Що вдалося, а чого не вдалося українській амбасаді за 5 років?

 

Нині Польща  – країна у якій перебуває майже два мільйони громадян України і значна частина цих двох мільйонів перебуває нині  у Польщі більше часу, ніж в Україні.  Тут дозволю собі процитувати закон України про дипломатичну службу

Розділ I
…. дипломатична служба України (далі – дипломатична служба) – це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

 

Моя оцінка діяльності посольства України у Польщі ґрунтується саме на доказах невиконання обов’язків, описаних у останніх рядках цитати. VIP – чиновники, думаю, посольством задоволені. Їх належним чином зустрічають, букет правильних розмірів і ароматів, обід смачний.   Отож, все ок і немає приводу для занепокоєння, ніби. Проблема у тому, що тут, окрім чиновників, що приїздять, є ще два мільйони громадян України.  І у них враження, що посольство про них забуло.  Чому таке враження складається?

Найстрашніша проблема – черга на кордоні, яку сміливо можна кваліфікувати як порушення прав людини.  Перетинаючи українсько-польський кордон, люди стикаються з неможливістю впродовж стояння у черзі задовольнити навіть елементарні фізіологічні потреби, не кажучи вже про моральне приниження на всіх етапах перетину кордону. Наприклад, трапляються випадки, коли людину знімають з автобуса і перевіряють п’ять годин, фактично, позбавляючи волі. Автобус, у якому людина їхала, їде собі, бо не може він одного чекати. Гроші, заплачені за проїзд, звичайно ж, ніхто людині не поверне. Через 5 годин, коли, нарешті, перевірка завершена, людині кажуть, що у неї все ок і вона може далі їхати. Як? – проблема цієї людини. Перед нею ніхто не буде вибачатися за трактування її як злочинця. Я розповідаю про ситуації, які щодня трапляються по кілька разів на українсько-польському кордоні.   Як на цю проблему зреагувало посольство? При спілкуванні з послом у 2015 році на цю тему, отримав відповідь, що посольство нічим у цій ситуації зарадити не може, оскільки йдеться про внутрішні польські процедури, у які посол втрутитись не може. Розумієте? Громадянина України безпідставно ув’язнили, піддали принизливій процедурі, позбавили права на проїзд до пункту призначення без компенсації і це все  – внутрішні процедури? Згоден, що посол не може втручатися у регламент роботи прикордонників,  Але має право, як дипломат, хоча б повідомити про цю проблему і запропонувати шляхи вирішення? Чи повідомив? Чи запропонував шляхи вирішення? Я ні про що таке не чув і не читав на сайті. Проблема залишається і нині. У посольстві хвалилися домовленістю про кредит на розвиток прикордонної інфраструктури. Угоду про кредит підписала міністр фінансів Яресько у присутності прем’єрів обох країн. Кредит виділено давненько. Чи є якісь звіти з цього приводу?  Наскільки я пам’ятаю, мало зявитися вісім нових пунктів пропуску? Чи можна було б дізнатися, де саме вони зявилися? А як не зявилися, куди пішли гроші?  Чи є якась інформація коли зміни настануть?

Нині бувають ситуації, коли автобуси навіть з дітьми стоять на кордоні по 8 – 10 годин. Потім втомлений стоянням водій виїздить з кордону і падає у прірву разом з дітьми. Усі думають, що це провина перевізника, водія чи автобуса. А може все ж таки причина у тому, що порушення прав людини на кордоні український амбасадор вважає  внутрішніми польськими процедурами?

Відповідь на це запитання я, як журналіст, шукаю впродовж трьох років. Провів дві розмови з послом за цей час. Третьої розмови не вийшло. Коли я у Андрія Богдановича Дещиці  запитав про це та інше Андрій Богданович відповів: «Не хочу з Вами спілкуватися. Ви все одно нічого хорошого не напишете». Це точна цитата. Я нічого не додав. Питання: чи може таку фразу сказати журналісту  професійний дипломат? Сумніваюсь. З цього мій висновок про профнепридатність посла. Можливо, я помиляюсь, тоді поправте мене.

Я мрію написати щось хороше про роботу працівників українського посольства у Польщі. Зробіть будь ласка щось хороше, щоб про це можна було написати!

