Кому в міністри?

Автор: Міла Грушник

Огляд останніх кадрових ротацій в українській владі.

Відпускна літня пора все ближче, а українському політикуму не до відпочинку –  триває підготовка до місцевих вибрів, що відбудуться восени. І якщо опозиційні партії в цьому процесі застосовуватимуть традиційні технології: різного роду домога виборцям + критика влади, то провладній політсилі доводиться й дбати про результати свого річного керування країною. “Слузі народу” тут навіть важче ніж попередникам, які постійно нарікали на складнощі в проведенні власних “геніальніих” управлінських рішень, бо, мовляв, то в законодавчій, то у виконавчій владі опозиція та партнери по коаліції ставлять палиці в колеса. “Слуга народу” вперше в історії укрсучполітики має монобільшість і не залежить в ухваленні та просуванні рішень від жодної іншої політичної сили.   Якже без крайніх? Такі є, звичайно. Це –  місцева влада, яку “ось вже, як поміняють…”, та підступний ворог –  кадровий голод. Саме так сформулював кадрову проблему президент Володимир Зеленський, відповідаючи на численні питання на цю тему на своїй пресконференції з нагоди першого року на посаді. Ця сентенція, щоправда, звучить вельми дивно, бо серед тих, хто підтримав Зеленського на президентських виборах, соціологи виокремлювали цілу електоральну групу, яка не дочекалася можливостей для самореалізації та кар’єри за президентства Порошенка. Інакше кажучи, значна частина електорату голосувала за Зеленського саме в надії змін, які відкриють для них нові перспективи, надихнувшись проектами типу LIFT. Кілька представників пропрезидентської команди справді заявляли, що потрапили в її лави завдяки цьому проекту. Та для більшості  LIFT промайнув повз. І ті повз кого він промчав, і сам LIFT на фініші розгублені – достойних кадрів не вистачає…    Візьмімо до прикладу епопею з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Він, нагадаю, на президентських виборах пішов проти Петра Порошенка, підтримавши Володимира Зеленського. Аваков –  єдиний урядовець, який залишається й досі на посаді з часів попередників. Причина вказана в попередньому реченні? Та ні! За словами Зеленського, поперше, Аваков – стейкхолдер справи Шеремета, то і має працювати, поки її не буде доведено до фіналу, а подруге, Аваков, за словами Зеленського, – потужний міністр, якому поки немає достойної заміни. Про це президент заявив під час велопрогулянки з декількома запрошеними журналістами у резиденції «Залісся». Тут можна порушити питання про те, а чому таким маркером стала справа саме про вбивство Шеремета, адже злочини було вчинено впродовж останніх років проти багатьох українських журналістів, щоправда без вибухів. Не так видовищно і тим страшніше, і тим сумнівнішою є надія на притягнення злочинців до відповідальності. Можна було б вести мову про те, що слідство у цій справі, хоч і утримує під вартою підозрюваних вже кілька місяців, та поки результатів, які б свідчили про незаперечну провину підозрюваних надано не було. При тому, що їхні репутації спаплюжені звинуваченнями без зайвих церемоній. Можна й згадати, що, виступаючи в парламенті, Аваков наголосив, що справа Шеремета не пов”язана з його кар”єрою. Можна було б про все це говорити, але, чи варто?..  Бо, здається, все це лише димова завіса для кадрового “рішалова”, логіка і сенс якого перебуває в полі інтересу вузького кола учасників цього процесу. От, нещодавно парламент викликав Авакова, той відзвітував про досягнення, доповів про “проблеми  й способи їх вирішення”.  Країною прокотилася серія антиаваківських протестів. У парламенті зареєстровано постанову про звільнення Авакова з посади міністра внутрішніх справ. Постанова з’явилася після завершення розслідування правоохоронним комітетом ВР дій поліції в історії зі зґвалтуванням жінки у відділку поліції Кагарлику та розбірок перевізників зі стріляниною  в Броварах.  Коли і чи буде проголосована ця постанова? Якщо дещо відійти від журналістських стандартів та вимоги оперувати лише достовірною інформацією, то можна сказати те, про що в навколовладних колах говорять не перший місяць. Аваков піде не тому, що він, за формулювання так званих активістів, чорт. А тому, що його посуне від влади керівник президентського Офісу Єрмак, який заводить у владу своїх людей, як приміром,  Саакашвілі. Статися це може восени. Незалежно від того, хто і де стрілятиме чи гвалтуватиме, і з чиєї вини це станеться. Просто люди у владі вирішують свої питання. Але не забувають і про народ. Щоб народ безпечніше почувався в поліції, відділки вирішили оснастити відеоспостереженням. Таке рішення схвалили силовики на нараді у генпрокурорки Ірини Венедиктової.  