Новий рік – нові плани і трохи підсумків минулого

Завантаженість поточною роботою блокує мені можливість написання текстів на соціально-політичні теми, хоча думки з цього приводу є і факти свідчать   мені самому про те, що мої думки і прогнози можуть бути цікавими іншим, оскільки те, чого я очікував, стається саме у тому вигляді як я очікував.  І небезпеки, про які я писав ще років 10 тому, як про перспективу, нині є реаліями життя. Це дає мені натхнення і навіть накладає обов’язок  писати на теми ситуації в Україні та про те, чого варто очікувати, а чого – не варто.

Часто чую: «Тобі що, з Варшави видніше, як нам тут жити?» Так, з Варшави видніше. Поясню, чому. Бо у Варшаві сконцентровані громадяни України, для яких Україна – не порожнє слово. Саме тому вони і не змогли в Україні втриматись. Я опишу ще раз свою історію, але моя історія дуже схожа на історії тисяч інших людей. І відповідь на питання, чому вони у Польщі, коли для них Україна так багато означає – така сама як для мене. Так от, я хотів би працювати в Україні як актор. На це я колись вчився. Я знаю цю роботу. Однак, з того театру, де я починав працювати, мене видавили 20 років тому, а коли я приїхав у Київ, то зясував, що театрів, які працюють українською – пара штук на цілий Київ і навіть в українських театрах люди українською користуються тільки на сцені.  Я працював паралельно з акторством, на радіо. Та сама історія. У мене за час моєї роботи на радіо начальниками були тільки представники русского міра – махрові українофоби. Приховані або явні. Найстрашніше, що деякі з цих українофобів донині працюють на державному українському радіо. Типу Фьодара Скріпніка. Моє бажання в Україні працювати українською мовою за українськими законами постійно упиралося у таких Фьодарав Скріпнікав на керівних посадах. У якийсь момент я зрозумів, що якщо я і далі буду залишатися на маргінесі і не розвиватися, не рухатися у заданому напрямку – я просто зійду на пси. А інтегруватися  у систему русского міра я не міг. Пробував, але не міг. Коли кажу пробував, то маю на увазі кілька гидких компромісів, за котрі мені донині доводиться відповідати (працював на Радіо Ера, котре створив представник русского міра Деркач, працював начальником прес-служби у КМДА коли там керував Черновецький, працював з Деркачем на виборах у Сумах, працював з регіоналкою Іриною Бережною, намагався її українізувати (бо у якийсь момент вона сама цього захотіла і тому мене до неї приставили). Найогидніше – працював на спільному проекті радіо Ера з Голосом Росії (мені пообіцяли, що Голос Росії буде працювати як BBC, деякий час так і було, а потім вони зійшли з ума і я звідти звільнився, але сморід залишається)

Зрештою, я зрозумів, що час компромісів мусить колись завершитися і створив свій сайт, який пробую розвивати. Поки що він служить допомогою іноземцям у Польщі коли вони роблять собі місцеві документи. Саме через це його читають, а радіосигнал – слухають. Бо це економить гроші.  Читаючи необхідну інформацію на тему документів, люди інколи заходять і на все інше. І таким чином я поширюю інші свої знання на тему суспільно-політичну. Оце і зараз все це пишу, щоб виробити і для самого себе і для читачів спосіб реакції на події в Україні. Що обговорювалося останнім часом? Нападе Росія чи не нападе? Плаття пельземухи з міносвіти. Заяви дружини Президента про скумбрію. Привітання Президента на 20 хвилин ні про що. Ну і так далі. З приводу нападе чи не нападе? Напала 7 років тому. Нині до мене пишуть жінки, котрі вирішили виїхати з країни, щоб не реєструватися у військкоматі… Зарано, шановні. Істерія навколо нападу – це лише істерія. Нового нападу не буде. На чому грунтуються мої такі заяви? На повідомленнях медіа, на інформації про те, що робиться у Росії від самих громадян Росії (нині я роблю документи для людей з Сибіру, котрі масово поїхали у Польщу на роботу. Для них життя у Росії стало нестерпним саме через те, що Росія є тюрмою народів. І там нині безпечно бути русскім навіть у Башкортостані. У Татарстані татарам не дозволяють бути татарами. Тільки русскімі. Це, зрештою, видавлює тих, хто може виїхати. А хто може виїхати?  – люди, котрі щось уміють робити, люди, які можуть ризикнути. Тобто, власне, ЛЮДИ. Залишаються шлунки з ніжками. ЛЮДИ або виїздять, або мусять сидіти у вязниці. Звичайно ж, це не покращує ситуацію у Росії і вона рано чи пізно завалиться, як свого часу завалився Радянський Союз. Нині у Росії немає потенціалу для ще  більшої міжнародної ізоляції. Це не Північна Корея. Путін це розуміє. І не наважиться. А крові, звичайно, поп’є

