Брюсель, Брюгге, Шарлеруа. Бельгійський вікенд

Брюгге 234Той, хто в дитинстві прочитав легенду про Тіля Уленшпігеля, мусив хоча б колись побувати у Фландрії чи десь поблизу.  Крім того, ті краї – велосипедні. Отож хотілося побачити на власні очі  місця, де велосипедів більше, ніж автомобілів. (авто там теж вистачає, тому твердження спірне). Ну і ще один аргумент – кіно з Коліном Фаррелом у головній ролі, де він разом з іншим персонажем переховується у Брюгге від британського правосуддя і власних докорів сумління.

Маючи усі вищеперелічені знання, ти приречений на поїздку у Бельгію.

dav

З Варшави переліт туди і назад обійшовся щось у 600 злотих. Але ця дешевизна  –  ілюзорна. Ви мусите добратися до аеропорту з якого літають лоукостери. Це неблизький світ. Ну і ще маса інших витрат, які роблять «дешевий» переліт зовсім недешевим.

Ми летіли з аеропорту Модлін, до якого з Варшави 40 кілометрів. Доїхали туди своїм автомобілем, який залишили на парковці на три дні. Це обійшлося щось у 70 злотих разом. Можна пережити. Звичайно ж, усе в аеропорту дорого, а в літаку – ще дорожче. А з собою ж не нестимеш – на авіабезпеці викинуть. Та ніхто, в принципі і не збирався нічого особливого тягти з собою у літак знову ж таки, тому, що додатковий багаж – влітання у страшні гроші. Лоукостери заробляють на лопухах, які не можуть обійтися рюкзачком. Ми обійшлися двома рюкзачками. Це означає серйозні компроміси в процесі зборів. Я, наприклад, відмовився від фотоапарата і штатива. Відмовився від айпеда, обмежившись ноутбуком.  Не взяв свою чудову електричну зубну щітку і взяв похідний варіант – просту банальну. Зубну пасту забув, правда. Але це інша історія. Бритву не взяв, щоб менше тягати з собою. Шльопанці не взяв, а вони в  готелях та в дорозі потрібні. Одягу взяв по мінімуму.  Навіть деякі речі довелося прати у готелі, згадавши студентські часи. Не буду уточнювати, які саме речі.  Отже, такий жорсткий відбір зрештою дав нам можливість подорожувати з двома рюкзачками. І це було дуже зручно та вигідно. Випивши пивка на доріжку в аеропортівському кафе, пішли на посадку. Звичайно ж, як досвідчені мандрівники, ми зачекінились на рейс через інтернет, тому не стояли у черзі на реєстрацію. Натомість у черзі на авіабезпеку мусили вистояти.  Мусили купити поліетиленовий пакетик для кремів і одеколонів, які ми все ж таки взяли. Але, прошу звернути увагу: жіночі і чоловічі парфуми  та косметика помістилися в один невеличкий поліетиленовий пакетик, що свідчить про набуті нами навички ухвалювати жорсткі рішення при збиранні торбів у дорогу. Я нами пишаюся. Правда, я вивявився слабшою ланкою. Взяв з собою аерозольний дезодорант і він пішов у сміттєвий бак митників, бо не можна аерозолі вносити у літак.

Ну, далі все за звичною схемою. Посадка в літак – це знову черга.  Немає потреби стояти у черзі, як ти за 20 злотих з людини купив у лоукостера право вибрати місця. Тоді ти точно знатимеш, де сидітимеш і спокійно собі можеш бути в черзі останнім. Однак, люди, народжені в совку, не готові стояти в черзі останніми. Я за собою помітив, що як я у черзі останній – мені неспокійно.

На літак лоукостера люди ходять пішки. Економія. Виглядає це смішно. Одні пасажири щойно з літака вийшли і йдуть вервечкою по аеропорту, а інші  – вервечкою до літака. І чекають поки ті вийдуть. Уявляєш собі, яка це махіна  – така компанія. Адже треба умудритися продати квитки на літак по сім копійок відро і при цьому не вилетіти у трубу і щоб пасажири не плювалися від рівня сервісу. Ні, плюватися нам не довелося. Точно на чому не економить лоукостер, яким ми скористалися, так це на безпеці. На стюардах теж, схоже, не економлять. Професійні, усміхнені, спокійні, загартовані шукачами дешевих перельотів бортпровідники. Як їм вдається за кілька хвилин між одними і іншими  пасажирами привести салон у нормальний стан – не знаю.  Але летіти у цьому літаку нормально. Не скажеш що круто, але нормально. Відповідає ціна якості. Летіти майже дві години. Прилетіли у Шарлеруа о 23.45 приблизно. Далі почалися пригоди.  Перед вильотом ми забронювали готель у місті поряд з аеропортом, думаючи, що туди ми легко доберемося громадським транспортом, переночуємо і вранці поїдемо у Брюсель. Ха-ха-ха. Виявилось, що шатли, які везуть людей в усі усюди з аеропорту – не їдуть у Шарлеруа.  Громадський транспорт туди не ходить.  Пішки трохи далекувато як для вечора – 7 кілометрів.

