Запрошую до співпраці колег, яким не вдається реалізувати цікаві їм теми у межах їхніх медіа через корпоративні інтереси власників або інші причини, несумісні з журналістикою. Дуже прошу поширити цю інформацію. «РБЦ» відкрите для тих, кому різноманітні медіацензори не дають можливості опублікувати текст звук чи відео. Наприклад, якщо хтось на «Радіо-Ера» зробив сюжет про московських попів типу Павла з Лаври, або Ляшка і Льовочкіна – він там ніколи не піде. Я опублікую. Можу під псевдонімом, якщо треба Якщо хтось з Радіо «Вєсті» чи газети «Сєгодня» чи будь якого іншого сепаратистського медіа (наприклад www.bigmir.net) зробив сюжет або текст про українофобію вчителів у центрі Києва – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось з «Дзеркала тижня» зробив сюжет про злодійства Гриценка на посаді глави міноборони – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось з ТРК «Київ» або з газети «Хрещатик» зробив сюжет чи текст про злодійства Непопа, Спасібка чи Кличка – там це ніколи не піде. Я опублікую. Якщо на каналі «24» хтось зробив якийсь сюжет про злодійства Садового – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо на каналі «NEWSONE» зроблять правдивий сюжет про російських окупантів на Донбасі – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось у журналах “Фокус” “Новий дєнь”, “Лизя” “Отдохні” “Кореспондент” “Власть дєнєг” чи іншого сепаратистського сміття іноземною мовою, напише текст мовою місцевого населення – він там ніколи не піде. Це неформат. Я опублікую.Якщо хтось з «Марс-ТВ» зробить сюжет про бездіяльність Володимира Гончарова у себе на окрузі – він на цьому телеканалі ніколи не піде.Я опублікую. Це ж стосується усіх регіонів, де з корпоративними інтересами власників змушені рахуватися ще більше ніж у центрі. Чекаю матеріалів на електронну пошту. Прошу підтримки у розповсюдженні інформації про проект від журналістських профспілкових організацій та усіх, хто зацікавлений у тому, щоб журналісти нарешті отримали можливість працювати, як журналісти, а не підставки для мікрофонів.
Далі – трохи про випадки прихованої цензури. Попри те, що я – актор за фахом, уже 18 років працюю журналістом чи PR менеджером. Був і з одного і з іншого боку. Був у медіа, які працювали як PR агенція, залишаючи вивіску “медіа”. Був у прес-службі держструктури, яка працювала як PR агенція конкретної людини під вивіскою прес-служби. Робив іміджевий проект для абсолютної вурдалачки з Луганська, яка раптом вирішила стати укр політиком і вчила українську мову. Запускав проекти, зокрема і один міжнародний, теж вурдалацький (але завдяки мені він був менш вурдалацьким) Дехто з тих, кого я свого часу брав на роботу, нині уже сам бере на роботу інших. В усіх укр конторах слова “журналістські стандарти”, “неупередженість”, “об’єктивність” мені говорили тільки тоді, коли хотіли, щоб я перестав займатися тією чи іншою темою або подав її у варіанті, який не дратуватиме власника. Причому, усі ці слова мені говорили випускники інституту журналістики!!! Я, як міг, намагався цьому протистояти, а коли не вдавалося – звільнявся. Тричі звільнявся з “Радіо-Ера” саме з цієї причини. Зрештою, мене це дістало остаточно. так з’явився мій власний проект, де я даю слово усім, хто має що сказати і кому отакі “журналістські стандарти” совкових цензорів не дають можливості сказати це у рамках свого медіа. Проект тільки починається. Запрошую до співпраці. А коли ваші редакційні цензори вчергове ляпнуть вам про “журналістські стандарти” і “неупередженість” у ситуації, коли ви злодія називаєте злодієм, маючи на те всі підстави – роздрукуйте їм цей скетч. Він найкраще відображає “журналістські стандарти” у виконанні українських редакторів, продюсерів і власників медіа (одним словом ЦЕНЗОРІВ)