Нервів попсує. Просто варто це знати і не панікувати.  З приводу сукні пельземухи з міносвіти… Ну, слухайте, уся система освіти в Україні – це суцільне лицемірство і дилетантство. Я маю справу з українськими студентами, котрі вчаться у Польщі. Чому вони вчаться у Польщі? Тому що батьки зрозуміли, що в Україні їхні діти не отримають освіту за усі гроші світу. Немає ніякої освіти. Є місця, куди приходять школярі або студенти, щоб там побути деякий час поки батьки прийдуть з роботи. Є місця, де студенти знайомляться, закохуються, тусуються, бухають, коляться і так далі. Але вчитися там нема ні потреби ні можливості. Який сенс вчитися, якщо іспит можна купити? Який сенс щось там досліджувати і ставати кандидатом наук, якщо кандидатом наук поряд з вами може стати який-небудь дегенерат з депутатським мандатом та жомовою ямою? Тому батьки які хочуть, щоб їхні діти отримали освіту керують своїх чад у Велику Британію, Швейцарію, Німеччину. Хто обмежений у коштах  – то у Польщу.  Тут є освіта. Вона має якісь стандарти. Тут теж люди філонять, бухають, коляться, працюють замість вчитися, АЛЕ КУПИТИ ІСПИТ ТУТ НЕМОЖЛИВО. Ти знаєш  – здаси іспит. Не знаєш – не задси. І оцінка тут відображатиме реальний стан речей, а не фінансовий стан батьків. Тому сукня помічниці заступника міністра – це лише маркер рівня і тої помічниці і того заступника і самого міністра – плагіатора, регіонала, пристосуванця. Якщо така людина керує освітою – то нічого дивного, що він має заступника, нестелепного знайти собі помічницю, котра б знала, куди варто вдягати таку (суперову, поза всяким сумнівом), сукню. Отже, підсумовуючи: сукня помічниці заступника міністра  освіти допомогла людям зрозуміти, що на українську освіту не варто розраховувати, якщо людина хоче мати не лише диплом, а і знання. І з цієї точки зору сукня ця і ці фото  – дуже корисні.  Багато розмов було про підозру Порошенку у фінансуванні тероризму.  Захисники Порошенка не спростовують фактів, тільки їх по-своєму тлумачать. Намагаються довести, що закривання очей на купівлю вугілля від окупантів  – це не державна зрада і не фінансування тероризму. Ну що ж, якщо ці люди настільки не поважають своїх прихильників – це їхнє діло. Порошенко заслуговує на найбільше покарання – він змарнував шанс України стати нарешті Україною. Він закривав очі на злочини своїх однопартійців. Він просто не помічав пересічного громадянина, який за нього проголосував.  Наслідки можна бачити на кожному кроці. У столиці це – знищені забудовою Позняки, робота окупаційних каналів на повну потужність, укріплення русского міра у столиці, зокрема на керівних посадах навіть на державних медіа. Все це – кумівство і недалекоглядність Порошенка. І він за це мусить відповісти у тому чи іншому вигляді. Зеленський – ворог. Він ніколи цього не приховував. Порошенко ж прийшов до влади завдяки голосам громадян України, яким паспорт видали невипадково (я теж голосував за Порошенка).  І він цих людей обманув. Та мусить за це відповісти. Навряд чи відповість, бо усі ці підозри – лише мішура. Він відкупиться, як усі такі.  Але хоча б у такий спосіб йому звернули увагу – Петре Олексійовичу, ви не мали рації, ігноруючи своїх виборців впродовж 5 років президентства. Ну і наостанок, про Зеленського і його привітання.  Зеленський – творча людина. Артист. Представник русского міра з найогиднішого середовища – з Кривого Рогу.  Рівень безкультуря, гнилі, занедбаності у цьому місті перевищує усі очікування цивілізованої людини. Коли ви будете собі уявляти Кривий Ріг як щось дуже неприємне, як зборище аморальних шлунків з ніжками без коріння, без якихось моральних засад, без надії на майбутнє – ви все одно не уявите весь жах, який побачите, коли там побуваєте і відчуєте це зсередини. Це жахливе місце. А 95 квартал Кривого Рогу – це клоака у клоаці. І саме там виріс нинішній Президент України. Брак культури, моральних принципів, брак знань у нього всмоктаний з молоком матері.  Він ще може щось зображати як Президент України, але всередині у нього Кривий Ріг.   Саме тому він говорить саме так, саме те і розраховує на таких як сам. А те, що його обрали Президентом України, свідчить про те, як все запущено. Кривий Ріг непомітно розповсюдився на всю Україну. Ракова пухлина безкультуря роз’їла те, що колись називалося Україною. Сподіватися чогось іншого від людини, для якої Україна є чужою – марна справа. Єдиний вихід – за жодних обставин не вмикати його промови, привітання чи будь-що у його виконанні. Це шкідливо для людини з нормальною психікою і українським паспортом. Тому, раджу, уникайте. Я особисто навіть коли ще пробував слухати це гнусаве антиукраїнське бубніння – більше хвилини не витримував. Лицемірство, фальш і українофобія у кожному слові, у кожному жесті.   Не вмикайте. Хай собі працює на свою аудиторію. А щоб його аудиторія зменшилась – потрібно, щоб кожен на своєму місці робив щось, що може для цього. Що я роблю, наприклад? Коли до мене звертається хтось подібний – він змушений у спілкуванні зі мною перейти на українську, або ж платити мені подвійну ціну, якщо залишатиметься росіянином. Це працює. Мінімально, але працює. Якщо кожен хто щось уміє робити і знає що робить, діятиме точно так як я – він внесе свій вклад у те, щоб помилку шлунків з ніжками на попередніх президентських виборах можна було виправити якомога швидше. І це мій план на рік 2023. Я розвиватиму «Радіо без цензури» і працюватиму на згадану ідею – нестиму культуру доступними мені способами до тих, кому це донині було недоступно через те, що вони і культура рухалися цим світом паралельними дорогами, без шансів колись перетнутися. Культура мусить врятувати нас усіх. Коли люди зрозуміють, що зробити купу на тротуарі, говорити російською мовою, будучи громадянином України – це приблизно діяння одного рівня – щось почне мінятися.

Окрім того, цього року я особисто планую запусити на радіо Ток-шоу на важливі теми, планую вивчити французьку і італійську мови, здати іспит на керування яхтою, схуднути  з нинішніх 110 до 99 і завершити усі справи з легалізації перебування, що нині є у моєму провадженні, до червня 2023 року та у липні піти у повноцінну відпустку. Подивимось наступного року що з цих планів вийшло.

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації

Карта побиту від поліцеальної школи

РАДІО БЕЗ ЦЕНЗУРИ

Щодня о 21 годині за Варшавою слухайте про можливість отримання карти побиту через поліцеальну школу. 

Клацайте сюди

Мої особисті обрані
Послуги