Восени порахують свої владно-партійні ряди і за результатами вже згаданих місцевих виборів. Цікаво й навіть смішно підготовка до них триває в столиці.  “Слуга народу” наразі визначається з кандидатом від партії, остаточно це буде зроблено за результатами  праймеріз. Зеленський вже повідомив, що очікує від кандидатів програму дій. А потім увага буде прикута до результатів соціологічних досліджень. Щодо інших деталей, то президент попросив почекати. Тим часом бажаючі покерувати столицею не сидять склавши руки.  Нардеп від “Слуги народу” Микола Тищенко задобрює виборців наповненням пісочниць і селфиться в маршрутках, не оплитивши проїзд.  Про те, що не буде проти померствувати в столиці сказала журналістам і нардеп Ірина Верещук. А фейсбук-експерти пророкують в мери від СН Михеїла Саакашвілі, який наразі працевлаштований в Нацраді реформ.    Очікується й призначення нового мовного омбудсмана. У Міністерстві культури та інформаційної політики висунули на посаду Уповноваженим із захисту державної мови  Святослава Літинського. Кандидатура, принаймні, обнадйлива. Сам мінкульт тепер також з головою. Очолив відомство екс-гендиректор компанії “1+1 Media” Олександр Ткаченко. Президент Зеленський кандидатуру нового міністра схвалив, а от представнки сфери культури та медійники щось не надто оптимістично налаштовані. Радіють цьому призначенню хіба кияни, адже донедавна Ткаченко попри відсутність рейтингу мав намір сісти в крісло столичного мера.     Нове прізвище і у віцепрем’єра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Ольга Стефанішина змінила на цій посаді Вадима Пристайка. Каже про три основні пріоритети в своїй новій роботі – формування внутрішньої позиції України щодо формату і обсягу політичної і економічної Угоди про асоціацію, перегляд умов фінансування України та налагодження взаємодії у форматі уряд-парламент-президент стосовно розробки, прийняття, реалізації та просування рішень у напрямку виконання Річної національної програми Україна-НАТО. А журналісти, зокрема Данило Мокрик, кажуть, що українцям призначили урядовицю, яка має статус підозрюваної в справі про привласнення майна шляхом використання службового становища (справа Олени Лукаш) і підозрювана Стефанішина наразі перебуває на стадії ознайомлення з матеріалами.       Може, це все через голод? Кадровий голод. Саме він залишає вже тривалий час без очільника і міністерство освіти. Та кандидати вже є. Прізвища на вже згаданій велопрогулянці з журналістами озвучив президент Зеленський. Це – Сергій Бабак (очолює профільний парламентський комітет),  Олексій Дніпров (керівник Апарату Офісу президента, колись був заступником міністра Дмитра Табачника в уряді Азарова) та Сергій Шкарлет (ректор  Чернігівського університету) .  Шкарлет поки має найбільше шансів. Збільшаться вони чи зменшаться стане зрозуміло 10 червня, тоді Зеленський зустрінеться зі Шкарлетом.  Освітяни таким можливим призначенням налякані не менше, ніж ті, кому “пощастило” з міністром культури та інформполітики Ткаченком. Відомо, що Шкарлет  колишній регіонал, отримав від Дмитра Табачника – міністра освіти часів Януковича – нагрудний знак та посвідчення “Заслужений діяч науки і техніки”.  Хоча кандидат вікрито заявляв, що підтримує ідеологію ПР, Зеленський Шкарлета виправдовує, мовляв, тоді всіх вчителів заганяли в ПР…   Та ще й голод. Кадровий голод. Тим, хто чекав від нової влади нових облич і можливостей для власного розвитку, певно, від таких президентських нарікань не надто комфортно. Але в Україні чимало й тих, хто ні від кого нічого не чекає. Їм на все це споглядати, безумовно, морально легше. Але таки дивно: весь світ буквально полює за українськми руками та мізками. А от українській владі в Україні кадрів бракує. Хоча, люди –  ресурс специфічний. Гроші з держбюджету чи зерного з держпродзапасу можна просто не вкрасти або вкрасти. А от як розпорядитися людським ресурсом? Поки відповіді на це питання немає, українці звично товпляться в чергах на кордоні з країни.

Коментарі Facebook