Огляд тижня 03.02.2020-08.02.2020:

українофобська маячня від “коломойського” телепродюсера, стрілянина у Мукачеві, український посол – на імпрезі з “дахом” шахраїв, коронавірус, як антидот від протестів, лівак лідирує на праймеріз у США

Минув черговий тиждень,  котрий, як і попередні, здається мені сповненим антиукраїнських подій.  Прем’єр Гончарук похвалився зустріччю з угорським міністром-українофобом Сійярто. Вони разом на фото посміхаються і тримають у руках якісь футболки. Їм добре. Тільки Сійярто свого домігся.

Сьогодні зустрівся з Петером Сійярто – міністром закордонних справ Угорщини. Обговорили з ним, як нашим країнам…

Gepostet von Олексій Гончарук – Прем'єр-міністр України am Freitag, 7. Februar 2020

Чи домоглася свого Україна? Сумніваюсь. Поїдьте на Закарпаття і  відчуйте там настрої. Таке враження, що за Донбасом і Кримом росіяни уже впорались і на Закарпатті… Хочеться помилитися, але інформація з тих країв не дає приводу для оптимізму. На тижні просто посеред Мукачева стріляли. Міські депутати попросили столичну владу про правоохоронну допомогу і про заміну місцевого керівництва поліції людьми з інших регіонів.

Контрабандисти, схоже, розперезалися у тому регіоні настільки, що їх би влаштував якийсь політичний переворотик під угорським соусом. Ситуація дуже тривожна і, схоже, вона залишається урядом непоміченою. Чому? Бо їм плювати. Їх поставили при владі, щоб Україну знищити, довести до ручки. Такі відчуття від повідомлень як з медіа так і від людей, що прибувають з України у Польщу, звідки я пишу ці огляди впродовж останнього року.  