Наступна проблема, яку працівники українського посольства вважають внутрішніми процедурами країни перебування, втручання у які – не їх компетенція – інтеграція громадян України у цій країні. Опоненти можуть сказати, що посольство не повинно сприяти витоку робочої сили з України у Польщу і навпаки має перешкоджати цьому процесу, бо це в інтересах України.  Бо треба будувати свою країну, а не підживлювати робочою силою економіку сусіда.  Статистика закордонних переказів в Україну доводить протилежне. Українці, що працюють за кордоном – найбільші інвестори в Україну. Цей процес зупиниться тільки тоді, коли український роботодавець зрозуміє, що платити  три тисячі офіційної зарплатні а решту начорно –  хибний шлях.  Раз люди вже сюди приїхали – їм треба допомогти. Як може допомогти посольство? Перше, що можна зробити  – попросити місцеві органи влади зважити на кількість прибулих громадян України і перекласти документи, що їх вони зобов’язані заповнювати, їхньою мовою. Англійською мовою документи перекладені, навіть російською перекладені, хоча росіян тут зовсім небагато. А українською до цього часу немає. Чому? Не вірю, щоб посол України вважав, що російської для громадян України достатньо. Якщо ж він так вважає – це, на мою думку, друга ознака профнепридатності посла і зневаги до країни, яку він представляє.   Чи були звернення з цього приводу?  Чи написав листа посол наприклад, до шефа urządu ds. cudzoziemców з ввічливим проханням чи навіть запитанням про можливість вставки української версії у бланки документів про pobyt czasowy? Публічно я ні про що таке не чув, а запитати у мене можливості немає, оскільки на мої інформаційні запити відповідь одна – розмова зі мною неможлива через зайнятість посла.

Інший аспект проблеми – шалений потік шахраїв, які, реагуючи на попит, взялися за працевлаштування громадян України у Польщі та їх легалізацію. На цю проблему реагує так-сяк польська сторона, але українська – нуль реакції.  У чому полягає шахрайство? У приготуванні фальшивих дозволів на роботу «для того щоб границю переїхати». Ці дозволи на роботу не передбачають працевлаштування, хоча польське законодавство з цього приводу має чіткі правила. Але кмітливі шахраї відкривають фірму, реєструють купу фальшивих дозволів, продають ці дозволи в Україні зловживаючи довірою громадян, потім фірму продають якомусь іноземцю. І відкривають нову та повторюють все з початку.  Українська амбасада могла б зібрати інформацію про таких людей і дати її громадянам України і в Польщі, і в Україні, щоб не мали справу з шахраями. Але, як я спостерігаю, такий бізнес і надалі існує і реакції з української сторони на нього не помічається.

І третій аспект – поєднання українців у одну громаду у країні перебування. При двох мільйонах громадян України у Польщі на урочистості з нагоди дня незалежності України з року в рік приходять все ті ж 50-70 людей.  Більше того, про події типу приїзду Президента України чи інших урядових чиновників і їх участь у публічних заходах неможливо дізнатися з анонсів на сайті посольства. Тільки по знайомству або якимись обхідними шляхами. Про прийняття з нагоди дня незалежності пересічний громадянин України у Варшаві, який міг би прийти на цей захід, дізнається уже після того, як він відбувся. Я за цим спостерігаю з 2015 року і ще жодного разу мені не вдалося на таке прийняття потрапити. Навіть дізнатися, де і коли воно відбудеться не вдалося. Обєднання Укрїнців Польщі під незмінним керівництвом  Петра Тими не сприймає новоприбулих українців ні хвилі 2000,  ні нинішньої хвилі. Є певні тертя між цими громадами. Громади різних років – скоріше конкуренти ніж представники одного народу. Я нині бачу три різні громади українців: стара, представники якої народилися у Польщі (мають навіть свою газету за польські гроші) часів 2000 –  ці люди теж уже добре облаштувалися. Їхня лідерка  регулярно отримує від польської влади якісь нагороди. І остання хвиля – останніх трьох років. Вона – найбільша,  економічно найактивніша, але ще не організована. До цієї групи можна віднести і студентів. Остання не сприймає ні першу, ні другу хвилю.  Бо має масу проблем з інтеграцією, тобто у час, коли стара діаспора хоче поплакати біля пам’ятника Шевченку  – нова стоїть у черзі до відділу справ іноземців.  Перші дві хвилі могли б посприяти третій. І  місток могло б зробити між цими громадами  українське посольство. Але містка немає. Чому? Бо це не компетенція посольства – наводити мости між різними діаспорами – скажуть вам «дипломати». А що ж тоді є їх компетенцією? Хотілося б про це дізнатися не лише мені, як журналісту, а і моїм читачам. Усі вони, як і я, хотіли б більшого контакту дипломатів з громадою. Ми готові зрозуміти якісь труднощі посольства і допомогти чим зможемо. Тільки було б здорово, якби про ці труднощі хтось повідомив. Бо складається враження, що посольства просто не існує.  Або ж що працівникам посольства байдужі проблеми місцевих українців.

Мушу також констатувати постійну участь українського посольства у нагнітанні українсько-польської неприязні нерозважливими заявами на теми, які можна було б проігнорувати.

Наприклад, руйнування польських пам’ятників в Україні і українських пам’ятників у Польщі, зроблене на замовлення русского міра, можна було б ігнорувати. Варто було б залишати без уваги гучні заяви про антиукраїнські виступи якихось маргіналів у Польщі чи антипольські – в Україні. Але якраз у цій царині українське посольство дуже активне. Щоразу, як якийсь п’яний працівник з України дістане у писок від такого ж п’яного поляка – обов’язково буде заява посла. І її обов’язково покаже російський телевізор. Нерідко, усі такі українофобські чи польськоненависницькі речі роблять з метою дестабілізації польсько-українських відносин. Ці речі легко нейтралізувати розповіддю про те, наскільки важливі нині громадяни України для польської економіки.  Роботодавці в умовах з агенціями праці тимчасової вказують, що їм потрібні саме громадяни України! Я бачив ці умови.

