Хороших людей на світі більше, але погані краще об’днані. Або як я та ще кілька українців став об’єктом інформаційно-психологічної операції “русского міра”

Хороших людей на світі більше, але погані краще організовані. Ця фраза, сказана гумористом, насправді має глибинний зміст у контексті української справи у світі. Вона пояснює, чому українцям впродовж віків різні сусіди роблять кровопускання і це ніяк не припиниться.  Чому я про це пишу саме зараз? Бо вчергове побачив як успішно працює русскій мір у боротьбі з Україною на території Польщі, зокрема, у Варшаві. Пару днів тому був запрошений на невеличкий, майже домашній концерт людини, яку я поважаю, яка має чудовий голос і є творчою,  позитивною та  україномовною. Вірю у те, що цей концерт  був лише початком її успішного руху у цьому бізнесі і колись квитки на її концерт будуть коштувати не 30 злотих, а 300 баксів. Для цього є усі підстави і зараз. Але, як я написав на початку: хороших людей на світі більше, але погані краще організовані. Концерт був чудовим. Але де його проводили? В осередку русского міра – книгарні, котра позиціонує себе як місце де можна купити «Кнігі на русскам і укрАінскам». Звичайно, цього дня на видних місцях цієї книгарні були тільки україномовні книги або українських авторів або україномовні переклади. Але ж сайт  – російською. Усі події – російською. Люди, які у кулуарах спілкувалися з відвідувачами про запис на гру у «Мафію»  (платна імпреза) теж говорили російською. Таким чином і ця чудова людина, про чий концерт я розповідаю і я, який заплатив за квиток і усі, хто того дня туди прийшов, стали учасниками інформаційно-психологічної операції «Русскіє і укрАінци – адін нарот, а ваюют палітікі, ми за мір». Десь так.  І це непоодинокий випадок. Йдеться про систему. Знаєте ж так званий «Український дім» на Заменгофа 1? Якось я прийшов туди на презентацію книги Тараса Марусика, відомого публіциста, котрий висвітлює боротьбу громадян України за українську мову в Україні. Так от, перше слово від «господарів» до мене, який зайшов у двері і ще й рота відкрити не встиг було «Здравствуйтє, прахадітє пажалуйста». Як батогом уперіщив… Для будь-якого громадянина України чути російську мову у чомусь, що називається «Український дім» під час зорганізованої для громадян України зустрічі – це як російська ракета, випущена у мене особисто. Це підло. Російська мова, звернена до мене особисто, від громадянина України – це війна зі мною і з Україною загалом. І це ще не все. Певно, ви чули про колишню прес-секретарку регіонала Михайла Папієва, котра спочатку працювала у Посольстві України у Києві, а потім пішла до якихось грантоїдів що на гроші міста Варшави організували громадський простір у приміщенні на Площі Конституції. Вони теж декларують там допомогу громадянам України. Тільки семінар, на який я туди якось прийшов, проводився російською мовою. Є у фейсбуку чимало груп, у назвах яких є слово «Українці», а дуже часто «Украинцы»… Значна частина цих груп модеруються росіянами (прихильниками русского міра). За просте питання до адміністратора, чому група ведеться російською мовою, при цьому маючи у назві слово «Українці» я був адміністратором цієї та інших подібних груп заблокований. Все вищеописане  – не поодинокі випадки, не приватна ініціатива. Це система, мета якої показати суспільству українському і людям за кордоном, що росіяни і українці – це не вороги, як є насправді. Що це одна спільнота. А навіщо це потрібно? Щоб підірвати довіру до України, як держави. Щоб державу, україномовних людей оголосити бандєравцамі, неадекватами, маргіналами. А це навіщо? Щоб і самі українці попрощалися зі своїм бажанням залишатися українцями і щоб інші народи та держави саме так це сприймали: що України ніякої немає. Що російська мова прийнятна для спілкування громадян України між собою, що українці можуть купувати російські переклади світових бестселлерів замість україномовних. А якщо так – то без української можна обійтися. А отже можна обійтися і без України. Тоді настане мир. Ось такі ідеї, наративи, думки вкладаються у голову  світу за допомогою створення книгарні де поряд продаватимуться книги українською і російською. Створення громадського простору нібито для українців, де російська мова буде звучати так, ніби це не мова ворога, окупанта, злочинця і гвалтівника з Бучі та Бородянки. Ніби це не мова того, хто знищив Маріуполь, хто нині стріляє запускає ракети по українських містах. А ми з вами, йдучи у подібні місця, фактично допомагаємо росіянам у цій ментальній війні. Нас, хороших україномовних людей, на світі більше, але вони – російськомовні – краще організовані і у них є ресурси.  