На тижні бурхливо обговорювались слова якоїсь продюсерки з каналу Коломойського про те, що для мелодрам українська мова не годиться. Це нормальна реакція людини, яка ненавидить Україну. Щось подібне Гітлер говорив у часи свого правління про євреїв. У часи куклуксклану про афроамериканців щось подібне  говорили у США. Тепер це у Європі говорять про українську мову. Звичайно, знайшлися люди, які почали розповідати, що слова вийняли з контексту, мовляв, актори самі не говорять українською, вона у їх устах звучить неорганічно… Звичайно, як акторів брати зі смітника русского міра – так і буде. А іншого варіанту у них немає. Українські актори для українського серіалу теж не підходять. Саме тому я у Польщі, щоб усієї цієї єресі не чути і не відчувати причетність до цієї підлості. Російська мова у польському кіно – мова негативних героїв.   Краще жити у чужій країні, де поважають свою мову і культуру. Де, до речі і твою мову і культуру поважають більше, ніж у твоїй країні, окупованій русскім міром. Людина сказала те, що хотіла сказати. І помітили це тільки ті, хто користується фейсбуком. Обурилась тільки ця невеличка частина суспільства. Рeшті і так сойдьот. Вони і далі дивитимуться той телеканал, ніби це не їх щойно принизила продюсерка, назвавши мову їхньої країни якоюсь не такою, як треба для серіалів – мелодрам.  На жаль, так діє нині уся культура в Україні. Яскравий приклад: стипендію польського культурного фонду виграв мій колега – колишній актор  чернівецького театру імені Ольги Кобилянської, де я сім років відпрацював після театрального училища.  Тепер він, як режисер, поставить виставу у професійному польському театрі. Обрав п’єсу Славоміра Мрожка «Емігранти». Сумна п’єса про нещасних людей, котрі не знайшли себе у іншій країні. Саме так бачать українців за кордоном українські президенти/ Навіть Порошенко і Юшенко саме так сприймали закордонних українців, мовляв, вони нещасні за кордоном і стануть щасливими тільки коли повернуться. Це глибока помилка або ж цинічна маніпуляція. Мрожек сам поїздив світом, але під кінець життя повернувся у Польщу. Описав своє життя, додав описам філософської глибини, перенісши у комірчину під сходами де живуть двоє іноземців, загальнолюдську дискусію на тему: “Навіщо ми живемо?”. Один з героїв тяжко працює фізично, економлячи на всьому, крадучи продукти сусіда, випрошуючи у нього цигарки, хоча має грошей більше, ніж сусід бо працює мало не цілодобово, намагаючись назбирати на якусь свою мрію. А мрія, як виявилось – відділитися від родини тещі і жити у своєму домі. А другий спостерігає за ним, терпить його, щоб написати книгу про ідеального раба. Зрештою все закінчується розчаруванням і одного і другого. Один рве зароблені гроші, звільнившись таким чином від рабства і позбавивши сусіда предмету дослідження. Через це другий знищує свої нотатки до книги, яку пише багато років. “Емігранти” Мрожка – це п’єса про невдах. Такі невдахи є в усі часи і скрізь. Вона актуальна для невдах. Двоє нещасних без занять, знань, грошей, без уміння комунікувати з суспільством де перебувають дві години стогнуть про те, як було добре вдома і як погано не вдома, серед іноземців у чужій країні… Неактуально для українців і України. Кожен, кого я знаю і хто залишив Україну – знайшов себе за кордоном. Чи це українська адвокат, що не захотіла носити суддям гроші на замовлення клієнтів і продає тепер нерухомість на Манхеттені, чи це український журналіст, що не захотів працювати підставкою для мікрофона і займається тепер легалізацією перебування громадян України у ЄС, чи це працівник української пральні, який тепер працює у польській пральні але за упятеро більші гроші і живе у чистому, красивому, упорядкованому безпечному польському місті, чи це психолог, що працювала з важкими дітьми в Україні, а нині готується до виконання такої ж роботи у Польщі. Люди, яких я знаю, переїхали у Польщу з родинами і якщо щось згадують Україну, то тільки для того, щоб подивуватися, чому вони раніше не виїхали, щоб не бачити гнилі, яку неможливо подолати? Неможливо переконати сусідів, що стадіон при школі важливіший за нову висотку, неможливо переконати торговців, що не можна торгувати на газоні, неможливо переконати забудовника, що засипати озеро і будувати на його місці житло у районі де і так купа житла – це неправильно. Тут, у Польщі українцем бути набагато комфортніше, ніж у Києві, наприклад. Тут не чути у транспорті російської\ музики, тут ніхто з тобою не буде дискутувати про нєважнанакакомязикєразгаварівать. Варшава нині більш українське місто ніж Київ. А пєса Мрожка – не про українців. І, до речі, не про поляків. Жоден з тих, хто виїхав у Лондон, не шкодує. Дочка президента Кінга Дуда теж, до речі, виїздить працювати у Лондон. Це стало приводом для розмов тільки у медіа, прихильних більше до опозиції. Поляк з Лондона має чудовий звязок з батьківшиною, але не повертається. А хто повернувся – не шкодує що їздив. Хоча, можливо, хтось і шкодує, можливо, для когось це актуально, Точно так, як не всі люди можуть попісяти в унітаз – комусь зручніше – у ліфті чи підворітні. От власне, п’єcа Мрожка – про людей, яким зручніше попісяти у ліфті чи підворітні. про таких людей і для таких людей. Я подивився цю виставу вчергове і такі у мене з цього приводу думки. Подивіться ви – може у вас будуть інші.

 Але факт, що український режисер ставитиме польську пєсу у польському професійному театрі – це круто.  За цю роботу впродовж півроку платитиме польська держава.  У цій історії дуже важливо розуміти, що перш ніж у його житті сталася ця невеличка перемога – його звільнили з театру за… профнепридатність. Ну звичайно, молода творча людина для українського  провінційного театру – профнепридатна. Скільки таких «профнепридатних» мусить виїхати з країни,  щоб нарешті тим, хто залишився стало зрозуміло – так більше не можна і потрібно, щоб поряд з нездарами, які залишилися, був хтось, хто уміє щось робити?  На жаль, процес триває, виїздить все більше, вік все вищий (моїми клієнтами уже стають навіть пенсіонери, які услід за своїми дітьми залишають Україну у пошуках душевного і матеріального комфорту). А розуміння все немає і немає. Людина в Україні стоїть перед сумним вибором: або залишатися в Україні, співпрацювати з окупаційною владою (бо як ще охарактеризувати Коломойського та його креатур при владі), або ж виїхати, припинивши боротьбу з вітряками.  З одного боку, я підозрюю, що моє бурчання спричинене старістю – мені скоро 47 років.  Загальновідомо, що людям старшим усе, що раніше, здається кращим від того, що є нині. Проблема у тому, що мені і раніше все здавалося не дуже райдужним. З іншого боку, факти якось самі так складаються, що іншого варіанту ніж бурчання чомусь не виходить. Ось ще одна схожа новина – фальсифікація перепису замість власне, перепису. Проблему виявили фахівці у цій сфері.

Andriy Horbal

Дані статево-вікової структури в проведеній командою міністра Дубілета «Оцінці населення» отримано шляхом множення даних Держстату (про статево-вікову структуру) на 0,888 (або 88,8%), і це не «фальсифікація», а частина застосованої методології 

Це оновлена версія матеріалу, зміни та доповнення внесені після роз’яснення міністра Кабінету міністрів України Дмитра Дубілета щодо методології результатів “Оцінки чисельності наявного населення”, що здійснювалася з використанням наявних електронних реєстрів, даних мобільних операторів, обстеження домогосподарств, даних Держстату.

Так, 23 січня 2020 р. міністр Кабінету міністрів України Дмитро Дубілет у своєму телеграм-каналі опублікував PDF-файл (https://t.me/dmytro_dubilet/578) з презентацією «Оцінки чисельності наявного населення».

Було оприлюднено дані, що загальна кількість наявного населення України (без окупованих територій Донбасу та Криму) складає 37 289 000 осіб, станом на 1 грудня 2019 р.

Зауваження: сама загальна кількість населення, отримана в результаті “Оцінки” видається доволі реалістичною, і, в принципі, питань не викликає.

Питання виникли щодо презентованої статево-вікової структури. Так, одним із методів було заявлено «Комбінований метод оцінки чисельності наявного населення (дані статево-вікової структури населення + дані реєстрів)». …узагальнені за віковими групами дані ми співставили із показниками з презентації Дубілета. Відразу якось дивно вразило практичне однакове співвідношення між статево-віковими групами — що становить близько 88,8% (дані Дубілета від даних Держстату).

Зрозуміли, що сталося? На думку науковців, Дубілет та його друзі помножили дані держстату на 0.88 і отримали свої результати. Дешево і сердито. І з користю для мети, яку перед ними поставив їх коломойський куратор – ліквідувати Україну поступово.

Ну і ще одна кумедна історія. Памятаєте історію про “інвестиційну няню” від Зеленського, з якої сміявся весь цивілізований світ? Так от, напередодні до одного з інвесторів така няня прийшла. Непрохана.

Тарас Козак

До нас в Інвестиційну Групу «УНІВЕР» учора прийшла «інвестиційна няня».

Із Служби Безпеки України!

Все виглядає, як рейдерське захоплення земельної ділянки в с. Підгірці Обухівського району, яка належить ІГ «УНІВЕР». Видно, комусь сильно сподобалася. Бо два роки тому, в кінці 2017, ця ділянка зникла з Геокадастру! З кінцями. Раз – і немає шестигектарної ділянки з таким кадастровим номером. Біла пляма на карті. І нічого нікому не могли довести. Всі чиновники просто розводили руками. Довелось підключити керівника відомства. Обійшлося без корупції, керівник розібрався. За два роки тяганини ми повністю повернули свої права на ділянку. Відновили тону документів. Але ніхто не поніс ніякої відповідальності. А непокаране зло повертається…

Трохи історії. Земельна ділянка була куплена нами в далекому 2006 році на вторинному ринку, у особи, яка купила цю ділянку теж на вторинному ринку ще в 2004 році. Протягом 14 років ми вчасно і в повному обсязі сплачуємо земельні податки. Щомісяця моніторимо стан справ на ділянці та в Геокадастрі.

І ось учора ввечері приходить такий діловий сбушник і каже: «Є інформація, що ділянка була неправильно приватизована. Всі подальші угоди з нею нікчемні». А щоб ми не ”рипалися”, додає так серйозно: «Державі був нанесений збиток! Перевіряємо вашу компанію на причетність до оборудки з виділенням землі».


На тижні відбулася імпреза польсько-української господарчої палати, де, серед інших, помічено посла України у Польщі Андрія Дещицю. 

