Огляд тижня: фракція криворізьких гопників у парламенті посипалась на ринку землі, В’ятрович у раді, Мазур повернувся в Україну, Коломойський і Баканов – дві кремлівські консерви, що вибухнули.

Тиждень, що минає ознаменувався тим, чого давно чекали від партії криворізьких гопників – вони почали їсти одне одного. Нардеп-плакальниця Скороход

проголосувала проти ринку землі, а наступного дня заарештували  співмешканця  – особу без громадянства Алякіна, звинуваченого у нього на батьківщині у шахрайстві у великих розмірах.  

Не нам смертним знати, шахрай той Алякін чи не шахрай. Для нас важливо, що затримання сталося одразу після «неправильного» голосування у парламенті дружини затриманого – представниці фракції криворізьких гопників. Вона, до речі, стала депутаткою на мажоритарному окрузі вигнанця Онищенка-Кадирова. Я так розумію, якщо те стадо свого часу проголосувало за таку гидоту як Онищенко-Кадиров, то голосування за Скороход  теж було з тих же мотивів… Однак, це лише здогади. За будь-яких обставин, на тижні стало зрозуміло, що скажений принтер 95 кварталу має усі шанси пригальмувати.  Стосовно рішення про ринок землі, яке ухвалили в першому читанні, можу сказати лише те, що навіть поганий закон з цього приводу кращий ніж хороше беззаконня, яке існувало донині. Такий мій особистий висновок випливає з огляду думок різних розумних людей, що є у мене у фейсбуку і вони висловлюються за ринок землі. І навпаки, відверті дебіли і горлопани, яких теж у фейсбуку вистачає у мене у френдах, висловлюються проти ринку землі.  Ще один аспект – особистий у цьому питанні. Я приглядаюсь до хати з землею у селі, де народилася моя мама і де 300 років до того простежується слід моєї родини. Нині хату з землею можна купити за 5 тисяч гривень. Дуже хорошу хату з великим шматом землі – за 20 тисяч гривень. Боюсь, що як буде ринок землі – такої лафи не буде для мене особисто. Водночас для країни може бути поштовх для розвитку. Я не впевнений у цьому, але коли дивлюсь, хто виступає проти ринку землі, розумію – раз ці горлопани проти, отже, рішення правильне. Хоча і ухвалене в принципі ворогами України – криворізькими гопниками обєднаними брендом «Слуга народу».

Ще одна важлива парламентська новина тижня  – у парламент прийшов новий депутат і цей депутат – ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ. Це чудова новина для кожного громадянина України, якому паспорт видали невипадково. І жахлива новина для усіх, хто ненавидить Україну. Тобто, на мою думку, одну чотириста пятдесяту частинку роботи спрямованої на звільнення України від русского міра досягнуто. У парламенті потрібно 450 Вятровичів.  Що  для цього потрібно? Працювати. Нести інформацію у маси. Розповідати про те, навіщо взагалі Україна зявилася, чому вона існує, хто наші вороги і хто друзі. Подавати правдиву інформацію про те, що відбувається в Україні і світі. І тоді, можливо, років через 50, у нас буде, як у цивілізованих країнах. Коли не буде дискусії: українська чи іноземна? Як у Польщі – все польською. У Німеччині – все німецькою, у Франції – все французькою. Різні нації і народи користуються мовою країни перебування, бо поважають її.  Ненависть до усього українського змусила частину депутатів подати судовий позов, щоб не допустити прийняття Вятровичем присяги народного депутата України. Сподіваюсь, у них нічого не вийде. На тижні, до речі, суддю баришівського суду, який свого часу скасував ліцензію українського лоукостера, відсторонили від  роботи. І це теж приємна новина, на користь України. 

Тиждень, що минає, нарешті зірвав маски з кількох представників русского міра, що прикидались громадянами України. Зокрема, скоробагатько Ігор Коломойський у інтервю Нью Йорк Таймс натриндів багато такого, що показує – або уже отримав гроші від росіян, або працює на те, щоб отримати. «Танки Росії будуть під Варшавою, росіяни дадуть нам сто мільярдів, Америка змушує Україну воювати…». Огида. У мене вона була і раніше, бо мені огидний будь-який громадянин України, який користується нахабно і публічно мовою совка. Однак, можливо, це інтервю прочистить мізки тим, хто вважав Коломойського людиною, не во0рожою Україні. Усякий росіянин є ворогом України. Це треба зрозуміти. А Коломойський, з огляду на мову, яку він використовує, є росіянином. Не знаю чи є він євреєм. Мабуть, ні. Зісельс – це український єврей.  Фінберг – український єврей. Коломойський – росіянин з усіма наслідками.  

Ще одна кремлівська консерва на тижні вибухнула. Лейтенант Баканов, випадково призначений на посаду голови СБУ заявив, що є прихожанином церкви Московського патріархату. Тобто, як ви розумієте, державні таємниці України у зручний спосіб можуть бути передані у вигляді сповіді. Ніхто ж нині не сумнівається, що московська церква – це філія ФСБ.

Почався тиждень щасливим завершенням неприємної історії з українським держслужбовцем Ігорем Мазуром, якого одна державна установа у Польщі з (с ейм) запросила на офіційний захід, а друга державна установа ( страж гранічна)  затримала на кордоні за запитом Росії поданим через інтерпол. Росіянам, як відомо, що гірше у світі, то їм краще. Особливо їм залежить нашкодити європейським та міжнародним інституціям. На жаль, поки що світ сприймає Росію всерйоз, у той час, як ця країна уже є на рівні Північної Кореї майже за усіма показниками окрім території і наявності нафти.  Тому донині російські картки розшуку сприймаються рештою членів цієї організації всерйоз. Сподіваюсь, після таких випадків, це скоро припиниться. Водночас, є інший аспект проблеми. Те, що сталося з Ігорем Мазуром, щодня стається щонайменше з 30-40 громадянами України на українсько-польському кордоні. І всі, хто перетинає кордон мусять миритися з ганебною практикою порушення прав людини. А як інакше сприймати 10 годинну чергу до прикордонного контролю, який триває 10 хвилин?

  Так от, український посол у Польщі у розмові зі мною у 2016 році назвав випадки, коли громадян України безпідставно затримують польські прикордонники, позбавляють їх свободи, а потім відпускають, не вибачившись – це стандартні прикордонні процедури і українська амбасада жодним чином не може тут чимось зарадити.

Натомість, випадок з Ігорем Мазуром показав, що може. Просто мусить захотіти. А що треба, щоб захотіла? Потрібні скарги на дії прикордонників, митників. А скарг немає. Люди стоять у десятигодинній черзі – і не скаржаться.

 Дипломати знають про такі черги, знають, що людину можуть зняти з автобуса, протримати 5 годин і потім відпустити – і жодним чином не реагують. При обговоренні цієї теми у мене на фейсбуку прозвучала і така думка: «Що ти порівнюєш героя Ігоря Мазура з якимись заробітчанами!» Якісь заробітчани? Це я якийсь заробітчанин? Чи поряд зі мною власники фірм, програмісти, менеджери, українці, що живуть у Польщі – якісь заробітчани? Так, я порівнюю як поставилися до держслужбовця і як щодня ставляться до пересічної людини. І мені гидко від того, що ми усі це толеруємо. Вважаємо держслужбовця якимось достойнішим за себе. Історія з Ігорем Мазуром завершилася позитивно для України і дуже добре для українсько-польських відносин. Польська держава всерйоз сприйняла аргументи України і Ігор Мазур уже на території України. На жаль, є маса інших громадян України, у яких з тих чи інших причин можуть виникнути проблеми на кордоні. Їх опіка посольства не стосуватиметься. І це огидно. Що за проблеми? Наприклад, людина подалася на карту побиту з допомогою якогось «помагача». Цей помагач розказував людині, що її справа в процесі. А справа давно завершилася і людина перебуває на території Польщі нелегально. І дізнається про це тільки на кордоні. Тоді її знімають з автобуса, вона 12 годин може просидіти у обізяннику разом з якимись асоціальними елементами в очікуванні перекладача, потім 4 години оформлення зобовязання до повернення, заборона вїзду на півроку чи більше. І потім цю людину польський прикордонник веде до українського прикордонника і передає, як якогось злочинця. Це настільки гидко і принизливо бачити, не те що брати у цьому участь… Але українське посольство вважає це внутрішніми процедурами. І всі уже звикли, що так має бути. А так бути не має.  І щось почне мінятися тільки якщо тих, хто з цим не згоден буде більше ніж один.

16  листопада вважається днем працівників радіо і телебачення в Україні. Не знаю чому, але цього дня я впродовж 17 років або випивав у гарній компанії з нагоди свята, або отримував якусь нагороду від якогось чергового державного органу. У мене у колекції кілька нагородних годинників і грамот. А у моєї дружини навіть медаль є від МНС  «за висвітлення» чогось там. Цікава історія, якою мушу поділитися. Був момент, коли дружина працювала одночасно на каналах НТН і 5 каналі. У обох випадках у її обовязки входили контакти з прес-службами і акредитація журналістів на різні події.  З обох телеканалів вона телефонувала у МНС і акредитовувала журналістів на події. Полковник Ігор Кроль, який був тоді керівником прес-служби, не підозрював, що Тетяна з НТН і тетяна з 5 каналу – це одна і та ж Тетяна. І одну Тетяну, і іншу бравий полковник запрошував на рюмку кави… Було кумедно, коли він дізнався,  що телефони Тетяни з НТН і Тетяни з 5 каналу  – це телефони однієї і тієї ж Тетяни. Дізнався він про це, мабуть, якраз коли готував списки, кого ж нагородити медаллю МНС… Буває. Думаю, кроль змінився, але система залишилася та сама. Розкажете у коментарях, хто цього року отримав медальки від МНС за висвітлення.

Так от, з нагоди дня працівників радіо телебачення та звязку, повідомляю чудову новину – мої хороші знайомі, які тривалий час, може років з 5, домагалися від Нацради з питань радіомовлення, отримання частот на мовлення у прикордонній чернігівській області, нарешті таки отримали ліцензію. Віднині буде українське радіо хоча б на північному прикордонні. Бо там самі росіяни донині були. Цією гарною новиною завершуємо. Запрошую до коментування і згадки про події на тижні, які вам здалися важливими.

Коментарі Facebook