У пошуках снігу. Святкування нового року у Сілезії

 

Ялинки зимаУже четвертий сезон поспіль я зустрічаю новий рік у польських горах. Якщо три попередніх рази  це були Буковина Татшанська минулого року і Бялка Татшанська , то цього року ми поїхали у Сілезію.   У цьому тексті з додатками фото і відео поділюсь своїм досвідом у сподіванні на те, що комусь буде цікаво про це почитати, а хтось скористається моїм досвідом.

 Отже,  ще 28 грудня ми не планували нікуди їхати. Думав, що нема чого пертися туди, куди поперлася вся Польща і не тільки Польща. Немає потреби стояти у чергах на підйомники (на жаль, це незмінна справа на всіх гірськолижних курортах, де я був) чи у черзі до джакузі у термах (як це було минулого року у Буковині Татшанській), чи у інших чергах, які створюються масовкою. Вирішив, що цей новий рік ми проведемо у ексклюзивно порожній Варшаві, будемо насолоджуватися прогулянками чистими, красиво освітленими вулицями, милуватися нашою домашньою ялинкою, ходити в гості до друзів та самі приймати гостей. Однак, звичка у новорічний час бачити сніг взяла гору. Занадто вже було у Варшаві сіро як для  нового року. Занадто якось тихо.  Крім того, бажання десь бродити у вихідні теж не вдалося подолати. Отож, ми вирішили кудись їхати.

Куди? Звичайно ж кудись, де є сніг, лижі, глінтвейн і новорічний настрій. Хотілося б звичайно поїхати у Славське, але ж дурдом на кордоні… Ідея абсурдна. Це якщо хочеться комусь зіпсувати настрій – тоді варто порадити йому перетинати кордон у передсвятковий час. Татри на Закопанщині уже ми бачили. На  Австрію немає грошей і часу. Тому вирішили поїхати  у чеську сілезію, подивитися, що там і при нагоді покататися на лижах. Тобто, лижні костюми ми взяли. Це пів-валізи, щоб ви розуміли. Сіли у авто – поїхали. Напрямок вибрали, але точне місце ще було незрозуміле. Бо у гірськолижних курортах уже все викуплене. Легкий страх, що доведеться спати у машині залишається аж до моменту, поки щось не забронюєш. Уже по дорозі, поки дружина сиділа за кермом, я раптом зрозумів, що на чесько-польському кордоні є місто, розділене кордоном. Як свого часу Берлін, як Мілове на Донбасі…   Це Сieszyn.

Кордон у самому центрі. Мене такі місця надихають.

Вирішили заночувати там.  Знайшли готель за 100 метрів від центральної площі.  Забронював по дорозі. Номер був великий, але була проблема з розетками, ліжко таке собі, температура до норми не дотягувала, а додаткової ковдри не було. Рецепція працює тільки під час поселення, тому питання ковдри не було вже з ким вирішувати. Водночас, готель у центрі старого міста дає підстави спокійно пережити усі його недоліки.

Ми подивилися на мокре вечірнє місто, потім вранці у хорошу погоду повторили цю прогулянку. Дуже красиве місто  і цікаве якраз тим, що у самому центрі міста можна потрапити з однієї країни у іншу без жодного прикордонного контролю. У колишніх будівлях прикордонників і митників розташовані якісь фірми чи магазини. Цікавий момент: поляки вважають, що чеська частина міста зупинилась у розвитку і є комуністичним анклавом, де можна знімати фільми жахів. Насправді не все так трагічно, але доля правди у тих словах є. Ми у центрі у виіхдний день ледве знайшли де випити кави. Більше того, до кави там було два завалящих тортика, що сиротливо сохли на вітрині. Картою розрахуватися я не зміг, навіть погодившись на те, що буде удвічі дорожче. Тобто, як готівкою  то 104 крони за лате і подвійне еспресо, а як  картою, то 208 крон. Це відповідно  20 і 40 злотих. Однак, прийняли у мене злоті.  Містечко справді має дуже багато рис совкового райцентру. Приклад Цєшина і чеського Тешина можна наводити полякам, коли вони питають про Донбас. Колись на цій території були такі ж процеси як і на Донбасі. Гинули люди через зясування стосунків між державами у питанні кому належатиме вся область.  Цікаво, що у 90 у Чехії алкоголь і цигарки були дешевші, як нині в Україні. Але дивно, що не чехи возили у трусах у Польщу алкоголь і цигарки, а поляки вели у цьому перед.  Вилаштовувались у велечезні черги до КПП,  терпляче годинами стояли.

На щастя, нині вже всього цього немає. Це дає надію, що колись точно так буде на українсько-польському кордоні.

