Джерело: Харизма UA

Його «Мамину вишню» й досі співають тисячі, а кілька мільйонів киян зізнаються в любові рідному місту його рядками

Поет-пісняр, ліричний та щирий Дмитро Луценко народився на Полтавщині, у Березовій Рудці. Саме там, де на дворянських балах поет Тарас Шевченко закохався у Ганну Закревську.

З раннього дитинства довкола майбутнього поета лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця. При добрій нагоді у привітній оселі Луценків збиралися рідні, друзі, сусіди – й пісня була головною на таких гостинах. Потім настав Голодомор. Помер батько. Дивом виживши, Дмитро вирушив на Донбас. Шахтарював, навчався у гірничо-промисловому технікумі.

У 1938 році Дмитро Луценко вступив до Київського гідромеліоративного інституту. За два роки мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час війни був автоматником розвідувальної роти. В одному з боїв у Східній Прусії був тяжко поранений і контужений, дістав інвалідність.

Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції Всесоюзного радіо.

Перша збірка віршів Д.Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком в 1962 році. Книгу щиро вітав Володимир Сосюра. Саме з нею Луценка прийняли до Спілки письменників.

На слова Д.Луценка писали пісні П.Майборода, Ю.Білаш, В. Верменич, І. Шамо та інші відомі композитори. У плідній співпраці народилося понад 300 пісень. Справжні шедеври — «Осіннє золото», «Мамина вишня», «Україно, любов моя» — та багато інших.

Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Д.Гнатюк і Діана Петриненко, А.Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім. Верьовки.

У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу. А у 1976 році Луценко став лауреатом Шевченківської премії – разом з І. Шамо, за пісню «Києве мій».