Любляна-Трієст-Ліньяно-Венеція. Автоподорож Північною Італією

Північна італіяПродовжую розповідь про євроавтоподорож на 5 тисяч кілометрів, здійснену у травні. Взагалі-то, я мрію проїхати цю дорогу велосипедом, але не знаю, чи стане на це сил. Натомість, автоподорож – розвідка уже відбулась. Не у повному, звичайно, обсязі, але все одно це було цікаво. У попередніх текстах я розповів коротко про проїзд Польщі, Чехії та Словенії, також є розповідь про перебування у Павії, де ми познайомились з українцями з простроченими польськими  візами, що нелегально батрачать на італійську фірму за 5 євро за годину. І частково описав подорож з Італії до Німеччини. Тепер настав час розповісти про найсолодшу частину подорожі – Любляна-Трієст-Ліньяно-Венеція-Верона.

люблянаВиїхали з Любляни десь посеред дня, італійський кордон до від словенської столиці недалеко. Перше італійське місто по дорозі – Трієст. Тут навігатор зіграв з нами злий жарт і повів нас якоюсь неосновною дорогою… з однією смугою і серпантином. Тобто, коли назустріч їхала машина і не було можливості розминутися  – одне з авто мусило здавати назад до місця, де можна розминутися.

Один раз це зробили ми. Інший – зустрічне авто. Атракціон ще той.

Нам вдалося вїхати в місто. Вулиці такі вузенькі і настільки запарковані, що їздити там було непросто і після того, як припаркувався, я відчував себе героєм. На щастя, паркомат приймав оплату карткою.  Трієст – портове місто. Ми нарешті побачили Адріатичне море з італійського боку. Ми ніколи до цього не були в Італії. Відчуття з цим пов’язані – незабутні. Але часу у нас було небагато, тому, побродивши у центрі, поїздивши кілька кіл на колесі огляду, рушили назад у центр шукати машину, щоб їхати далі. Це виявилось непросто. Італійської сім картки ми ще не купили, вайфаю не знайшли, телефони розряджаються. І найголовніше – я не запам’ятав назву вулиці, де ми припаркувалися.  На щастя, дружина  сфотографувала ту вулицю. Я увімкнув роумінг на своїй польській сім карті і ввів назву. Навігатор показав напрямок.  Висновок: паркуючи машину, не покладайтесь на пам’ять. Сфоткайте, а ще краще, запишіть назву вулиці, де стоїть ваше авто. Як не згодиться – нічого страшного. Але нам згодилося кілька разів у різних містах.

З трієста виїхали уже у другій половині дня і далі почалася казка. Ми поїхали не автобаном – прибережною дорогою, де постійно населені пункти і обмеження 50. Але ні секунди не шкодую, що ми це зробили. Неможливо описати красу прибережної північної Італії. Це треба побачити особисто і їхати під пісні Челентано. Особливо, як ви народилися у совку і надивилися італійського кіна з  Челентано у головній ролі… Ну, дуже красиво. Дивіться відео, дивіться фото.

Зрештою, пішли сутінки і ми зрозуміли, що до Венеції ми не доїдемо, як планували. Крім того, ночувати у Венеції  – не наш рівень. ЯхтиЦе можуть собі дозволити тільки люди зажиточні. Отож, з’ївши у придорожньому ресторанчику смачну вечерю ми почали шукати, де б його заночувати. Вирішили, що найкраще для цього підійде щось на березі моря. Саме тому ми замовили номер у готелі у селі Ліньяно.  Село виявилося на півострові і зранку ми зясували, що це – чудовий курорт.  Про нього – у наступній частині.

ВАЖЛИВО!!! Звернення до автора цього тексту  мовою окупантів Криму і Донбасу та організаторів голодомору 32-33 років буде сприйнято як особиста образа з відповідними наслідками. Поважаймо себе і країну, яка видала нам паспорт громадянина. Дякую наперед

Коментарі Facebook