Українці у Хорватії: хороших людей більше, але погані краще об’єднані

Славко Бурда

СУЧАСНИЙ СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В ХОРВАТІЇ

Українці в Хорватії є старою меншиною. На терени Хорватії вони переселилися 120 років тому переважно із західних регіонів України: з галицьких, буковинських і закарпатських земель. Більшість з них представляли хвилю економічної міграції, проте були серед них і політичні емігранти.

На ці території «економічні» мігранти прибували в той час, коли Хорватія входила до складу Австро-Угорської монархії. Переважно йшлося про переселення сільських господарств та селянських сімей, які займалися тваринництвом та сільським господарством. Серед переселенців також були робітники, майстри різних ремесел та посадовці, останні – в меншій кількості. В Хорватії вони переважно поселилися в Славонії – сьогоднішній Бродсько-Посавській та Сісацько-Мославинській областях. Під час Першої світової війни та після її закінчення до цих країв, переважно до столиці Загреба, прибули політичні емігранти з Центральної та Південно-Східної України – тодішньої Царської Росії або залишки білогвардійських військових формувань Врангели та Денікіна. Разом з ними після навали більшовиків через Одесу та Константинополь кораблями до адріатичних портів діставалися втікачі з цивільних або емігранти, які не погоджувалися з встановленням комуністичної більшовицької влади та створенням Радянського Союзу. Це була достатньо велика група до 60 тисяч біженців різних професій та різного матеріального статку, які шукали політичного притулку вже в новій державі, сформованій після Версальського миру – в Королівстві сербів, хорватів та словенців, до якого адміністративно належала Хорватія. Тут важливо зазначити, що на момент самого переселення між новоприбулими цивільними та їхніми сім’ями ідентифікація за національністю не мала значення. Всі вони були тоді російськими емігрантами. Поділ емігрантів на дві великі групи – російську та українську – відбувся лише пізніше. Разом з ними в Загреб і в Хорватію прибули інші менші групи. В цих групах була велика кількість освіченої інтелігенції: від професури та інженерів різних професій до митців драми і музикантів, поетів і художників. Були тут і представники духовенства, священики, монахи і черниці російської православної церкви. Цікаво, що між ними було і кілька формувань кубанських козаків. Проте, не вдаючись в підробиці стосовно їх адаптації та інтегрування до тодішнього створеного югославського суспільства, важливо відзначити, що ця група політичної еміграції з Царської Росії, яка за оцінками приблизно на 60% складалася з населення України, відіграла велику багатогранну роль і залишила значний слід у побудові всього економічного, культурного, освітнього, духовного та наукового життя нового югославського суспільства.
Те, що українці більше тяжіли до Загреба, а російське населення до Белграда, Нового Сада та інших місць тодішньої Югославії – цілковита правда. Незабаром після приїзду до Хорватії, українці цієї групи разом з невеликою кількістю політичних емігрантів-петлюрівців, що збігли після розпаду Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, сформували перші українські громадські організації, які були явно неполітичними, але мали ознаки формування політичної думки. Вони стояли на засадах збереження української ідентичності на цих теренах та потреби надання всілякої допомоги в будівництві незалежної української держави і ознайомлення місцевого корінного населення з українською культурою, традиціями та звичаями.
Саме ці перші організації на чолі з українською “Просвітою” змогли об’єднати значну кількість економічних та політичних емігрантів та зацікавити їх культурно-просвітньою та політичною діяльністю на цих теренах. В той час не існувало української держави і ці організації спільно з тодішньою владою, які давали їм таку можливість, зберігали і підтримували українську національну та культурну ідентичність. Крім них важливо відзначити ту роль, яку відіграло у справі збереження цієї ідентичності українське духовенство та Церква. В цьому процесі серед українських віруючих велику роль відіграла Львівська митрополія на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким і не меншою мірою – Крижевацька єпархія з українськими єпископами Юлієм Дрогобицьким, Діонісієм Нярадієм та іншими. Безумовно, ці культурні організації та духовенство підключилися до міжнародної діяльності, яка тоді поєднала українську еміграцію в Європі, Америці та Канаді. Аналізуючи життя та діяльність українців на цих просторах за останні 120 років, ми повинні виділити кілька пластів та окремих періодів з їх специфікою та характерними рисами. Я їх перерахую, але не буду вдаватися в широту пояснення їх особливостей.
Перший етап охоплює час від переселення до Першої світової війни за час існування Австро-Угорської монархії. Другий етап – період між Першою та Другою світовою війною в Королівстві сербів, хорватів та словенців, яке згодом перетворилося на Королівство Югославія. Третій етап – період Соціалістичної Югославії аж до самого 1991 року. Четвертий етап – час в незалежній і суверенній Республіці Хорватія, яка зараз є членом Європейського Союзу.
Українці сьогодні
Українці в Хорватії є однією з двадцяти двох визнаних національних меншин і за чисельністю та відсотком у загальній кількості населення займають середню позицію. За даними перепису населення 1991 року, в Хорватії проживало 2 494 українців, за переписом 2001 року – 1 977, а за даними перепису 2011 року – 1 878 осіб. Порівнюючи результати останніх трьох переписів в Республіці Хорватії, можна помітити, що кількість українців постійно зменшується. Це відбувається не різко, а відносно поступово.