Переночували у Цєшині, запитали у готелі, де тут красиві гори і курорти з чеського боку. Нам порадили їхати або у словаччину, бо там дешевше. Це 55 кілометрів, або у польські гори у містах Бренна, Вісла, Устронь, Істебна. Сказали, що навряд чи ми знайдемо там де розміститися у сезон. Але у мене є досвід бронювавння у розпал сезону у різних країнах і я стверджую, що такі заяви про неможливість знайти житло на курорті з 31 грудня на перше січня у день поселення – це дурниця або ж маркетинговий хід продавців турів. Максимум займає годину, щоб знайти вільний номер за прийнятною ціною.   Так, це морока, це деякий ризик, але краще ризикнути і брати те, що тобі подобається, ніж резервувати і потім, приїїхавши, переконувати себе, що це ок. Минулого року ми забронювали готель у Буковині Татшанській. Недешевий. Зовнішній вигляд теж у нього був нічого так. І ліжка добрі, і їжа чудова. Але ми  там обидвоє дико захворіли і кашляли ще з місяця два. Я, зокрема. Бо у системі вентиляції, скоріш за все, була якась зараза і ті гуралі за системою вентиляції не подивилися. А тут ми приїхали обдзвонили і знайшли те, що було потрібно.   Варто зазначити, що житло нам у такому чудовому місці за такі чепухові гроші цього разу потрапило тому, що якась пара відпочилава відпочивала і недовідпочивала, бо хтось з них травмувався і вони поїхали зустрічати  новий рік у лікарню. А номер звільнився і був виставлений на Букінг.   Поки ми його шукали – обїхали увесь курортний регіон, читаючи телефони готелів просто з придорожньої реклами.

Неймовірні краєвиди уже виправдали цю поїздку,

а якщо додати комфортний симпатичний номер, смачну вечерю, сніданок, привітний персонал, стане зрозуміло, що варто було зробити саме таким чином.

Новий рік ми зустрічали у себе у готельному номері з пляшкою вина,  любязно презентованою власниками господи. Однак до того встигли побувати на лижній трасі і покататися. Я, зокрема, покатався. Був здивований, що у Польщі на такому популярному курорті донині залишаються бугельні дискові підйомники.  Якщо порівнювати цей підйомник з підйомниками у Буковині та Бялці татшанській, то, звичайно, тут, у Сілезії  це десь на українському рівні.


Але це не перешкоджало сотням людей приїхати на підйомник  під вечір і зустріти тут новий рік. Ми тут теж відмітились. Посмажили ковбасок і ззіли їх, посиділи біля вогнища, потім поїхали у центр подивилися на дискотеку у центрі. Було скрізь шумно, але безпечно. Жодного разу  впродовж усієї подорожі у мене не трапилося жодного інциденту. Жодне пяне чи хамувате мурмило не демонструвало у моїй присутності свій рівень культури.  Можливо, це було щe  й тому, що за весь час ми не почули жодного разу російської мови. Росіян тут не було зовсім і це було прекрасно. Обирайте готелі, курорти без росіян – і вам буде спокійний відпочинок. Перевірено.

Ну і наостанок кілька слів про телебачення. Уночі поляки мали до вибору три телешоу, з якими могли зустріти новий рік. Три телеканали, які їх традиційно готують  – це конкуренти. І кожен канал намагається знатий варіант, коли саме його шоу буде обране глядачем. Ставлять чудове світло, звук, сучасна техніка забезпечує якісну картинку. Традиційно у змаганнях за новорічного глядача перемагає державне телебачення twp. Цього року їх концерт у закопаному у пікові моменти дивилося вісім мільйонів глядачів. Шоу Polsat дивилося майже два мільйони, шоу TVN у Варшаві – півтора мільйона. Зверну увагу: усі шоу вели польськомовні ведучі, співаки співали польською або англійською. У Польщі немає шоу, де б ведучі наважилися говорити іншою мовою ніж польська. Усі шоу були винятково якісними і цікавими. І головне  – держава на ці шоу не витрачалася.  Телеринок у Польщі –  реально діючий механізм. Можливо, тому, що усі без винятку працівники польського телебачення  не мають сумніву у потребі існування Польщі, як держави. А в Україні, на жаль, донині працюють люди, які сумніваються у потребі існування України. Найдивніше у цій ситуації для мене особисто, що порядні люди знаходять підстави не лише дивитися телебачення в Україні, а навіть на ньому працювати. Це така гидота, після якої хочеться помити руки і забути про її існування. Тому спостерігати за розмовами про те, хто і що сказав в телевізорі на території України (спеціально не написав в українському, бо весь телевізор в Україні поки що антиукраїнський) дуже кумедно. Ті, хто висловлює обурення підтверджують, що вони дивилися це.  А навіщо? У житті є стільки хорошого – навіщо витрачати своє життя на перегляд контенту, створюваного людьми, що ненавидять свою країну? Відповідь на це питання можете залишити у коментарях. Буде матеріал для тексту на цю тему

 

Коментарі Facebook