки перетнув польський кордон і більше ніде не світився. Тобто, в Італії Льоні немає за документами.

«От якби я потрапив у лікарню чи десь би мене забрала у 2011 році поліція – тоді б  таку довідку мені дала. Карабінери навіть порадили щось таке зробити, щоб вони приїхали, мене забрали і зафіксували моє перебування на території. Інакше – ніяк”, – пояснює Льоня. Отак він живе і працює садівником у італійському селі у статусі українського туриста з польською туристичною візою на три дні, яка закінчилася рік тому.   Поряд з Льонею тільки у цьому селі можна знайти ще  з десяток таких. А по всій Італії таких «польських» туристів  – не злічити. Усім вигідно. Роботодавцю – бо платить вдвічі менше, Льоні – бо він тут заробляє мабуть вдесятеро більше, ніж йому платили на посаді шкільного кочегара (потім його підвищили у цій школі до вчителя трудового виховання. Зацініть кар’єру). Це вигідно і польському консульству, бо воно може гордо повідомити, що видало більше мільйона віз українцям. Це вигідно польському уряду, голова якого може, посилаючись на статистику консульства, ляпнути про мільйон біженців з України на території Польщі.

Це вигідно шахраям – туроператорам з Хмельницького та інших міст України, які за тижневу польську туристичну візу гребуть з малограмотного «туриста» тисячу євро, знаючи, куди він насправді їде і у який саме «тур».

Усі задоволені. Тільки коли подивишся на це все збоку, послухаєш подробиці – волосся дибки стає.

Бо маса людей роблять вигляд, що вірять в бога, а творять підлості, не вважаючи це гріхом.

Видають тур візи трудовим мігрантам

Беруть на роботу нелегалів і платять копійки

Видають візи, точно знаючи, що ця людина – не турист.  Досвідчений консул за кілометр бачить, що саме за туристу візу він видає.

Найпротивніше, що у Італії є потужна українська громада, яка все це знає і ЖОДНОГО СЛОВА ПРО ЦЕ НІДЕ НЕ НАПИШЕ, ЩОБ ЦЕ ПРИПИНИТИ.

Є дипломати, які ніде жодним чином не прохопилися про проблему таких як Льоня.

І тепер, маючи всю ці інформацію, я не знаю, як з цим жити і як докричатися до тих, хто міг би зрушити справу легалізації  «туристів» з України у Італії з мертвої точки.  Як припинити видачу туристичних віз тим, хто не планує турпоїздку? Тут, в Італії, потрібні робочі руки з України. Але чому погоджуватись на рабство? Чому з цим погоджуються українські громади? Чому на це жодним чином не впливає посольство?

Питання поки що без відповіді. Знайду – напишу.

P.S. Льоні, до речі, 43 роки, а не 55, як я думав. І у нього ще все попереду, якщо йому зроблять операцію і легалізують його в Італії, де він потрібен своєму роботодавцю. Або ж якщо його теща таки добудує за зароблені гроші хату десь на Хмельниччині і Льоня поїде витрачати зароблені єври в Україну. Льоня – майстер на всі руки. У ці хвилини, коли я клацаю на компі, редагуючи текст, Льоня на вулиці реставрує старовинний дуже красивий стілець, за що отримає 20 євро від власника стільця, коли закінчить.   Я дуже хочу, щоб у нього все вийшло. Не дає спокою тільки, що і Льоня, і всі ми з вами платимо зарплатню людям, котрі могли б Льоні допомогти, якби ці люди з дипломатичними паспортами на своєму місці робили свою роботу. Хоча б інколи.

 

 

Коментарі Facebook