Ось і минули 9 днів плавання Балтійським морем на 12- метровій яхті у рамах стажового курсу для отримання патенту яхтового стерніка морського. Справа в тому, що для отримання цього патенту перед екзаменом потрібно відплавати 200 годин по морю у складі команди під керівництвом людини, котра уже має такий патент. Я у цей рейс пішов з дружиною,
щоб розвіяти її уявлення про морське плавання (це небезпечно, яхта перекинеться, буде холодно, кабіна тісна і у ній неможливо перебувати, і так далі). Я цією яхтою уже плавав під час першого свого 5 денного рейсу у вересні минулого року. Тоді вдалося наплавати до 50 годин. Тепер вийшло 111 годин, разом 160, тобто ще заплачу за курс стерніка і під час практичних занять відплаваю решту годин, а тоді уже можна здавати екзамен. Отримавши патент, зможу винайняти яхту і плавати уночі, відпливаючи від берега далі ніж на 2 милі. Бо нинішній патент жегляжа яхтовего дає право плавати по озерах і річках удень і на морі – не далі ніж за дві милі від берега. А часами тільки мілина сягає двох миль, отже треба отримати нормальний морський патент. Зрештою, маючи свою яхту, можна все життя плавати і без патенту, але у разі якби щось сталося, страховка буде працювати тільки якщо той, хто керував яхтою мав відповідний патент, хоча б одна людина на борту мала патент радіооператора і у решті документів був порядок (скажімо, провадження щоденника морського є обов’язковим, щоб спрацювала страховка у разі проблем)
Отже, ми випливли 1 травня з Ястарні на яхті “ЕЙФОРІЯ”, довжина її – 11,9 м, ширина – 3 метри, занурення – 2.5 м.
Це одномачтова повноморська яхта, де у чотирьох каютах може розміститися 8 людей. У нашому випадку був комплект і капітан спав у загальному приміщенні, яке у Польщі називають «меса». Під час першого рейсу нас було всього четверо, тому у кожного була своя каюта. Зверну увагу, що качає набагато сильніше у каютах на носі. Але треба бути готовим, що навіть у кормових кабінах може бути тяжко. Однак, щоб зясувати – можете ви плавати по морю на яхті чи ні – треба один раз виплисти і спробувати. Частина людей дуже важко це переносить. Я дуже переживав за дружину – чи зможе вона пережити 9 днів колихання на хвилях. До того ж ми поселилися у найбільшій – носовій кабіні.
Найбільша – не означає достатня для життя людини, що звикла спати на ліжку з нормальни матрацем вкриватися ковдрою, вранці пити каву з йогуртом, сидячи на канапі. Ну і на додаток до всього, ліжко, як відомо, не колишеться. На відміну від каюти, котра лупить по хвилях і у час хорошого правильного вітру є перехиленою на 20-30 градусів.
Як зясувалося, мої побоювання виявились марними: ми витримали це випробування разом, підтримували одне одного і загалом, відпочили від сидіння за компом.
До речі, комп’ютери ми взяли обидвоє. Якщо я відкрив і щось робив хоча б двічі за 9 днів, то дружина так до компа і не добралася. Ще раз переконалися: нема чого планувати роботу на вихідних тим більше у таких умовах.
Нас поділили на 3 вахти. Ми несли вахту з капітаном. Вахта тривала 4 години під час яких треба було у першу чергу стерувати яхтою (на горі весь час мусить бути дві людини. Одна стерує. Друга обсервує обстановку. Крім того, вахта також готує обід чи сніданок для решти команди, миє посуд та робить все інше, поки решта відпочиває в очікуванні своєї вахти. Цього разу було дуже холодно. Капітан сказав, що такого холодного травня він не пам’ятає з 89 року, коли почав провадити подібні рейси. Я точно знав, що у яхті обігріваються піддони під матрацами, бо плив на цій яхті минулого року. Але цього разу обігрів не працював. І це було несподіванкою для усіх. Треба бути приготованим до чогось такого як і до інших несподіванок. За словами капітана, власник яхти і керівник фірми за пару днів до рейсу грів яхту і все працювало. Але це лише слова… Вистачало і інших несподіванок. Наприклад, під носовою кабіною, де ми поселилися, розташований збірник з прісною водою до пиття, миття посуду і туалету. Цього разу цей збірник десь протікав. Де – до кінця рейсу ми так і не з’ясували. Але по-перше, сам бак з водою генерував холод і без підігріву це могло б бути небезпечно для здоровя (якби не наші добрі спальні мішки і не вдягнений на нас теплий одяг), а по друге, вода яка десь там крапала, генерувала загальну вологість у каюті. І це теж могло бути небезпечно для здоров’я. На щастя, наші організми пережили і одне, і друге. Коли яхта у байдевінді на двох вітрилах сильно нахилилася – виявилося, що води витекло доволі багато і я її вичерпував, знявши панель з дна.