Українці в Хорватії за статусом та середнім віком є старою меншиною. Окрім старіння основною причиною зменшення їх кількості є також асиміляція. Молоді українці часто укладають так звані »змішані шлюби» з хорватами як представниками переважного етносу та з іншими представниками нацменшин.
Особливістю української національної меншини є переважна належність до Греко-Католицькій Церкві. Цей факт відіграв досить велике значення для збереження ідентичності, оскільки віросповідання значно відрізняло українське населення від етносу більшості як в релігійному, так і в культурологічному плані. Якщо стосовно змішаних шлюбів та деяких інших сегментів інтегрованості в хорватське суспільство (функціональна інтеграція) можна сказати, що вони є обтяжуючими обставинами для утвердження та довготривалого збереження української національної ідентичності, то стосовно Греко-Католицької Церкви діє протилежне правило. Окрім релігійної, її місія безумовно полягала у гуртуванні українців, збереженні пам’яті про батьківщину, звичаї, а також у підтримці всіх аспектів діяльності, які творять національну ідентичність.
Розподіл української національної спільноти по жупаніях є неоднорідним. Більшість українців, в порівнянні з середніми цифрами по країні, проживає у Вуковарсько-Сріемській, Сісацько-Мославинській, Бродсько-Посавскій жупаніях та в місті Загреб. Їх переселення до таких частин Хорватії, стало, поза сумнівів, головною причиною такого розподілу українців і в сучасний час. Специфіка міста Загреба полягає в тому, що він завдяки своєму загальному рівню розвитку, особливо економічного та фінансового, є бажаним місцем проживання для мешканців як самої Хорватії, так і інших країн, зокрема, колишньої Югославії. Ці причини мотивують і українців переїхати саме до столиці. Крім того, важливо зазначити, що після здобуття незалежності в Хорватію переїхали сотні новоприбулих українців і українок. Ця сама остання хвиля міграції переважно представлена українськими жінками, що вийшли заміж за хорватів або представників інших національностей, а також українців, які тимчасово працюють в Хорватії. В основному це – митці, оперні співаки, музиканти та балерини. Вони працюють у хорватських національних театрах в Загребі, Рієці та Осієку. Нова група українців зараз проживає в містах на узбережжі Адріатичного моря в Приморсько-Горанській і Сплітсько-Далматинській жупанії, і на півострові Істріа та на островах Адріатичної Хорватії.
Законодавча база в Республіці Хорватія
В Республіці Хорватія поняття «національна меншина» визначено в статті 5 конституційного Закону «Про права національних меншин»:
В розумінні цього закону нацменшина – це «група хорватських громадян, які традиційно проживають на території Республіки Хорватії, а її члени мають етнічні, мовні, культурні та/або релігійні особливості, які відрізняють їх від інших громадян і вони мають бажання зберігати такі риси».
У преамбулі Конституції наведені 22 національні меншини в Республіці Хорватії, серед яких і українська.
Права національних меншин в Республіці Хорватія регулюються Конституцією Республіки Хорватія, конституційним Законом «Про права національних меншин» та іншими національними законами.
Конституція Республіки Хорватія гарантує рівність прав громадян, що належать до національних меншин, та представників більшості. Конституцією прописано, що рівність та захист прав національних меншин регулюються конституційним законом. Членам усіх національних меншин гарантується свобода вираження національної ідентичності, вільне користування своєю мовою та письмом, а також культурна автономія. Крім того, членам національних меншин, окрім загального виборчого права, законом забезпечується і право вибору своїх представників до Парламенту Хорватії.
Конституційний закон про права нацменшин всесторонньо забезпечив захист прав національних меншин в Республіці Хорватія. Хід реалізації прав меншин регулюється окремими законами. Серед таких законів – Закон «Про використання мови і письма національних меншин в Республіці Хорватія», Закон «Про виховання та освіту представників національних меншин» та Закон «Про реєстр рад, координацій та представників національних меншин».
Серед інших законів, окремими положеннями яких розроблено механізми реалізації окремих прав національних меншин, гарантованих конституційним законом, є: Закон «Про особисту ідентифікаційну картку», Закон «Про вибори депутатів до Хорватського Сабору, Закон «Про місцеві вибори», Закон «Про систему державного управління», Закон «Про місцеве і територіальне (регіональне) самоврядування», Закон «Про державних службовців», Закон «Про службовців та працівників органів місцевого та територіального (регіонального) самоврядування», Закон »Про суди», Закон «Про державну прокуратуру», Закон «Про Державну суддівську раду» та ін.
Права і свободи, врегульовані конституційним законом «Про права національних меншин в Республіці Хорватія»
Конституційний закон «Про права національних меншин в Республіці Хорватія» гарантує реалізацію особливих прав та свобод національних меншин, які включають:
– вільне висловлювання про приналежність до певної національної меншини в Республіці Хорватія;
– право використовувати своє ім’я та прізвище на мові, якою вони користовуються, право бути офіційно визнаним за ними та їхніми дітями та право на реєстрацію в книгах реєстрації громадянських станів та інших офіційних документах;
– право на те, аби бланк особистої ідентифікаційної картки був надрукований та заповнений також мовою та письмом, якими вони користуються;
– право на використання своєї мови та письма, приватно та у громадському вжитку, а також в офіційному користуванні;
– право на виховання та освіту на мові та письмі, яким вони користуються;
– право на використання власної символіки;
– реалізація культурної автономії шляхом підтримки, розвитку та вираження власної культури, збереження і захисту власних культурних цінностей та традицій;
– право сповідувати свою віру і засновувати релігійні громади разом з іншими представниками релігійної групи;
– доступ до засобів масової інформації та здійснення масового інформування (отримання та розповсюдження інформації) на мові та письмі, якими вони користуються;
– самоорганізація та об’єднання заради досягнення спільних інтересів;
– представництво інтересів в Хорватському Саборі;
– представництво в представницьких органах одиниць місцевого та територіального (регіонального) самоврядування;
– представництво в органах державного управління та правосуддя;
– представництво в органах виконавчої влади одиниць місцевого та територіального (регіонального) самоврядування;
– представництво в органах управління одиниць місцевого та територіального (регіонального) самоврядування;
– участь членів національних меншин у громадському житті та управлінні місцевими справами через раду та представників національних меншин, координацію рад і представників національних меншин;
– захист від будь-яких дій, які загрожують або можуть загрожувати їх існуванню, реалізації прав та свобод.
З метою розвитку, збереження та захисту становища національних меншин у суспільстві конституційним законом врегульовано право членів національних меншин обирати Ради і представників національних меншин в одиницях місцевого та територіального (регіонального) самоврядування.
Рада та представники нацменшин обираються заради забезпечення участі нацменшин у громадському житті та управлінні на місцях в муніципалітетах, містах та областях, на території їх обрання.
Що сьогодні мають українці в Республіці Хорватія
З організацій вони мають центральну організацію: Українську громаду в Республіки Хорватія, яка об’єднує десять українських культурно-просвітніх та культурно-мистецьких товариств. В Хорватії існують і інші українські товариства, які не входять до Української громади в РХ.
З установ українці мають: Центральну бібліотеку русинів та українців в Республіці Хорватія, засновану в 1995 році, з її філіями в інших місцях, де компактно проживають українці. З 1998 року на Філософському факультеті Загребського університету діє Кафедра української мови та літератури. Посольство України в Республіці Хорватія працює з 1995 року. Українці греко-католицького віросповідання у місцях свого компактного проживання в селах та містах мають побудовані церкви та монастирі сестер милосердя, які належать до Крижевської єпархії та Загребської митрополії під юрисдикцією Святого Престолу.
Окрім церков та культурних товариств вони мають свої українські школи де ваукраїнська мова і зберігається культура. Це так звані недільні «малі школи» за моделлю Ц, де окрім вивчення української мови і письма також вивчається історія, географія, віронаук катихизм та народна творчість, тобто музика і фольклор. Для тих дітей, які не можуть регулярно відвідувати заняття в недільних «малих школах», організовуються тзв.»Літні школи». Центральне об’єднання або Українська громада в Республіці Хорватія, як і інші культурні товариства, крім танцювальних і музичних ансамблів та інших форм культурного аматеризму, можуть займатися видавницькою та інформаційною діяльністю, а останнім часом мати і власні веб-сайти. Українці в Хорватії мають свій двомісячний журнал «Вісник». У деяких регіонах Хорватії вони мають свої випуски в рамках радіопередач. На національному рівні існує телевізійна програма «Призма» та «Мозаїка меншин». Колись українці мали власні щомісячні телевізійні хроніки на п’ятнадцять хвилин українською мовою. Окремі українські радіопередачі, як і телевізійні хроніки, перестали транслюватися.
Після перших виборів рад та представників національних меншин до органів місцевого самоврядування українці мали чотири ради та чотирьох представників і заснували свою Координацію. Сьогодні є три ради та пять представників, а Координація Рад та представників української національної меншини в Республіці Хорватія припинила свою роботу. Окрім того, українці втратили свої незалежні радіо- та телевізійні передачі, втратили і Етнографічну колекцію, яка повинна була перетворитися на музей. Втім слід відзначити, що вони встановили три пам’ятники і дві меморіальні дошки (на честь 100-річчя переселення до Хорватії та 80-річчя від дня заснування першої організації в еміграції, тобто української «Просвіти»), а також меморіальний камінь україно-хорватської дружби. Зведено пам’ятники великим українцям Івану Франку та Тарасу Шевченку.
З набуттям чинності нового Закону «Про об’єднання» свої статути привели у відповідність до нього десять українських культурних товариств, які через Українську громаду в Республіці Хорватія отримують фінансування з державного бюджету від центральної організації всіх нацменшин – Ради з питань національних меншин при Уряді РХ.
Співпраця діючих українських організацій, які представляють так звану «стару» діаспору, з новоутвореними міграційними хвилями, тобто з українцями, які приїхали після здобуття незалежності обох країн, існує і знаходиться в процесі розвитку. Культурні товариства діють на добровільній основі, і будь-хто може стати їх членами. У роботу раніше заснованих товариств разом з колишніми членами включаються і новоприбулі українці. У деяких громадах в нещодавно створених товариствах діють тільки новоприбулі. Важливо відзначити, що в Українській громаді Республіки Хорватії є і представники останньої хвилі, які відіграють важливу та відповідальну роль з огляду на фахову освіту і професію. Так, в загальноосвітніх школах та на Кафедрі української мови та літератури працюють вчителі та викладачі, які належать до нової емігрантської хвилі з України. У кількох культурних товариствах їх роботою також керують українці, які прибули до Хорватії з метою тимчасової роботи, а згодом залишилися назавжди і приєдналися до роботи та діяльності української діаспори. Через брак експертів з так званої “старої діаспори” роботу отримують новоприбулі українці. Серед них – керівник Центральної бібліотеки українців у Хорватії, а також редактор український журналу “Вієник”, які належить до нової хвилі еміграції.
І наприкінці трохи детальніше про специфіку останньої хвилі новоприбулих з України, про що написали самі її представники.
Сучасна міграційна хвиля
На сьогоднішній день встановити точну кількість осіб, які прибули з України за останні 5-10 років і представляють собою останню – вже можна сказати п’яту хвилю міграції – достеменно неможливо. Абсолютну цифру не знає ані Посольство, ані поліція: частина громадян перебуває на консульському обліку, але чимало переселенців звертаються до дипустанови лише в разі крайньої потреби. З отриманням посвідки про постійне місце проживання на 10 років або громадянства, переселенці взагалі більше не звертаються до жодних установ. Приблизна кількість новоприбулих на даний час оцінюється в 250-300 осіб. До цього слід додати ще і трудових мігрантів з України, які прибули на роботу за строковими трудовими угодами, переважно за робітничими спеціальностями. Трудова міграція «в чистому вигляді» – це зовсім свіжа тенденція 2017 року, адже до цього часу хорватський ринок праці, в тому числі через обмежуючий візовий режим, був закритим для українських громадян. Об’єктивною причиною відкриття ринку став вакуум, який утворився зі вступом Хорватії до ЄС. Внаслідок членства в Євросоюзі кращі хорватські спеціалісти емігрували в пошуках більш оплачуваної роботи переважно в Німеччину та Ірландію, відкривши таким чином нішу для українців та інших іноземців.
Не рахуючи трудових мігрантів, решта громадяни є переважно людьми з високим рівнем фахової освіти – як правило, вищої. Їх середній вік – 30-45 років, а географічно вони представляють всі області України.
В соціальному плані обличчя нових переселенців також починає змінюватися. Якщо 10 років тому новоприбулі на 95% представляли собою жіноче населення – так звану «шлюбну міграцію» – то дедалі, хоча і повільно, але зростає кількість осіб, які працюють за контрактом, відкрили або мають намір відкрити власний малий бізнес.
Соціальний статус переважної більшості є неоднозначним. Проблемою номер один 30-40 річних є недостатня кількість робочих місць, причому наявність двох вищих освіт не є пріоритетною для роботодавців. Українські жінки часто скаржаться на те, що їм доводиться спрощувати своє резюме для пошуку роботи, аби уникнути коментаря: «Ви занадто освічені для нашої компанії». Крім того, незважаючи на доброзичливість та чуйність хорватів, в цілому позитивне ставлення до українців в суспільстві та щиру емпатію у зв’язку з війною на Сході, яка нагадує події в самій Хорватії, молоді українці часто скаржаться на те, що хорвати переважно прагнуть працевлаштувати хорвата, а не іноземця, навіть незважаючи на нижчий рівень кваліфікації.
Залучення новоприбулих мігрантів до громадського життя діаспори є пропорційно до кількості невисоким. Частина з них прагне підтримувати зв’язок з співвітчизниками, але цей зв’язок базується передусім на спільності вузьких інтересів. Включення в загальний контекст їх в переважній більшості не цікавить.
Гостра потреба у спілкуванні відчувається у тих, хто емігрував вже сформованою особистістю і вже має кількарічний досвід проживання в країні. Спілкування з земляками є також актуальним для осіб, які прибули зовсім недавно і потребують емоційної, правової та іншої підтримки, досконало не володіючи мовою країни проживання і не знаючи місцеві закони і звичаї. Протягом періоду адаптації молоді українці готові брати участь в різних заходах, але тільки на початку – поки вони ще себе не реалізували в інших сферах (в роботі та дітях).
Головні причини неготовності активно включатися в «українські справи» і вступати в будь-які культурно-просвітні товариства є такими:
– відсутність товариства, яке б об’єднувало молодь;
– відсутність альтруїстичного лідера, який би займався неоплачуваною громадською роботою;
– відсутність часу (вікова група 25-45 років зосереджена на першочергових завданнях професійної реалізації та батьківства, що є цілком природнім для цього віку);
– усвідомлення того, що існуючі товариства з об’єктивних причин навряд чи в змозі надати вкрай необхідну консультативну підтримку в процесі інтеграції в нове середовище, забезпечити роботою тощо, наслідком чого є відсутність мотивації;
– небажання долучатися до заходів через важкий особистий психологічний стан, стрес переїзду, зменшення почуття власної вартості через нереалізованість.

Крім цього, не слід відкидати ще один важливий фактор – розчарування економічною та політичною ситуацією в Україні, яке блокує ідею щодо залучення до громадської роботи. При таких обставинах деморалізованості витрачати час на українські справи стає абстракцією.
Як би там не було, завдання всіх категорій громадян з тимчасовим дозволом на перебуванням або посвідкою на постійне проживання – не займатися збереженням ідентичності, а банально вижити в нових обставинах.
На даному етапі можна стверджувати, що жодна церква не виконує більше об’єднуючу функцію для останньої хвилі переселенців. Новоприбулі відвідують як Греко-католицьку церкву, так і Сербську Православну, Римо-Католицьку або жодну.
Частина більш активних і свідомих новоприбулих українців підтримують контакти шляхом неформальних зустрічей. В Загребі, наприклад, чітко визначено, що кожного 15 числа місяця в один і той же час вони збираються в кав’ярні, куди може прийти будь-хто. Загальним каналом спілкування, який реально працює, залишаються соціальні мережі, зокрема відкрита группа в Фейсбуці, створена активістами тої ж останньої хвилі для надання взаємної підтримки, обміну досвідом та корисною інформацією.
Незважаючи на певну апатію серед молодих українців до більшої ангажованості, все ж слід відзначити, що завдяки їх самоорганізації та зусиллям поодиноких осіб час від часу організовуються заходи, завдяки яким в суспільстві популяризується українська культура. Наприклад, напередодні Паски проводилися майстер-класи по писанкарству, збори для колективного приготування традиційних українських страв перед Різдвом, різдвяні благодійні ярмарки… Хоча часто молоді українці не афішують цього, вони повністю забезпечували волонтерську підтримку груп українських дітей з зони АТО під час реабілітації протягом 4 років, а також долучалися до збору гуманітарної допомоги для АТО. Наразі порушене питання про можливість організації факультативного вивчення дітей українською мовою в Загребі.
Багато факторів свідчать про те, що хоча наразі остання хвиля ще тільки акумулює свої сили, не відчуваючи гострої потреби брати участь в роботі існуючих товариств, проте в перспективі наступних одного-двох років питання щодо їх афірмації стане актуальним і є підстави сподіватися, що стан речей зміниться і це може бути досить прогресивна молода громада.
Не можна не згадати про вплив російської пропаганди на ситуацію в громаді. Як я вже зазначив, серед представників останньої хвилі є вихідці з усіх регіонів України, зовсім протилежних політичних поглядів. Тож всередині самої групи новітньої хвилі немає повної єдності в питанні ставлення до подій в Україні, що, власне, відображає ситуацію в самій Україні. Втім, більшість є все ж патріотично або хоча б нейтрально настроєними. В 2014 році в групі мігрантів з колишнього СРСР , куди входили вихідці з колишнього СРСР, відбулися дезінтеграційні рухи, внаслідок чого спілкування між представниками українського, російського та інших народів обмежилося, але не припинилося. Припинилося лише спілкування з тими представниками російської діаспори, які відверто підтримують чинну російську зовнішню політику.
Більшість нових мігрантів не відчуває вплив російської пропаганди в Хорватії і готові спілкуватися та підтримувати контакти з такими ж мігрантами з Росії. Це нагадує ситуацію на початку 20 століття, коли політичні мігранти, опинившись в одному баркасі, не проводили між собою жодних поділів.

Погляд з 9-ти річним досвідом проживання на території Хорватії

Хорвати, як і українці, дуже доброзичливі та чуйні, що характерно слов’янським народам. Життя в Хорватії досить безпечне, особливо для молодих мам і дітей: дитячі майданчики, ігрові, кімнати матері й дитини прилаштовані для комфортного перебування в них без загрози травм.
З огляду на поточну суспільно-політичну ситуацію в Україні і тривання збройного конфлікту з Росією, наразі вплив російської пропаганди на теперішню ситуацію тут, в Хорватії, не відчувається. Скажімо так, навіть навпаки, нова хвиля мігрантів з України та Росії спілкуються між собою, діляться корисними знахідками та освітніми прийомами і спеціальними програмами навчання для дітей. Відчувається підтримка і дружній дух між молоддю, що є досить важливим для виховання толерантної та сучасної європейської молоді.
Зацікавленість в спілкуванні з співвічизниками по інтересам гостро відчувається, так як, народившись в Україні, вивчившись, та емігрувати вже встановленою особистістю – не є так просто в ментальному розумінні. Та, щоб інтегруватись, звикнути та влаштуватись кожному індивідуально потрібен час і оточення. Для цього існує досить багато культурних організацій як в Загребі, так і в інших містах. Наприклад, напередодні Паски проводилися майстер-класи по писанкам та шкрябанкам; також збираємось на колективне приготування наших традиційних українських страв, співаємо пісень, та просто спілкуємось та ділимось досвідом.
В розмовах з іншими 30-40 річними українками проблемою номер один являється недостатня кількість робочих місць… і наявність двох-трьох вищих освіт, що не є в пріоритеті у роботодавців. Також українкам доводилось змінювати (спрощувати) своє резюме для пошуку роботи; навіть звучав коментар: «Ви занадто освічені для нашої компанії».
На жаль, із-за досить високого відсотка безробіття, роботодавець перш за все працевлаштує менш досвіченого хорвата, а не іноземця. Наскільки мені відомо, на п’ять робочих місць дозволено лише одне – для іноземного робітника. І так як і на Батьківщині, якщо немає знайомств, то працевлаштуватись практично неможливо.
Тобто, можу зробити висновки, що працівники якщо й потрібні, то на літній сезон для роботи на узбережжі, та для роботи на будівельних майданчиках. Особливо відчувається недостатня кількість медичного персоналу – як лікарів, так і медсестер. По останнім даним цифра досягає близько восьми тисяч, так як із-за невисокої платні, хорватські спеціалісти емігрують в свою чергу в більш прогресивні Європейські країни (Німеччина, Ірландія…). По власному досвіду поділюсь рекордом чекання черги до вузького спеціаліста – 9 місяців.
Останніми роками міграція зростає, і молодша, прогресивніша діаспора масово облаштовується за кордоном. Але не забуваємо хто ми, звідки ми !

Резюме /пам’ятна записка – замість висновку слід зазначити наступне:

Незважаючи на післявоєнні труднощі та виклики перехідного періоду, Хорватії вдалося створити всеосяжну модель захисту прав національних меншин на національному рівні та привести її у відповідність до європейського досвіду і стандартів. Важливо підкреслити, що завдяки моделі культурної автономії меншини інтегруються в хорватське суспільство, а не асимілюються. Вона дозволяє представникам національних меншин зберігати та розвивати свою самобутність (етнічну, культурну, мовну, релігійну), як окремо, так і в об’єднанні з іншими громадянами.

Відповідно до прийнятої моделі культурної автономії більшість етнічних прав національних меншин (освіта, наука, бібліотеки, охорона пам’ятників) реалізуються через державні установи, що відповідають за фахові напрямки та питання управління в певних сферах суспільного життя, чим реалізовується принцип інтегрування представників нацменшин у хорватське суспільство, а також збереження їх культурної та національної ідентичності. Друга частина етнічних прав (інформування, видавництво та культурний аматеризм) забезпечує діяльність неурядових об’єднань національних меншин і, таким чином, їх додатковий захист від асиміляції. Модель уможливлює та сприяє розвитку відносин представників меншини з народом їх рідної держави задля можливостей їх культурного та мовного розвитку.

Проте, під час реалізації моделі культурної автономії виникають проблеми через обмежений рівень кваліфікації та підготовки певних установ, через недостатню зацікавленість окремих органів місцевого самоврядування, через сталу апатію в процесі мобілізації представників національних меншин та їх організацій. Вирішення цих проблем повинно бути пріоритетним для покращення становища меншин в Хорватії.

Постійна підтримка Хорватії

У питанні підтримки з боку держави українська меншина в Хорватії не відрізняється від інших. Підтримку своїх проектів вона отримує так само, як і інші національні меншини. Існують критерії розподілу бюджетних коштів, після якого здійснюється контроль їх цільового використання. Цю частину роботи для Уряду Республіки Хорватії виконує Рада з питань національних меншин, членом якої є і наша представниця. Українці не скаржаться через виділені річні кошти, хоча їх недостатньо. Від держави Хорватії окремо виділяються кошти на видавничу і інформаційну діяльність, роботу наших культурно-просвітніх товариств, тобто на культурний аматеризм або роботу танцювальних, музичних, пісенних, образотворчих, театральних чи інших секцій при товариствах.

Міністерство науки і освіти забезпечує кошти для роботи наших українських відділень при хорватських загальноосвітніх школах, для проведення так званих «Літніх» шкіл для учнів 1-8 та 9-12 класів. Кафедра української мови та літератури має гарантоване фінансування через Філософський факультет Університету в Загребі. Міністерство культури забезпечує кошти для роботи Центральної бібліотеки русинів і українців Республіки Хорватії.
В рамках можливостей органи місцевого самоуправління (райони, міста і області) підтримують за рахунок власного бюджету роботу Рад та представників української національної меншини.

Досягнення (успіхи) української меншини в Хорватії

Найбільшу нашу радість викликає те, що нам вдалося, незважаючи на асиміляцію, зберегти свою мову, віросповідання, культуру, традиції та звичаї – нашу духовність. Після ідентифікації ми також проходили процес інтеграції в хорватське суспільство, досягли і власної емансипації. Ми дуже раді тому. що практично у кожному місці, де є українці, існує церква, культурне товариство, школи…в деяких – пам’ятники, меморіальні дошки чи інші пам’ятні місця. Ми також можемо бути задоволеними і нашою видавничою діяльність, адже нам вдалося надрукувати чимало книг. Серед нас є невелика кількість письменників та поетів. Друкувалися книги про нашу прабатьківщину Україну, а також про нас, наше життя в діаспорі.

