Текст художній, але він, на мою думку, добре відображає мотивацію людей зі зброєю. Сьогодні…. Нарешті сьогодні я це зроблю. Я їм обом покажу Європу… Покажу, це точно. Я знаю, де вони там товчуться. Стану справа, щоб бути якраз навпроти них. Її не чіпатиму. А йому роздавлю його окуляри у неї на очах. Інтелігент довбаний…
Сьогодні субота, а я розкажу про пьонтек. Так так, не про п’ятницю українську, а саме про польський пьонтек. Колись давно у 2002 році, коли я керував службою новин на чернівецькому радіо «Сіті» І при цьому бігав як ошпарений по подіях впродовж дня та включався в ефір, до нас на Буковину приїхала польська делегація з якогось …
Чому шепеляві і безголосі так хочуть працювати на радіо? Ви не знаєте часом? Бо я так і не з’ясував, а змушений був впродовж 17 років роботи час від часу мати з цим справу. Я сприймаю це як якусь помсту усім слухачам радіо невідомо за що. Ну чому, як ти десь по дорозі до повноліття загубив …
Автор: Антон Санченко З першого дня в Одесі, я знав, що я тут тимчасово. Мене підступно продали з херсонським пароплавом, поки я був у відпустці в Києві.
День почався з неприємностей – кляті «Жигулі» знову не завелися і Василеві довелося колупатися у нутрощах старої розвалюхи, щоб вона таки поїхала. Можна було б звичайно цього не робити, адже до райвідділу де він ось уже третій рік тягнув лямку опера, він без поспіху дійшов би за 15 хвилин, Та чомусь Василеві це здавалося несолідним.
Історія перша стосується пари з Харкова. Чоловік і жінка років тридцяти п’яти подорожували Європою автобусом у складі групи, яка виїхала зі Львова. Увесь час подорожі ця пара нехотячи демонструвала різницю рівня культури жителів цих двох українських міст. Зокрема, скрізь де зупинявся автобус, решті групи доводилося чекати цю пару хвилин по двадцять – не складалося у …
Оленка лярвою не була, попри те, що саме так її коліжанки поміж собою називали. Вона просто любила спілкуватися.
Петро любив поспати. Це інколи створювало йому проблеми, але нічого з собою зробити не міг. Та й не збирався, в принципі, нічого робити, тому що солодкий, повноцінний сон
Потяг під’їздив до Чернівців повільно, як черепаха. Західняцькі колії як видно покручені не лише рельєфом а ще й бідністю місцевих залізничників. Від Тернополя до Чернівців ми ставали біля кожного стовпа а коли їхали то з такою швидкістю що майже стояли.
Ми сиділи у “Старбаксі” і разом пили дивну каву з малиновим сиропом, коли до мене раптом прийшло усвідомлення, що вона зараз поїде. А я залишусь тут. Без неї.