Одним словом, морока. Але треба бути до таких речей морально готовим, бо це море і тут нема місця на нарікання, зясування стосунків. Треба мовчки вирішувати проблему, плисти далі і насолоджуватись рейсом. Ще одна морока, яка стала несподіванкою – балон з газом дещо посмерджував. Тобто, десь пропускало газ. Не на рівні небезпеки, але все одно, тривогу викликало. Ми мусили відкривати газ тільки на час використання. До речі, приготування їжі на перехиленій яхті – це ще той квест
Але ми призвичаїлися. Каву у нормальній гейзерній кавоварці я собі і дружині готував щодня. На моє здивування, решту команди абсолютно влаштовував варіант засипання якогось якобса і заливання його окропом. У мене ставлення до кави особливе – часами можна випити і таким чином запарену. Можна навіть розчинну випити, але як є можливість – чому не скористатися? Цього разу можливість була. Капітан спеціально запитав у офісу куди зникла гейзерна кавоварка з Ефорії і для нас її знайшли. Спеціально для цього затримали вихід у море хвилин на 10.
Попри усі ці дрібні неприємності (дрібні, оскільки не мали жодних наслідків для команди) ми пропливли 580 миль, двічі перепливши Балтійське море: у Швецію і назад. Дорога в один бік зайняла півтори доби. Тобто, десь у годину ми робили кілометрів 15, не більше. На вітрилах яхта пливе трошки швидше ніж на двигуні, але двигун теж часами доводилось вмикати бо і в той бік і назад ми потрапляли у вітряну пустелю, коли море настільки заспокоювалось, що було як дзеркало. Цілу поїздку було дуже холодно. Мені у Швеції довелося купити додатковий теплий вовняний костюм, щоб не задубіти.
Тому, коли збираєтесь у таку поїздку і плануєте взяти теплі речі – беріть удвічі більше від того, що ви думаєте, що вам вистачить. Якщо у вас є лижний костюм і лижні рукавиці – це саме те, що буде тут потрібно. Ну, звичайно, якщо ви не купили штормяка за 5 тисяч злотих. Саме так, одяг, який пасував до погодних варунків коштує 5 тисяч злотих або більше. Але як є лижний костюм – він якраз буде ок. Звичайно ж під нього термобілизну і ще щось про всяк випадок. Ще запасіться чимось приємним для перебування у спальному мішку. Щоб не спати у тому ж у чому ви будете плавати. Ми окрім спальних мішків взяли ще простирадло і ковдру і постелили на матраци, які там у яхті були. Якби я взяв пухову ковдру, як планував – теж було б правильно. Але я не взяв. Подушечки взяли маленькі. А треба було брати нормальні. Ще раджу взяти такий надувний піддупничок, щоб сидіти на вулиці під час вахти. Одним словом, все що вас зігріє варто на Балтійське море взяти. Зайвим не буде. І не думайте що у червні буде якось тепліше ніж у травні. Може бути, але може бути і собачий холод. А у яхті може не працювати обігрів. І тоді буде лажа.