Що це за палата така? Розкажу, бо знаю. Я впродовж півтора року досліджую тему нелегального працевлаштування опікунок з України у Німеччині. Фірма Pronobel їм оформлює польські візи і висилає працювати у Німеччину, хоча місцем виконання праці у їхніх дозволах вказано Польщу. А загальновідомо, що агенція праці тимчасової не може висилати у відрядження до іншої країни своїх працівників без вироблення спеціального дозволу, де конкретно вказано місце виконання праці. Крім цього, з опікунками підписується умова, за якою вони повинні відпрацювати три місяці, щоб хоча б щось отримати. Але їх штучно ставлять у такі умови, щоб трьох місяців вони не відпрацювали. У одному випадку роблять коротші дозволи на роботу, у іншому  – просто відкликають без причини. А згодом людині уже в Україну приходить лист про те, що на неї накладено штраф у розмірі її зарплатні за невиконання умови. Таким чином вигадана чудова схема, коли можна людям не платити за роботу. Причому, громадянки України, перебуваючи у стані шоку і складному матеріальному становищі, погоджуються на умови шахраїв, підписуючи згадану умову. І все це під егідою польської торгово-промислової палати. Логотип цієї палати є на сайті фірми – шахрая. Однак, це не заважає ні цій палаті, ні тій фірмі існувати і дурити людей далі. А у посла вистачає совісті показуватися на імпрезах таких шахраїв та їхнього “даху”.   

Про менш важливе, але таке, що бурхливо обговорюється. 

Коронавірус.

Зверніть увагу на момент, у котрий все це почалося.  Для китайських комуністів це трапилося на диво вчасно і в ідеально-вдалий час для вирішення внутрішньополітичних проблем в Китаї.

Заворушення в Гонконзі стали першою дійсно серйозною проблемою непокори за тривалий період Танками не вирішиш. Це призвело до кризи влади, приправленої економічною війною і вельми дієвими санкціями стосовно китайських державних компаній. Влада виглядала дуже слабкою і не мала будь-якої можливості вплинути на учасників протесту в Гонконзі або на Америку, остаточно не втративши обличчя. У населення довіра впала до критично низького рівня. А це найбільше, чого боїться влада в Китаї. І ось, як за помахом чарівної палички, режим відновлений, диктатура по всіх фронтах, все населення в страху, влада вирішує проблеми переляканого населення, в Гонконзі всі розійшлися по домівках. Статус кво влади відновлений. Кращий спосіб відновити диктатуру – сильно налякати населення, яке саме попросить запровадити її для захисту. А як краще це зробити, щоб ще всі добровільно розійшлися по домівках і не виходили на вулиці? Правильно – коронавірус.  Згадайте боротьбу Тимошенко з вірусом H5N1, чудовий бізнес на марлевих повязках і порадійте за винахідливих цинічних підприємців, котрі навчились торгувати страхом і керувати безмозкими масами шлунків з ніжками.

Наступна тема поки що мало обговорюється у Європі, але, схоже, нехтувати цією темою не варто. Йдеться про вибори кандидата від демократів на наступних президентських виборах у США. Звичайно, для України переможець виборів – демократ – це завжди погано. Вони стандартно загравали з Росією і це завжди сумно закінчувалось для України. Прикладів довго шукати не доведеться. Лівацький президент Барак Обама Україні виліз боком. І у демократів знову наперед вилазить лівак Сандерс.

Демократам, схоже, соромно, що лівак виходить переможцем у Айові, тому уже друга доба пішла від моменту коли завершилося голосування, а результати ще не оприлюднені. Україні треба боятися ліваків як з Росії так і зі США. Ми нічого зробити не зможемо, на жаль. Але, принаймні, будемо знати, що Трамп – це ще не найбільша біда. Може бути гірше. Сподіваюсь, демократи ці вибори програють і трамп протримається другу каденцію та хоча б на нинішньому рівні вестиме політику стосовно стримування Росії. При демократах росіяни завжди розперізувалися. А демократ – лівак взагалі може бути кремлівським ставлеником.

Завершити треба чимось веселим. То так і завершуємо. У Мордорі, як виявилось, є люди з мозком і почуттям гумору. Якийсь жартівник вчепив у ліфті московського житлового будинку портрет Путіна. І зняв реакцію людей на камеру.

Захоплюють у цьому відео дві речі: як виявилось, у Москві живе чимало людей, які тверезо оцінюють ситуацію і розуміють, що Путін – це біда Росії, а не її порятунок. І друга справа – зверніть увагу на «православні» обличчя більшості тих, хто зайшов у цей ліфт у центрі «Третього Риму» як люблять називати мусульманську Москву різні кремлівські начальники.

Якщо якась подія, на вашу думку, залишилася неохопленою – пишіть про неї у коментарях.Я додам до основного тексту з лінком на автора.

Попередній огляд читайте тут Ще раніший – тут

Коментарі Facebook