Загалом, в українського посла у Польщі проблема з радниками з питань інформації.  Мабуть це вони йому підказали фразу, яку варто сказати журналісту: «Не буду з вами спілкуватися, ви все одно нічого хорошого не напишете». А я все чекаю чогось хорошого. Наприклад, повідомлення про те, що на посаду посла у Польщі призначили професійну людину. І ця професійна людина знає призначення журналіста – повідомляти факти.

Ще один доказ  байдужості і бездіяльності українського посольства у Польщі можна знайти у роботі економічного блоку. У 2015 році я  письмово звернувся до економічного радника українського посольства у справі українського виробника обладнання для складів, що планував вийти на польський ринок.  Це було зроблено паралельно зі зверненням до польсько-української торгово-промислової палати, реєстрацією на сайті, що моні торить тендери польських фірм, зверненням за досвідом до інших підприємців, що уже працюють на польському ринку і робота напряму з потенційними замовниками. Обладнання, яке продавала фірма, продукувалося у Полтаві і було на порядок дешевше від того, що можна було купити у Польщі, при цьому було таке ж якісне.  До економічного радника посольства було питання, чим може допомогти посольство, щоб добратися до потенційних замовників? Зрозуміло, що посольство  – не відділ маркетингу фірми, а державна структура. Однак, власник фірми, як платник податків міг би сподіватися на якусь участь амбасади у виході на ринок у країні перебування амбасади? Єдине, що я отримав від економічного радника посла – пропозицію переглянути на сайті календар ярмарок і виставок у яких може взяти участь фірма і контакт одного наближеного до посольства підприємця, що займається провадженням бухгалтерії на оутсорсі. Толку  ні від календаря ні від підприємця не було. У календарі були непрофільні виставки, а підприємець багато говорив, але жодної користі ми від співпраці з ним не отримали. Бо говорити – це одне, а щось зробити – зовсім інше. Днями я почув прізвище цього підприємця, як героя іншої історії, яка пояснює багато чого.

Громадянин Індії, що постійно мешкає в Україні, вирішив постачати українські яблука своєму індійському партнеру.  Здійснюючи кроки у цьому напрямку, звернувся до української амбасади у Індії з якимись питаннями чи проханнями і подав свою бізнес-інформацію. Подав не для розголошення. За кілька днів, цьому громадянину Індії зателефонував згаданий підприємець, близький до укр. посольства у Польщі і попросив не займатися експортом яблук з України в Індію, оскільки туди вже налагоджене постачання польських яблук. Тобто, громадянин України, що нині працює у Польщі і є близьким до укр. посольства, лобіював інтереси польського підприємця, отримавши інсайдерську інформацію від державного органу, якому громадянин Індії повідомив  її конфіденційно, не для розповсюдження. З огляду на цю історію та на спостереження за рештою діяльності укр. посольства у Польщі,  у мене є всі підстави вважати діяльність українського посольства у Польщі антиукраїнською. Або ж це антиукраїнська бездіяльність.

 

Останній аргумент на захист моєї тези про необхідність ухвалити кадрове рішення стосовно посла у Польщі. Скільки нині  громадян України у Польщі з тривалими документами і з правом голосу? А скільки перебуває на консульському обліку? Різниця вражаюча. Людина, яка не перебуває на консульському обліку, не зможе проголосувати на  українських виборах. Тобто, два мільйони голосів коту під хвіст. А це все  – соціально і економічно активні люди, повноцінні громадяни, яким паспорт видали невипадково. Чи можна розкидатися цими голосами?  Я не можу сказати точних даних, але повідомлю про те, що знаю.  З 400 людей,  про документи яких мені відомо, тільки п’ятеро стали на консульський облік. З цих п’ятьох один – я. Решта четверо стали на консульський облік теж не з метою використати право голосу, а тому, що це дає можливість авто на польській реєстрації перебувати в Україні 60 днів, а не 5 чи десять. І про таку можливість ці люди дізналися від мене. Не від посольство, яке мало б бути зацікавлене у кількості людей на консульському обліку, бо тоді і вага посольства вища, я так думаю.  Закликаю компетентних людей в українських органах влади, у штабах кандидатів у Президенти оцінити масштаб різниці і вжити заходів. Це чудово, що українські дипломати у Польщі ведуть тихе, спокійне розмірене життя і ніхто від них не вимагає результатів. Але у перспективі це може Україні боком вилізти.

 

Олександр Івахнюк.

Журналіст, консультант до справ легалізації перебування громадян України у Польщі

 

 

Facebook Comments
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації