Досвід для тих, хто ще не перехворів а також майданчик для обміну інформацією. Не претендую на істину. Розказує про те, що сам пережив для тих, кому це цікаво. Висновки роблю тільки для себе і ділюсь ними з тими, кому цікаво. У коментарях буду радий побачити опис вашого досвіду.
Де я заразився – не можу сказати. Руки дезинфікую, ходжу у масці, зустрічаюсь з мінімумом людей, тримаю при зустрічах дистанцію, все після себе дезинфікую.
Але попри усі ці застороги, десь 20 числа відчув що мені дере у горлі, 21 числа мав температуру 38 і так тривало до 23. Голова боліла не сильно, але монотонно і я рятувався від цього контрастним душем. Не думаю, що це рецепт для будь-кого, але я цим користуюся віддавна, тому залазив у гарячий душ, який змінював холодним, потім знову гарячий і знову холодний. Так разів 5 – 6 – скільки вдавалося витримати. Голова проходила на деякий час. Я натирався купленим у Бедронці 95-відсотковим спиртом, закутувався, пив гарячий чай з парою ложок вишнівки і лягав до наступного моменту, коли уже головний біль заморював. Десь кожні пару годин доводилось це робити впродовж двох днів. Але 24 коли спала температура спочатку до 37 а потім і до нормальної, уже були тільки залишкові явища. Обійшлося без запалення легенів. Відчуття як від звичайної застуди, якою хворів востаннє перед цим півтора року тому. Я так розумію, що три сезони застуди я «пропустив» саме через запровадження маскового режиму та інших заходів стримування. Однак, під кінець року таки і мене дістало. Дружина захворіла через день після мене, що змушує думати, що все ж таки першим заразився я. І у неї все було важче. Температура нижча, але страху натерпілися більше, бо зникли нюх і смак. Після температури я уже було вирішив, що здоровий, однак досвід попередніх років показував, що це оманливе відчуття. Ще тиждень мені у горлі лоскотало, доводилося натиратися, робити дихальну гімнастику, полоскати горло і пецяти у носі еліксиром до полоскання горла, щоб не кашляти. На свою біду я купив пусльсоксиметр щоб вимірювати сатурацію. І мені показувало то 97 то 92 відсотки. 92 – це показник до госпіталізації. Але почувався я нормально. Отже, у моєму випадку пульсоксиметр був тільки на шкоду. Може ми неправильно ним користувалися, може, неправильно витлумачили інструкцію, можливо, ці показники насправді не мають однакове значення для всіх. Але нам цей апарат нічим не допоміг тільки зашкодив. Ми більше переживали. А втримати нормальний психологічний стан під час цієї хвороби – не так просто. На 10 день, коли я уже навіть не кашляв і температура була нормальною, наважився відвідати уженд до справ іноземців з документами та перед тим забрати у кількох людей документи, котрі треба було донести. Думаю, що саме через нестабільний психологічний стан, я втратив у цей момент свою залізячку з документами: або десь загубив, або хтось витяг залізячку для карток, де були карта побиту, права водія, карта мультиспорт і дві кредитки. Про це буде у іншому тексті. Поки що про хворобу. Їдучи за кермом, ловив себе на думці, що мене дратує поведінка інших водіїв, будь-які маневри. Передній натиснув на гальма – дратує, обганяє хтось – дратує. Переходить хтось дорогу і мені треба зупинитися – дратує. Тобто, зробив я висновок, краще було не їхати. Коли у тебе немає температури і ти не кашляєш – це необовязково означає, що ти уже одужав. Ця болячка дає на мізки. Страх інколи переходить у розпач і ти хочеш себе жаліти, переживаєш, що ти так облажався, захворівши на це, уявляєш себе у реанімації. Я думав про те, наскільки буде бездарно через це вмерти… Все це лізе в голову разом з головним болем, тяжким бронхітом і особливо, коли ти відчуваєш якісь дивні речі навколо легенів… Тоді стає остаточно страшно. Коли мене попустило – почав переживати за дружину. Кілька разів ми записували її на онлайн-консультацію лікаря. Обидвоє застраховані і маємо можливість скористатися медициною. Але обидвоє відмовились від цієї ідеї і думаю, не ми одні. Тому статистика захворюваності, на мою думку, не відображає більшості випадків захворюваності.
По-перше, спілкування з лікарем і при телефонній консультації і при онлайн візиті показало, що лікареві проблеми пацієнта до лампочки. Тобто чи ти здохнеш чи виживеш – лікаря це мало непокоїть. Це відчувалося у кожному слові, кожній пораді, відповіді на кожне запитання. Уже це відбиває бажання звертатися до лікаря якщо ще є надія без цього обійтися. Ми стежили за тим, як ми дихаємо і сподівалися, що переживемо це самі. Лікар пояснив, що якщо ми підозрюємо коронавірус – треба зголоситися до лікаря першого контакту і здати тест. Страховка не передбачає цього безоплатно. Треба звертатися до зусівського лікаря за місцем проживання. Тобто, йти кудись, де можуть бути хворі люди, чекати там у черзі, здавати тест і у разі, як він буде позитивний – тебе почнуть лікувати як хворого на коронавірус. Тобто, посадять на карантин і будуть чекати поки ти почнеш задихатися, тоді госпіталізують. Фактично, те саме що і без тесту. Тільки якщо тест – то це додаткові 10 днів сидіння вдома. Впевнений, що чимало людей саме з цих міркувань не зголошуються до лікаря і бродять по вулицях, заражаючи все нових людей. За час лікування я не ковтнув жодного антибіотика, жодної жарознижуючої пігулки. Навіть парацетамолу. Можливо, тому, що я більш-менш спокійно це пережив, сприяло те, що перед хворобою я десь за півроку змінив харчування. Вранці їв вівсяну кашу з пестками дині льняним насінням журавлиною та борувками. Можливо, наявність у організмі потрібних мінералів і вітамінів послабила удар цієї зарази і у мене обійшлося бронхітом без запалення легенів. Можливо, мій організм звик до застуди бо я двічі на рік хворів скільки себе памятаю. Це лише наприкінці 2019 і на початку 2020 якось мене оминуло через масковий режим, мабуть.
Висновки: треба враховувати, що ніяка медицина вам не допоможе, може комусь – не вам. Як будете сподіватися на медицину – програєте. Усім навколо окрім близьких, особливо медикам, до лампочки ваші проблеми. Медики в усьому світі – збайдужілі від щоденного споглядання на людське горе, цинічні потвори. Можливо, є винятки. Але не сподівайтеся на те, що вам трапляться такі винятки. Надійтесь тільки на себе, на свій організм, на свої сили. Не надійтесь на таблетки. Паралельно з нами хворіла в Україні подружка моєї дружини. Їй лікар приписав антибіотики і вона їх ковтала. А почувала себе так само як ми. Теж зник смак і нюх, теж боліла і крутилася голова, теж відчуття повного безсилля… Натомість, лікар, який усе те понавиписував, виконав прохання фармацевтичної компанії, заробив пару копійок… І це є для нього результатом. Те, умрете ви чи виживете для нього не має жодного значення. Це треба памятати.
Другий мій висновок (підкреслюю, це МІЙ висновок. На істину не претендую, розказую про свій досвід): думка, що ви уже вилікувались, яка зявляється по зниженню температури до нормальної – це жахлива помилка. Після зниження температури пройде ще днів з 15 поки ви повернетесь до нормальних кондицій. Так було у мене. Я помилився, поперся працювати і наробив собі шкоди – загубив документи. Тепер матиму мороку з відновленням. Добре, що більшої шкоди не наробив. Бо усі шанси для цього були, адже я сидів за кермом і, тепер я це розумію, не зовсім адекватно сприймав навколишніх.
Щоранку о 6.00 за Варшавою та щовечора о 22 за Варшавою – відповіді на запитання з питань легалізації перебування у Польщі в ефірі “Радіо без цензури”. Переходьте за лінком і слухайте українське цілодобово
У продовження теми: Ви захворіли, перехворіли, вирішили перевірити легені та решту організму після удару такої хвороби. Звертаєтесь до лікаря. Він відправляє вас на тест і автоматично ви потрапляєте на карантин, хоча уже пройшло два тижні від початку хвороби і три дні від її завершення. На тест можна їхати. Ви їдете, здаєте тест. За добу результат – негативний. Аплікація повідомляє, що карантин завершився. Ви знову записуєтесь на телефонний візит до лікаря, пояснюєте, що вам дуже важливо перевірити серце і легені після хвороби. Розповідаєте про симптоми, лікар довго переконує, що це могла бути звична застуда. Ви повідомляєте, що у вас спина боліла так, що до шкіри неможливо було доторкнутися і пропав нюх і відчуття смаку. Лікар нарешті погоджується що це міг бути ковід. Розпитує про температуру. Ви кажете, що вчора була 37, 1, але перед тим 36, 6 Лікар знову вас відправляє на тест, бо вважає, що перший тест міг показати неправильний результат. Ви здаєте новий тест і автоматично знову опиняєтесь на карантині… А легені і серце вам так і не перевірили. Ви сидите на карантині, непокоїтесь за своє здоровя і медицина може вам лише ставити палиці в колеса замість допомогти, Це реальна історія без імен і прізвищ. Будьте готові до того, що медичні протоколи не розраховані на те, щоб вам допомогти. Медиків таким чином обмежили, так їх озброїли процедурами і протоколами, щоб у пацієнтів, які щомісяця віддають велику частину своєї зарплатні на їх роботу, здавалося, що медикам глибоко наплювати: виживете ви чи здохнете. Про це треба знати і не сподіватися сильно на медицину. Це, до речі, була розповідь про медицину публічну. Що робить у цьому випадку медицина приватна? Відправляє до медицини публічної. Приватна клініка, де ти застрахований, не зробить тобі тесту, бо це прерогатива державної медицини. І не лікуватиме тебе без тесту. Замкнуте коло. Сподівайтесь тільки на себе. Моліться, щоб не потребувати допомоги медиків. Для них це лише бізнес. Ваша доля їх не цікавить. Ще дуже важливо: не панікуйте. Паніка, надмірні переживання – неприємний додаток до цієї жорсткої сезонної застуди. Усі, хто з цим зіткнувся перебувають на грані депресії і бояться вмерти через дурну застуду. Паніка знижує ваші шанси вижити або вийти з цього без наслідків. Якщо у вас якось по – іншому – напишіть у коментарях під текстом