Я мрію створити громадський простір у центрі Варшави, у якому буде офіс моєї радіостанції, бюро легалізації перебування і консультацій для усіх, окрім тих, хто користується російською мовою, бо це вороги. У цьому просторі будуть концерти таких чудових гуртів, як той, про який я писав на початку, будуть зустрічі з цікавими україномовними людьми, будуть книги усіма мовами окрім російської і так далі. Колись я зберу на це грошей і за свій рахунок це відкрию. Звичайно, я розраховую на те, що до мене приєднаються однодумці. Не лише морально, а і фінансово. Однак, на це я не дуже розраховую. Бо хороших людей (котрим все оце потрібно) на світі багато, але погані (російськомовні та ті, хто толерує російську у чомусь, зорганізованому для українців) краще організовані.  Ще одна причина, чому мені самому доведеться це профінансувати (офіс, обладнання і таке інше) – я помітив, що кожен з тих, кому щось подібне було б потрібне, хоче створити щось під себе. Немає хоча б двох людей, які б хотіли обєднатися для створення чогось такого. Побалакати – так. Але коли дійде діло до оренди приміщення чи інших витрат – ти опинишся сам. Я теж, до речі, такий.  Я стільки надивився на різних «валантьорав» котрі збирали гроші на неіснуючі бригади,  що від слова «волонтер» у мене з’являється блювотний рефлекс. Мені пропонували гроші на мій проект тільки це теж були люди, від яких смерділо москалем на кілометр. А отже, для мене неприйнятно. А проблема є. Причому на глобальному рівні. Здавалося б, створені інституції, котрі мали б поширювати українські наративи (Український інститут, наприклад, Інститут книги) Але чи ви стикалися десь з результатами їх діяльності, окрім бравих звітів керівників цих організацій. Я – ні. Хоча я цим цікавлюся. Натомість, регулярно стикаюся з проблемою, що найцікавіше українське не дістає належної підтримки і поширення. Приклад: нещодавно Польщею їздив гурт «Піккардійська терція». Музиканти такого рівня у світі збирають стадіони. У Варшаві вони співали у кінотеатрі на 400 місць і то не всі були заповнені. Квитки коштували 90 злотих у першому ряду. У той час як за Стінга я свого часу мусив віддати по 500 злотих за один, щоб сидіти десь у нормальному місці. А у Вроцлаві квитки коштували ще дешевше і такий же приблизно зал заповнили лише наполовину. ЦЕ КАТАСТРОФА!!! Якщо музиканти такого рівня не можуть продати свою творчість, то що говорити тим, хто тільки починає? Чому так? Почасти тому, що українське постійно розмивається російським. Часто, одночасно з українськими музикантами виступають якісь російськомовні і теж громадяни України. І до тих російськомовних люди йдуть, а до наших ні.  Не тому що ті кращі. А тому що хороших людей на світі більше, але погані – краще організовані. І з цим треба щось робити, якщо ми хочемо ментального комфорту навколо себе. Що роблю я для ментального комфорту?  Сайт у мене україномовний. Його читають і російськомовні. Я не перекладаю для росіян чи узбеків чи грузинів, котрі ще памятають російську. Прошу скористатися гугл перекладачем. І вони читають, бо там для них важлива інформація. Радіо (онлайн поки що) у мене україномовне. Там немає нічого російською і ніколи не буде. Будь-якою мовою окрім російської. Російська вбиває. Клієнти які хочуть отримати знижку 50 відсотків на мою роботу і безкоштовну консультацію, спілкуються зі мною українською. Чи будь – якою іншою, крім російської. Це мій невеличкий вклад у те, щоб хоча б частина людей які звертаються до мене, зрозуміла важливість, вигоду знати українську і нею користуватися. Ще що я можу зробити і роблю. Коли я є на концерті україномовному – я купую їхній диск. Так було під час виступу «Піккардійської терції». Коли хтось намагається щось у мене запитати російською – я переходжу на англійську. Щоб людина розуміла – російська вбиває. Це мова безкультурних, жахливих шлунків з ніжками, якою розмовляти у цивілізованому світі є соромно. Я один, звичайно, ні на що не вплину. Але якщо ми разом. Якщо усі, для кого українське важливе, так робитимуть – діло піде. Я не маю жодних ілюзій на цю тему. Розумію, що і цей текст прочитає небагато людей і погодиться з тим, що тут викладено ще менше. Але я не можу про це не писати. Бо це було б неправильно. Системна робота у цьому напрямку, обєднання однодумців зрештою, дасть результат. І колись в одному з приміщень на Маршалковській навпроти відділу справ іноземців, зявиться вивіска «Радіо без цензури» і там буде місце для усього українського, цивілізованого і не буде місце для російського і нецивілізованого. А поки що треба визнати: хороших людей на світі більше, але росіяни краще організовані і у них є ресурс, яким вони нас убивають, відкриваючи книгарні з укрАінскімі кнігамі поряд з російськими.

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації