П’ять років ігнору виборців завершилися. Порошенко нарешті має мотивацію підписати закон про українську мову, як єдину державну

ПорошенкоМені огидний вибір 73 відсотків громадян України. На мою думку, Зеленський не мав би бути навіть зареєстрований, оскільки навіть знання середньої школи не далися йому до осягнення ( української мови не знає) Водночас, той факт, що такого кандидата, як Зеленський зареєстрували  має свого винуватця. і цей винуватець – Порошенко. Я радий, що Порошенко програв. Бо якби він виграв –  то був би сигнал, що ігнорування моїх інтересів як виборця – це нормально. А так все, зрештою, стало на місце. Тепер Порошенко в опозиції спробує нарешті робити те, чого він не робив на посаді президента – контролювати вертикаль влади у межах своїх повноважень, не допускати непотизму і кумівства там, де для цього у нього були можливості. Я б проголосував за Порошенка, якби:

Нічого з вищепереліченого не сталося,  бо Порошенку були до лампочки інтереси виборців, які обирали його у першому турі.  Він думав, що якщо «гражданскіх атсєчь»  – у нього все вийде. «Атсєчь» – вийшло. Відповідний і результат на виборах. Перед другим туром можна було спамятатися і хоча б щось зробити убік збільшення того катастрофічного розриву, який нині бачимо за результатами опитувань, але ні сам Порошенко, ні його штаб, ні його прихильники не спамяталися. Тому не 72, а 73 відсотки набрав Зеленський. Бо два тижні ненависті до тих, хто має іншу думку, загітували додатковий відсоток виборців за Зеленського. За цей один відсоток Зеленський має подякувати руху “Відсіч” та іншим корисним ідіотам. За голоси проти себе у Польщі, Порошенко мусить подякувати профнепридатному послу, який організував перед першим туром зустріч Порошенка з громадянами Польщі українського походження, натомість, Порошенко говорив так, що складалося враження, ніби він думає, що спілкується з виборцями.  Представників громадян України на зустріч з Президентом тоді не запросили.  Порошенко ще має місяць, щоб зробити таке довгоочікуване рішення – відправити у відставку, бажано на пенсію, профнепридатного байдужого втомленого життям чоловіка з компетенціями директора сільського клубу, котрий протирає штани на посаді Посла України у Польщі.  Програвши, Порошенко має шанс розглянутися довкола, помітити нас, смертних і почати набирати електоральні бали до парламентських виборів. Вигнати підлабузників, замінити їх професіоналами, особливо у сфері медіа та зв’язків з громадськістю. Це суттєво підвищить шанси.  Так думаю не лише я.  Ось думки інших людей, до яких я прислухаюся.57538081_2406684889606037_6281363041602764800_n

Тарас Марусик  Кілька перших висновків. Вирок – це не сам президент Порошенко, а тривалий бездержавний статус народу. Коротше, бездержавність нації впродовж століть дається взнаки. Тимчасове затьмарення мільйонів виборців, які намалювали собі мрію, тому дуже швидко почнуть розчаровуватися. Чимало супротивників називали Порошенка Вальцманом – без достатніх доказів. Натомість одержали президента Зеленського з чинним прем’єром Гройсманом. Обидва не потребують доказів. Ми і в цьому опиняємося на першому місці. Порошенко сам значною мірою винен у такому прогнозованому підсумку. Передусім йому вилазить боком судова система, яку він мав можливість і зобов’язаний був реформувати. Але зручніше було продовжувати погані українські традиції. В цьому зв’язку згадаю лише Конституційний суд і затягування зі скасуванням закону “Про засади державної мовної політики” авторства Колесніченка і Ківалова. Величезною була його помилка із затягуванням ухвалення закону про державну мову, про що я багато писав. Неправильна кадрова політика. На фасаді – патріот, а насправді – маріонетка Банкової. Тому й не дивно, що Порошенко навіть не висловився з приводу токсичного кроку Мінкульту з ліквідації “Кримської світлиці” та інших українськомовних газет. Прогнозований не лише результат, але й те, що з цього моменту Порошенко стає не просто прихильником мовного законопроекту, але й докладе всіх зусиль, щоб закон було ухвалено в чистий четвер і щоб він його ще підписав як чинний президент. На думку приходить така аналогія. Президент Ющенко видав указ “Про Концепцію державної мовної політики” за 2 дні до закінчення каденції, і це стало його лебединою піснею. Будемо сподіватися, що такою лебединою піснею для Порошенка на посаді президента стане закон про українську як державну. Життя продовжується, і наступний період буде гарячим, зі зрослими загрозами для держави і для кожного з нас – і тих, хто реготав з “ебонітових паличок”, “синьйора Голодомора”, “порноактриси”, і тих, для кого це поперек горла. Переконався з низки розмов з різними своїми знайомими.57593665_333297143885669_605145241145573376_n

