До написання цього тексту мене спонукала прикра ситуація з одією нашою працівничкою, що не змогла отримати зароблені за місяць гроші. При влаштуванні на роботу, ця пані предявила паспорт з національною візою мета видання – 9. Така віза видається студентам стаціонару. Продовжувати читання
Три дні у Парижі вчергове переконали мене у тому, що у зв’язці культура-економіка первинною є культура. Париж – багатонаціональне місто, у якому мріє жити півсвіту. При цьому Париж – монолітно французьке місто. Французька тут – цемент для всього іншого. Усі, хто тут живе, знають і постійно користуються французькою, хоча приїхали з різних країн і «удобнєє» їм користуватися своїми мовами.
Як йдеться у мейлі, що приходить віднині у відповідь на листа з проханням про запис на подачу документів,
Напис на стіні біля нашого офісу. Вдячний клієнт оцінив моє прохання перейти на нашу рідну з ним мову.
Нині я живу і працюю у Польщі. Чому? Та тому що в Україні мені немає місця. Я за фахом актор, за покликанням журналіст. Обидві ці професії повязані з мовою. А мову своєї країни я фактично в своїй країні використовувати не можу. Або ж її використовують тільки як декорацію. Наприклад, весь ньюзрум говорить іноземною, зокрема і ведучий новин і тільки в ефірі намагається щось сказати українською. Або театр, на який виділяються бюджетні гроші, показує вистави мовою окупантів. Або кіно за укр гроші на укр кіностудії укр акторами знімається російською… Це, на мою думку, херня собача і окупація. Продовжувати читання