На жаль, неможливо передбачити, як поведе себе організм відчувши гойдання на хвилях. Тому треба підготуватися до найгіршого варіанту: що ригати ви будете цілий рейс. Як виявилось, від морської хвороби рятує такий харчовий продукт як кисіль. Однак, таблетки теж треба з собою взяти. Навіть я, котрий таблеток не пив і нормально переніс попередній рейс, перші пару днів почував себе не надто добре. У дружини взагалі була думка як тільки ступить на берег у Швеції – шукати аеропорт, літак і повертатися. Однак, ця хандра проходить і настає момент, коли ти раптом закохуєшся у море, у ці маленькі портики у це гойдання на хвилях і радість від того, що у тебе виходить стерувати. У цій сфері і у цьому рейсі мені, до речі, не пощастило. Капітан вирішив що я сліпий (я справді маю проблеми з зором, але медкомісію до проваження авто я пройшов без хабарів, а отже можу і з яхтою впоратись). Поза сумнівом, капітан, який провадив наш рейс – досвідчений яхтсмен, однак говорити з людьми йому категорично має бути заборонено. Щось комусь пояснити він можливо колись і міг, але наразі втратив кваліфікацію і мусить бути списаний на берег. Я докладно опишу свої аргументи на цю тему власнику фірми, яка йому платить гроші. Однак, це лише мені не пощастило. Дружина, наприклад, отримала від нього позитивну оцінку: «Будуть з тебе люди», – сказав він їй, вручаючи сертифікат про участь у рейсі. А мені було приємно від цього, бо я таким чином переконав її у тому, що це цікаво і часами має сенс. Компанія, яка зібралася на човні теж заслуговує на увагу. Водій вантажівки з Опольського воєводства, водій туристичного автобуса з Глівіц, менеджер (регулярний учасник марафонів, мисливець) з Варшави, інженер водоканалу з Вроцлава, провідний хірург з Гдині (учасник веломарафонів), працівник уженду гміни Ястарня ну і ми двоє. Моя дружина була єдиною жінкою на човні. І от тут розумієш рівень культури людей, котрі зібралися. Жодного слова на тему: «Жінка готує і прибирає», чи ще чогось. Не було жодних жлобських жартів, як це часто у таких випадках буває. Тобто, гендерна рівність у культурному середовищі не потребує відстоювання. Вона закладена у людині культурній і освіченій. Впродовж 9 днів нам було про що поговорити, ми одне одного підтримували. Ми були єдиними громадянами України, звичайно ж, не обійшлося без розмов про війну, біженців, Україну, без обговорення новин. Поки був інтернет (зникав він тільки на середині Балтійського моря.) усі читали новини і з задоволенням повідомляли про успіхи української армії на фронті. Мені довелося відповідати на стандартні питання типу: «Російська і українська мова ж дуже схожі, Правда?» «Правда, казав я – як польська і німецька. Дуже, дуже близькі мови» «Ну що ти таке кажеш – між польскьою і німецькою – прірва» «Чудово, що ви це розумієте. Точно така ж прірва між російською і українською». – відповідав я. Це, виявляється, працює краще, ніж якщо довго пояснювати щось там, наводячи якісь історичні аргументи. Ще пояснював чому пєрогі рускє – то не означає російські. І кампанія з заміни назви пєрогів – просто дурня з розряду: «Застав дурня богу молитися – він і лоб розібє». Ще людям не до кінця було зрозуміло, чому частина людей з укр паспортами говорить російською. Я пояснив, скільки людей треба було заморити голодом, для того, щоб хтось з укр паспортом нині говорив російською і наскільки це підло. Звичайно ж, у кожного з тих, хто був на човні були історії про людей, яких вони прийняли з України і вони розпитували про механізми їх легалізації та взяли мої візитки.
Тепер про місця, які ми відвідали. Перше місце у Швеції куди ми прибули – це Шкери – такі краки прибережні.
Першу ніч ночували біля острівця, на якому ніхто не живе, однак облаштовано причал для яхт, є туалет і контейнери для сміття. Наступного дня прийшли у порт Вісби,
де заплативши за стояння у порту, отримали доступ до душу. Там вперше після виїзду з Ястарні, помилися належним чином. Наступного дня – перехід у Порт Вастервік,
де коротко подивилися на старовинний замок і попливли ночувати у порт Кальмар. У Кальмарі в душі виявилась ще й працююча сауна. Для людей, котрі три дні мерзли на морі, це – саме те, що треба. З Кальмара попливли знову через Балтійське море у Польщу, пливли півтори доби. Нам пощастило. Вітер мав бути просто з того напрямку у який ми пливли, але нам пощастило – керунок вітру дещо змінився і вітер був саме такий, щоб ми за добу зробили більшу частину дороги. Ночівля і вечеря у Гдині і короткий перехід у порт призначення – Ястарню. Далі – 5 годин автомобілем по S 7 і ми у Варшаві. Ми відпочили від кабінетної роботи і тепер вона нам здається такою приємною і цікавою, ліжко – таким зручним і мяким, кава з кавоварки – такою запашною. Я схуд на три кілограми. Дружині теж пішло на користь балтійське холодне сухе йодоване повітря без варшавської пилюки і вологості. Можна рушати далі – працювати і заробляти на наступний такий тріп, але уже з власним патентом, на винайнятій яхті, а згодом, може і на власній.