Наталія Зубар Право на помилку. Я дуже зраділа, коли Петро Порошенко вийшов в другий тур (бо це не було очевидно і ризик не виходу був дуже великий), і вважала, що в нього є всі шанси побудувати переможну кампанію в другому турі. Але практично одразу я побачила реакцію самого Порошенка, його штабу і великої кількості його активних прихильників, від якої в мене почався реальний когнітивний дисонанс. Цей дисонанс я обіцяю описати детально пізніше. Мені стало ясно, що провальна комунікаційна стратегія Порошенка є продовженням його самого, стилю його керівництва і комунікації, і виправити це можна (якщо можна) тільки протягом місяців, а ніяк не трьох тижнів. Процес пішов, і багато хто це вже зауважив, я сподіваюся, що Порошенко не кине політику і почне готуватися до парламентських виборів вже вчора. В нього є всі можливості стати лідером потужної опозиції. Я за нього голосувала на двох президентських виборах, може проголосую і на парламентських, якщо побачу нову якість і нову команду. Опоненти писали, що Порошенко посадить нова влада, бо вважають, що є за що. Навіть якщо вони праві, то в нас тюрма ще жодну політичну кар’єру не зламала, а дуже навпаки. Я помилилася з прогнозом результатів виборів, що і визнаю. Я звикла аналізувати помилки, чим і займаюся останні три тижні. Дякую всім, хто в цьому допомагав. Чи можу я помилятися в тому, що президент Зеленський – це дуже великий ризик для України? Ні, бо це факт, це ризик, і практично всі мої опоненти це визнають. При тому ті розумні люди, що голосують за Зеленського попри усвідомлені ризики, кажуть, що вони бачать крім ризиків також і можливості на зміни на краще. Я особливих можливостей не бачу. Але чи можу я помилятися? Так, можу. Дивися вище. Я лібертаріанець і ніколи не вірила, що більшість українців може проголосувати за лібертаріанську програму, що все таки сталося, хоч і обманом, тому що я абсолютно впевнена, що більшість виборців Зеленського його програму не читали. Я буду ДУЖЕ здивована, якщо цю програму раптом почнуть втілювати. Я не уявляю як можна поєднати лібертаріанство з війною, і саме це гіпотетичне поєднання мене найбільше лякає. Я не уявляю як можна мати прозорі бюджети військових закупівель в воюючій державі. Але я не є спеціалістом з оборонки. Я можу помилятися, хоча в цьому випадкові навряд. Мої колеги дуже бояться зміни курсу України на схід, репресій майданівців, волонтерів, вояків і україномовних. Я цього не боюся, бо не бачу в ЗеКоманді жодних об’єктивних проявів цього. Я вважаю, що економічні репресії будуть стосуватися ворогів Коломойського і інших міноритарних стейкхолдерів проекту “Зеленський – президент”. В цьому сенсі реванш видається невідворотним. Якщо, звісно, вірити публічним деклараціям переможця. Хто з нас правий – час покаже і доволі швидко. За цю виборчу кампанію я не посварилася ні з ким. Навіть, навпаки, розбанила кількох. Я стала більше спілкуватися з опонентами, набагато глибше зрозуміла, чому громадяни України не цінують реформи (обіцяю написати великий текст), і почала думати над тим, що ми з колегами можемо зробити для того, щоби покращити якість реформ і публічних комунікацій на теми реформ. Ми задумали серію діалогів на тему “Я і держава в процесі змін”, на які я вже запрошую зацікавлених (пишіть в коментах). Нас чекають парламентські вибори, які можуть бути набагато жорсткішими, ніж президенські. І нам треба думати, як ми можемо вплинути на те, про що саме йтиме дискусія на тих виборах і як саме вона йтиме. Все буде Україна! Якщо ми над цим попрацюємо.

Ну і на завершення цього тексту, нагадую про можливість зробити дозвіл на перебування у ЄС на три роки. Звертайтеся, поки люди масово не ломонулися. Зараз можна записатися на здачу документів на початку травня 2019 року. Телефон для контакту – нижче на банері

Фотожаба розпачу1Dmytro Gnap· Поразка Порошенка – це не просто кінець епохи старих політиків. Це ще й провал встановлення путінізму в Україні.

Коли влада президента вважається сакральною. Коли президент не сприймається як звичайний службовець, як найманий менеджер. Він подається як президент-цар, президент-жрець, президент-сонце, президент-бог.

В країні корупція та відсутність справедливості? Пхе! Це все “козні злих бояр”. Президент просто не знав, що його оточення наживається на оборонці, енергетиці, банківській сфері. Не міг знати. Президент-сонце вище цього. Саме тому прихильників Порошенка так зачепило новорічне привітання Зеленського. Святотатство! Замах на священний ритуал щорічного сходження божества до народу. Саме тому так болюче сприймається перемога Зеленського. Якийсь там актьорішка, дилетант проти нашого всього!

І вже тоді, крім сакральності влади, відкрилася і друга ознака путінізму, насаджувана Порошенком та його оточенням, а саме – незмінюваність влади. Оголосити себе країною, ототожнити себе з державою, як мантру повторювати “Є Порошенко – є Україна. Нема Порошенка -нема України.” Всупереч українським традиціям, забуваючи, що країна і держава тут не одне й те саме. Часто це два різних всесвіти. До того ж, держава тут споконвіку будується на невідворотності зміни гетьмана, якщо він втратив довіру та популярність.

Бо тут відкрилася і третя ознака путінізму в часи правління Порошенка. А саме – насаджування ненависті та ворожнечі. Всі, хто не вважає президента сонцем, і національним лідером – зрадофіли, журнашлюхи, шатуни, скунси, агенти Кремля і п’ята колона. Всі, хто розчарувався і посмів в демократичний спосіб висловити свою оцінку діям влади, всі вони – бидло, населення і зебіли. Цькування. Пропаганда. Розправа з політичними опонентами. Не така жорстока як в росії. Але з щирим бажанням запозичити найкращі “здобутки” путінського режиму.

Так, що все вірно. 21-го квітня перед Україною і справді був вирішальний вибір. І країна зробила цей вибір правильно.

Коментарі Facebook