Один варіант – таксі. Але якби я взяв таксі – почував би себе обдуреним. Крім того, моя робота обмежує мою рухливість. Тому я переконав дружину піти пішки. І ми пішли. Спочатку треба було вибратись з аеропорту. Це виявилось не так просто. Ми натикались або на паркани або на заборонні знаки для пішоходів. Зрештою, ми проігнорували пару заборонних знаків і через парковку таки вибрались з того лабіринту. Якби по прямій – треба було б пройти кілометр. А так треба було обійти аеропорт, пройти трохи по дорозі без тротуарів і нарешті увійти у місто. То виходило сім кілометрів. Ми мужньо їх пройшли і залишилися задоволеними. Бо щось, принаймні, побачили.

dav

Шарлеруа – це такий бельгійський Донбас. Маса металургійних підприємств, якісь шахти. Є закинуті будівлі. Водночас, ми пройшли сім кілометрів і не були атаковані ніким взагалі. А це було серед ночі і ми були легкою здобиччю для яких-небудь мотоциклістів чи інших підозрілих людей, що проносились повз нас, інколи пригальмовували. Можливо, хотіли допомогти, можливо оцінювали, чи є у нас що забрати…  Все вийшло краще, ніж могло б бути. Ми успішно добралися до готелю, пройшовшись нічним містечком з традиційною європейською забудовою. Якби  не світлофори і розмітка – можна було б подумати, що ти у середніх віках.

dav

Готель такий собі – на трієчку. Чотири зірки – без басейну. Сніданок такий собі. Місце – таке собі з огляду, що від нього до всього далеко. Ліжка чудові. Інтерєр більш менш. Спалося добре після семикілометрової прогулянки.

 

Вранці, поснідавши, вирішили їхати у Брюсель потягом. До потяга можна дійти або пішки, або на таксі. Отут я здався. Ми поїхали на таксі, бо насувалася гроза.  Я уявив як чалапаю у замшевих туфлях по калюжах три кілометри і потім ще їду потягом і передумав. Таксі обійшлося у 12 євро.

Залізнична станція у Шарлеруа

Залізнична станція у Шарлеруа

Квитки на потяг ми купували у автоматі. Розібрались швидко. Кількамовний автомат дуже простий у обслуговуванні. Обираєш англійську, шукаєш білет звичайний, обираєш станції, обираєш кількість, платиш картою кредитовою.

dav

Залізнична каса

Кілька разів у різних людей запитали, чи тут буде потяг на Брюсель? Нарешті потяг приїхав. Поїхали. Людей, які звикли до смердючого, запилюженого гримучого потяга «Укрзалізниці» звичайно ж, потяг у Бельгії вразить до глибини душі. Недешево, але ж так тихо, так комфортно, так красиво за вікном. Спокій порушували тільки якісь роботяги, які голосно балакали, іржали, гикали і поводили себе так, ніби вони купили весь вагон. Але все одно це були бельгійські роботяги. Крім акустичних незручностей, які можна було пережити, особливих клопотів від них не було. Вокзал у Брюселі більше під землею ніж назовні. Красиво, комфортно і головне – все зрозуміло. Ми, не знаючи французької, але маючи в руках телефони з навігацією, легко розбірались куди йти. Пішли, звичайно ж, до центральної площі Гран плас.

dav

Далі –  до скульптури хлопчику, який вирішив попісяти у громадському місці. З цим фуліганом тепер фотграфуються, хочуть біля нього посидіти і попити пивка. Вдягають його на свята у різні костюми. Одним словом, асоціальна поведінка у цьому випадку не була засуджена,натомість була увічнена у бронзі чи з чого там той малий сцикун зліплений – не знаю.

Атмосфера постійного свята у центрі Брюселя. Далі ми пішли шукати що б його з’їсти і набрели на чудовий рибний вуличний ресторан. Не скажу нині, де він у центрі розташований. Не звернув уваги. Його особливістю, окрім того, що це дуже смачна риба яку їдять на вулиці, є те, що час від часу усі його працівники голосно кричать «Мерсі». З якого приводу – ми так і не зрозуміли, але це виглядає весело і цікаво.  Як знайдете цей ресторанчик у центрі – не пошкодуєте.  Водночас, я вичитав, що у маленькому Брюселі понад 2000 ресторанів. Сто відсотків, ви знайдете щось інше, не менш смачне і цікаве, якщо не знайдете те, про що я розповідаю.  Далі ми пішли до кварталу євроінституцій

і згодом – на потяг у Брюгге, де у нас був замовлений готель. Загалом, цей день у Брюселі дуже сподобався. Ми не ходили у жодні музеї, не мали жодного плану з відвідання якихось заходів – просто бродили містом, слухали місто, дивилися його, куштували його на смак.  І воно нам сподобалось. Потяг на Брюгге – знову купівля квитків, шукання платформи, посадка. Знову  вражаюче тихий рух потяга. Так збіглося, що потяг у Брюгге прибувБрюггеав якраз тоді, коли ми мусили почати запис на воєводські. Тобто, о 18 годині. Це нині процедура, схожа на гру в лотерею. Докладно про це  – у наступній частині.

 

Коментарі Facebook