Вас викинуть на смітник, як Захарченка! Звернення до працівників українських медіа

Автор Оксана БойковаКонформізм вбиває Україну.А найбільші конформісти – працівники медіа. Вони самі риють собі могилу і готують окупацію під гаслом “А що робити? У нас родини, яким треба щось їсти”

Віталій – випускник журналістського факультету, син «журналіста», керівника підрозділу українського радіо.  Спочатку працював ведучим, а згодом керував комерційною радіостанцією, яка позиціонувала себе як українська.  Все ніби нормально, аж поки інтереси власника не перетнулися з інтересами професії. Якось один журналіст написав текст про україномовну дитину, яка у центральній київській школі, україномовній за статусом,  почувалася іноземцем, бо тільки вона там з усіх учнів першого класу і вчителів користувалася мовою місцевого населення  – українською. Цей журналіст, оскільки був фактично гол редом сайту радіостанції, готовий матеріал розмістив на сайті. Віталій, отримавши від власника рекомендацію матеріал прибрати – прибрав його негайно з сайту. Журналіст написав заяву про звільнення, бо вважав таку поведінку власника і керівника Віталія неприйнятною. Гидким конформізмом, який, якщо з ним погодитись, перетворює журналіста у гівно з мікрофоном.  Нікого на радіостанції ця історія не зворушила, не змусила задуматись. “Ну звільнився то й звільнився. Мало чого люди звільняються. Ну і що, що причина звільнення зазначена у заяві  – цензура? Хай собі так вважає. Він просто – неадекват. Та й не журналіст взагалі.  Диплому журналіста у нього немає. Це його оцінка, а ми далі будемо працювати, бо у нас родини і ми мусимо їх годувати”,  – думали собі решта працівників і працювали далі. І совість їх не мучила, що у новинах вони читали рекламні матеріали політиків, що в ефір запрошували тих, кого треба було облизувати, що гості часто говорили іноземною (російською) мовою і ведучий ні слова з цього приводу не говорив. Бо є родина, яку треба годувати, а отже принципи журналіста треба відкласти убік і погодитись, що ти – гівно з мікрофоном. Нині уже немає тої радіостанції і колектив той  нікому не знадобився. А навіщо люди, які знищили свою репутацію?  Останній рік існування радіостанції  її уже просто називали Ляшко-ФМ, бо реклама цього проекту була у новинах чи не головною. А люди з дипломами журналістів і зі званнями заслужених журналістів України з цим мовчки погоджувались. Саме тому їх і викинули, як непотрібний матеріал, коли прийшов інший власник. Чому цінністю в українських медіа  є тільки ліцензія на частоти? Адже медіа  – це у першу чергу люди, журналісти. Бо не потребують українські медіа журналістів. Потребують тільки голів, що говорять  та гівна перед мікрофоном і кріслах менеджерів, щоб як власник скаже  – моментально взяти під козирок і виконати доручення, навіть якщо воно буде аморальне і неприйнятне для журналіста.  Нині герой цієї розповіді  – заслужений журналіст України, син журналіста Віталій працює на окупаційному телеканалі Newsone і нічого        його не муляє, як і його колегу Світлану, теж дочку багаторічного керівника каналу Рада, яка стала обличчям русского міра в Україні на іншому окупаційному каналі.

Я часами спілкуюся з колишніми колегами, питаю у них, як ви це терпите? Як ви собі пояснюєте, навіщо ви берете у цьому участь? Колеги себе заспокоюють тим, що новини у маніпуляціях власників участі не беруть, що вони знімають чесні сюжети, їздять на фронт і так далі…

А запитайте себе, шановні колеги, яка ваша біла зарплатня? 3 тисячі гривень? А на руки ви отримуєте ще 30? І вас це не муляє?  Цей конформізм і робить так, що в українських медіа ніколи не цінуватимуть журналіста, бо його там немає.  Єдина цінність – ліцензія на частоти. І вас у будь-який момент можуть викинути з роботи тому, що вас можна замінити іншим конформістом.  Від журналіста не залежить рейтинг, бо журналіста в ефір не посадять. В ефірі працюватиме голова, що говорить, якій що скажуть і як скажуть – так вона і робитиме.

Який з цього вихід для порядної людини? Чи є він взагалі? Так. Вихід є. Я теж працював у цій системі і теж часами  стикався з тим, що мене знімали з ефірів, знімали мої репортажі, гидко їх різали і я погоджувався- Я навіть погодився на співпрацю з “Голосом Росії” і деякий час керував продакшеном, який перекладав українською російські новини. Звичайно, я заспокоював себе тим, що новини українською, що я можу прибрати відверту пропаганду, бо ніхто нас не цензурував, але ж, виробляючи ці новини, ми фактично легітимізували ті програми, які йшли між нашими хорошими і якісними новинами…  Звичайно, я можу виправдовувати себе тим, що ми припинили цю роботу, коли голос Росії зовсім з ума зійшов у 2013 році, але все одно я це робив, бо хороші гроші платили.  Аж поки не урвався терпець.  Я вирішив, що більше так не можна. І це рішення прийшло у момент, коли мій матеріал зняли з сайту.  Думаю, це очікує кожного журналіста. Саме, журналіста. Гівна з мікрофоном це не стосується. Це очікує тих, хто звик вчитися, розвиватися, дивитися, як працюють інші, рухатись вперед. У якийсь момент така людина скаже собі  – досить. Я більше не можу у цьому брати участь. І, або змінить взагалі профіль діяльності, або створить свій проект, де буде робити те, у чому розбирається для тих, кому це потрібно. Рано чи пізно це станеться. І я очікую на таких людей.  Запрошую до співпраці. Як ваше медіа не може розмістити той чи інший текст або сюжет чи інтерв’ю з міркувань цензури – я його розміщу у себе. І заплачу вам гонорар. Я розміщу ваш матеріал за вашим бажанням, анонімно. Щоб на телеканалі чи у газеті, де ви ще продовжуєте працювати, не застосовували до вас санкцій через розміщення «крамоли». З часом ви звикнете працювати чесно і без цензури і кинете медіагенделик, де змушені принижувати себе і глядачів чи читачів продукуванням брехні і маніпулятивної жуйки.

Яка цьому альтернатива?  Продовжувати працювати у медіа, які подають тези з темника русского міра як інформацію?  Це уже призвело до приходу до влади Януковича і майже ліквідації держави Україна. Ви хочете брати у цьому участь?

Так, у вас родини. Але чи ви думаєте, що вас залишать на роботі, коли росіяни остаточно окупують Україну? Якщо навіть на першому національному телеканалі нині працюють люди, що українською послуговуються тільки у рідкісних випадках. Владислав Грузінскій, Зураб Аласанія – це представники русского міра. І вони керують національним телеканалом України. А коли завдяки вашому конформізму, Росія прийде не лише інтелектуальними емісарами, які втілюють у життя тезу, що російська мова прийнятна для спілкування громадян України між собою, то ви уже не будете потрібні. Прийдуть їхні, перевірені пропагандисти. А у вас зникне джерело прибутку. Це як з Захарченком, якого вбили, коли він уже перестав бути потрібним.  Ви не вірите – що не є цінністю, як журналіст? Спробуйте тиждень не враховувати інтереси власника. Робити свою роботу репортера, редактора, випускового, керівника редакції, як написано у підручнику, при цьому пам’ятаючи, що ви журналіст у країні Україна, а отже не можете діяти Україні на шкоду. Скільки часу ви протримаєтесь на роботі? Отож.

Коментарі Facebook