Захист українцем дисертації у Франції. Порівняйте з українськими реаліями

Дисертація Човган 3Vadym Chovgan 

Рівно місяць тому я захистив дисертацію з права у Франції. Ділюсь спостереженнями для української аспірантури та хворих на синдром наукової бюрократії.
1. Вимога публікації статтей Наскільки я розумію, зараз в Україні й надалі продовжується гра «які б ще вимоги до публікації наукових результатів придумати». Або «як зробити фахові видання для обов’язкової публікації статтей, ще «фаховішими». Навіть якщо їхня частина вмре після цього. Так от. У Франції немає ніяких «фахових» і тому подібних у нашому розумінні видань. Є визнані юридичні видання, публікація в яких цінується для кар’єрного росту і репутації. Ніяких публікацій за гроші чи за передплату підписки, як у деяких «авторитетних» юридичних виданнях в Україні. Більше того, самої вимоги «публікації наукових результатів» не існує ! Іншими словами, для захисту дисертації не треба публікувати ніяких статтей і т.ін. Головною підставою для присудження наукових ступенів є сама дисертація, яка має відповідати стандартам, і після захисту поширюється в Інтернеті. За українськими мірками вона налічувала б десь 700-1000 сторінок (у мене було два томи). І хоча я опублікував декілька статей у французьких виданнях і це вітається, немає ніякої проблеми захиститись без жодної публікації. Наскільки я знаю, у німецьких юристів подібна ситуація – ніяких обов’язкових публікацій для захисту. 2. Вчені ради / ресторани / поїзди Немає бомонду «вчених рад». Дисертація захищається перед жюрі, яке у моєму випадку складалось з 5 професорів. Це люди, які реально вивчають вашу дисертацію і не повинні пропустити шлак, хоча головним буфером вважається науковий керівник. Автоматична перевірка на плагіат – само собою. Я не потратив жодної копійки на: – квитки для членів жюрі: університет не тільки оплатив, а й сам зв’язався з професорами (в т.ч. закордонними) і забронював квитки. Тут пригадується історія знайомого з Одеси, якому довелося знімати готель для опонента і його внуків, обов’язково з видом на море; – обід: університет сам оплатив і накрив стіл для професорів перед захистом; – друк дисертації та її розсилка: університетська друкарня безкоштовно зробила 7 екземплярів. Розсилку зробила лабораторія (кафедра). Після захисту можна «виставитися» по мінімуму прямо в аудиторії – вино/бутерброди. Але мені наголосили, що це традиція суто за власним бажанням. І воно так і є. Порівняйте з українськими вимогами до банкетів в ресторані. 3. Збирання паперів Не знаю як це в Україні, але у Франції всі документи на захист подаються через особистий он-лайн кабінет. В тому числі й сама дисертація, яка, до речі, не виставляється до вільного коментування кожного божевільного. Тобто до дня захисту в університет можна навіть не з’являтись. Після захисту так само. Все он-лайн. Ну хіба що декілька ключових документів мають бути підписані (можна в електронній версії). Загалом, паперова робота займає в сукупності півдня до та після захисту. ——— Мораль цієї історії для України: захисту дисертацій треба сприяти шляхом допомоги фінансами та логістикою, а не шляхом виставляння бар’єрів. З махровими дисертаціями треба боротись, але головне – якісний продукт, а не форми його публікації. Ну і врешті, як до нас можна висувати вищі вимоги, ніж до французів чи німців ? Не в останню чергу з огляду на зарплату. Під час навчання, я спілкувався з докторантами з різних країн Африки. Виявилось, що зарплати їхніх викладачів в рази вищі за українські. До речі, навіть в Сирії та Лівії… Щось у нас пішло не так…

Коментарі Facebook