Зв’язки з Україною та українською діаспорою

З самого початку незалежності України і Хорватії ми встановили добру, надійну і успішну співпрацю з українськими організаціями та українською владою (я маю на увазі Уряд України), різними міністерствами і Верховною Радою України. Ми також співпрацюємо з багатьма неурядовими організаціями, такими як УВКР або «Україна – Світ» та іншими. Ми брали участь в роботі всіх шести форумів в Україні. Ми дуже добре співпрацюємо з Посольством України в Республіці Хорватія. Разом ми організовуємо безліч заходів, зустрічей, круглих столів, лекцій, презентацій, виставок. Разом ми беремо участь у з’ясуванні правди про ситуацію та нав’язану війну на сході України в Донецькій та Луганській областях. Ми провели кілька акцій протесту і демонстрацій на головній площі столиці Хорватії, вимагаючи від хорватського народу і хорватської влади показувати і говорити в Хорватії правду про Україну, особливо в засобах масової інформації – на радіо і телебаченні. Ми зібрали і відправили допомогу військовим в Україну і далі продовжуватимемо працювати над цим, ми брали участь у реабілітації та допомозі пораненим українським солдатам, які реабілітовуються в Хорватії. Ми також підключилися до діяльності щодо організації та проведення відпочинку дітей з зони АТО на Адріатиці.
В Загребі ми провели кілька регіональних конференцій, а також європейську конференцію з учасниками та представниками української діаспори з 22 європейських країн. Неодноразово у нас в Хорватії з візитом перебували голови і секретарі Світового Конгресу Українців.
Ми встановили особливе співробітництво з українцями в регіоні, зокрема в Сербії, Боснії, Словенії, Угорщині.

Перспектива українців в Хорватії

За останні 120 років українцям в Хорватії вдалося зберегти свою мову, віросповідання, культуру, звичаї та традиції. Вони інтегровані в хорватське суспільство, але водночас мають боротися проти асиміляції. Хорватія надає і забезпечує можливість захисту та збереження культурної та національної ідентичності кожної національної меншини, в тому числі і української. Водночас, поруч з усіма нормативно-правовими актами та дуже високим рівнем правових норм з питань прав і свобод нацменшин в Республіці Хорватія, серед яких і українська, майбутнє українців, Української громади та збереження української національної та культурної ідентичності залежить від їх власного бажання та організованості – тобто від них самих. Можливості для цього існують і це потрібно використати.

Деякі конкретні проблеми Української громади в Республіці Хорватія:

В першу чергу, в керівних та представницьких органах центральної і головної організації існує брак кваліфікованих, професійних, освічених та відповідальних осіб. Складається така ситуація, що центральною організацією та культурними товариствами інколи керують недостатньо кваліфіковані та поверхові особи і тому велика кількість питань не вирішується так, як це потрібно і так, як це було б найкраще для української громади. Через це в хорватському суспільстві українська громада втрачає свою репутацію та вихід на окремі політичні та соціальні структури на державному рівні, які на місцевому та регіональному рівні не бажають вступати в більш широку і тісну співпрацю з нездібними особами, які втім мають здатності зробити недієздатними інших «демократичними» способами. Співпраця підтримується без великої перспективи, формально, «для порядку».
По-друге, українські товариства протягом багатьох років вказують на брак професіоналів для ведення діяльності музично-фольклорних ансамблів. Немає підготовлених хореографів та диригентів з необхідними знаннями української музики. Рідко яке культурне товариство має народний оркестр.
Деякі товариства та центральна організація не мають адекватного функціонального простору для своєї діяльності. У Вуковарі проблема завершення будівництва дому залишається невирішеною, а Загреб через відсутність коштів не в змозі платити орендну плату за орендоване міське приміщення, відновити та привести простір в функціональний стан. В Загребі, де існує найбільша концентрація свідомої інтелектуальної сили та потенціал нашої української меншини протягом багатьох років залишається невирішеним питання консолідації та спільних дій українців. У хорватських школах при українських секціях відчувається брак українських народних вчителів чи педагогів, якісних шкільних програм, підручників та відповідних педагогічних матеріалів. Окрім вищезгаданого, передусім відчувається безсилля і відсутність політичної волі всієї української громади обрати більш сильний і краще підготовлений орган управління, представництва та координуючо-оперативного органу і надати шанс здатним, освіченим, кваліфікованим і якісно іншим людям. З іншим керівництвом і управлінням було б набагато краще і корисніше вирішувати поточні проблеми і займатися врядуванням всього життя українців на цих теренах.

Загреб, 2019 рік Славко Бурда

Коментарі Facebook