Важлива складова будь-якої національної культури – інтелігентний міський гумор. Наявність на національному телебаченні і радіо програм саме міського інтелігентного гумору державною мовою свідчить, принаймні для мене, про існування держави. У радянські часи гумористи усіх національних республік для того, щоб їхня творчість мала успіх, мусили працювати мовою країни, яка їх окупувала – російською.
Відомі українські гумористи Жванецький, Моїсеєнко, Данилець, вірменський гуморист Петросян, виходець з Прибалтики Задорнов – обрали для своїх текстів і виступів мову імперії і мали (мають) значний успіх та фінансову вигоду на всьому російськомовному просторі колишньої радянської імперії. Гумор національними мовами зводився до сільської тематики. Гумористи, що писали, скажімо, українською, переважно зосереджувались на зображенні тупого селюка, закріплюючи таким чином пропаговану імперією думку про те, що будь-що, написане національними мовами – або вузькопрофільний вимираючий фольклор для внутрішнього вжитку, або ж буржуазний націоналізм (якщо автор виходив за рамки сала і шароварів). Нинішні гумористи, які працюють українською, теж продовжують дражнити хохла. Міських тем або немає, або україномовний герой скетчу у місті – обовязково сільський дебіл. (Це я щойно подивився шоу “Варяти”) Водночас, це не означає, що не було талановитих інтелігентних скетчів на міську тематику українською мовою. Вони були і є. Просто вони ні у радянські часи ні зараз, коли Україна ще перебуває у інтелектуальній окупації, ніколи не отримають широкого глядача, не потраплять на екрани телевізорів. Ці окремі прояви міського гумору зустрічаються у кабаретових виступах театральних артистів перед невеликими аудиторіями оплачених імпрез і корпоративів. Хоча, якість цього гумору була б високо оцінена масовим глядачем. Але поки медіаменеджерами в Україні залишатимуться представники «русского міра» – українці споживатимуть якісний гумор мовою іншої країни. Це все була преамбула до подальшого висловлення захоплення кабаретовими скетчами на польських естрадних майданчиках. Поляки, на відміну від українців, себе поважають, тому гумор у них на естраді іншою мовою ніж польською, бути не може. Тому величезною популярністю користуються кабаретові групи з різних польських міст: Neo Nówka Ani Mru-Mru Kabaret moralnego nepokoju Smile Chiach Limo Усі ці гурти змушують поляків надривати животи, споглядаючи пародії на урядників, поліцію навіть ксьондзів і церкву. До речі, жарти на тему попів та лицемірства глибоко віруючих у Польщі точно так нормально сприймаються як жарти стосовно усіх інших тем, що свідчить про здорове суспільство.
У наш час, надихнувшись тим знаменитим скетчем Яна Кобушевського, Роберт Гурський з «Кабарету морального непокою» написав свій варіант, не менш смішний і цікавий.
https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=LZDR35MVbh8
Ще раз повторю, що саме міські теми національною мовою сприяли б розвитку української естради і культури загалом. Насаджувана роками ідея, що українська мова – мова села, донині тримається у головах частини людей з українськими паспортами, яким не вистачає знань, щоб стати громадянами. І активна медіапідтримка гумористичних україномовних естрадних колективів могла б спрацювати на подолання цих стереотипів. Повертаючись до тем кабаретових скетчів, скажу, що вони вічні. Важко вигадати велосипед, коли він вже вигаданий. Як сто років тому, так і нині, люди жартують на теми родинних зв’язків. Тут як приклад наведу скетч кабарету «Ani mru mru» про те, як чоловік прийшов у поліцію заявити про зникнення дружини. У фіналі дізнається, що дружина пішла на пластичну операцію.
Тема клієнт-покупець прекрасно представлена кабаретом «Chach – описує ситуацію, коли негативний герой – продавець.
Ще один веселий скетч на тему клієнт-продавець від кабарету “Nowaki”
Кабарет Neo Nówka велело спародіював роботу держустанови
А «Кабарет морального непокою» талановито зобразив людину зі зброєю, мрія якої – стояти на якихось воротах і когось кудись пускати або не пускати та почувати свою важливість
Усе це могло б бути зігране і українською мовою і упевнений, що було б популярним. Але поки що українська мова у гумористичних програмах для масвого глядача звучить тільки для того, щоб зобразити якогось тупого селюка-салоїда. При цьому обов’язково поряд повинен бути російськомовний міський житель. Таким чином нас зайвий раз намагаються переконати що наша рідна мова – мова малограмотних маргіналів. Щось треба у цій сфері в Україні міняти. І як перший крок – можна просто перекласти і зіграти українською усі оці скетчі, якщо свої не пишуться. Хочеться вірити, що серед українських медіаменеджерів є людина, яка розуміє важливість такого проекту.
Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів – перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі. ПІДТРИМАЙТЕ УКРАЇНСЬКЕ!!! Карта Приватбанку 5457082280287793 PKO bank polski 30 1020 1097 0000 7902 0272 9754
