Автор: Володимир Бойко

18 серпня 2015 року відомий своєю безкорисливістю міністр молоді та спорту України Ігор Жданов звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням перевірити мою публікацію про те, як Жданов разом зі своїм першим заступником Гоцулом за 170 тисяч доларів США продав у Росію кримських легкоатлетів.

Щоби вся країна бачила, наскільки пана міністра обурила сама лише думка, що він може проявляти інтерес до заокеанської валюти, Жданов розмістив цей лист від 18.08.2015 №6716/7 на своєму блозі на «Українській правді».

Сплинуло 5 місяців. Але досі Жданов не опублікував відповідь Генеральної прокуратури, яка б, як він сподівався, спростувала б те, що я писав про нього. Більш того, за ці 5 місяців я жодного разу не тільки не викликався з цього приводу в ГПУ, але безуспішно намагався нагадати генпрокурору Шокіну про своє існування, передавав йому привіти в ЗМІ та через третіх осіб нагадував, що було б непогано мене опитати, а ще краще – допитати…

Тому, з огляду на явне небажання Генеральної прокуратури України розслідувати продаж Ждановим і Гоцулом кримських легкоатлетів у Росію, ще раз розповім, чим нині займається колишній керівник виборчого штабу «Батьківщини» на посаді міністра молоді та спорту України – на випадок, якщо цей допис прочитають в Національному антикорупційному бюро України.

Схема, яка зараз приносить основні доходи керівникам Мінмолодьспорт, проста, як господарське мило.

При міністерстві функціонують кілька десятків псевдо-громадських організацій, які очолюють або безпосередньо співробітники Мінмолодьспорт, або їх довірені особи. Формально ці так звані «громадські організації» жодного відношення до Міністерства не мають. Але Жданов видав низку нормативно-правових актів, заборонивши допускати до участі в державних спортивних заходах тих спортсменів, які не вступили в одну з таких «громадських організацій» і не надали при реєстрації на змаганнях докази того, що вони заплатили «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ».

Причому, це стосується не тільки професійного спорту, але й масового, спрямованого на поширення фізичної культури та підготовку допризовників до військової служби.

Втім, примусовий вступ до цих «громадських організацій» Жданов влаштував зовсім не заради поборів зі спортсменів – ці гроші залишаються чиновникам міністерства «на чай» й пана міністра не цікавлять. Головне – що з цими організаціями Мінмолодьспорт уклав договори про делегування їм державних повноважень стосовно проведення державних спортивних заходів включно з правом розпоряджатись на власний розсуд коштами державного бюджету. А щоби спортсмени не скаржились в правоохоронні органи, вони під загрозою виключення з «громадської організації» (наслідком чого буде недопуск до змагань) перетворені на безправних рабів, повинні виконувати будь-які забаганки чиновників, віддавати призові гроші, одержані на змаганнях, і, найголовніше – мовчати про те, як Жданов разом із заступниками розкрадає кошти державного бюджету.

Ось як ця схема спрацювала у випадку з кримськими легкоатлетами.

При Мінмолодьспорт діє псевдо-громадська організація під назвою «Федерація легкої атлетики», яку очолює перший заступник міністра молоді та спорту Ігор Гоцул. Жданов уклав з Гоцулом угоду, відповідно до якої Мінмолодьспорт делегує цій «громадський організації» всі повноваження держави в галузі розвитку легкої атлетики в Україні. При цьому в Статуті цієї громадської організації записано, що легкоатлетом може вважатись лише особа, яка є членом очолюваної Гоцулом «федерації». Залишається гадати, за яку суму в Мінюсті зареєстрували такий Статут.

На підставі угоди з Мінмолодьспорт Гоцул – але вже не як перший заступник міністра, а як голова громадської організації, що діє від імені України на підставі делегованих йому Ждановим повноважень – визнав, що Крим є територією Російської Федерації та підписав документ, який дозволяє кримських легкоатлетам виступати на міжнародних змаганнях за Росію.

Необхідність у такому документі викликана тим, що Україна вклала свого часу бюджетні гроші на тренування цих спортсменів і, відповідно до норм міжнародного спортивного права, повинна підтвердити, що не має матеріальних претензій; а та країна, за яку спортсмени надалі виступатимуть, повинна скомпенсувати Україні понесені витрати.

Було пораховано, що Україна на підготовку кримських легкоатлетів свого часу витратила 170 тис. доларів. У разі, якби Україна, дійсно, визнала Крим російською територією та надала згоду на те, щоби кримські легкоатлети виступали за Російську Федерацію, то Росія мала б сплатити ці кошти до державного бюджету України. Але гроші надійшли в кишені керівників Мінмолодьспорт: Гоцу не тільки підписав папери про перехід кримських легкоатлетів під егіду Росії, але й надав для отримання грошової компенсації реквізити своєї псевдо-громадської організації, мотивуючи це тим, що всі легкоатлети України в примусовому порядку повинні бути її членами. У результаті 170 тис. доларів осіли в кишенях керівників Мінмолодьспорт.

Варто також додати, що частина 1 статті 36 Конституції України забороняє державним органам надавати громадянам привілеї чи обмежувати їх у правах в залежності від членства у громадських організаціях. Через це описана вище корупційна схема не могла бути реалізована без участі міністра юстиції Павло Петренко, який зареєстрував накази Жданова про обов’язкове членство спортсменів у всіляких «федераціях», очолюваних чиновниками Мінмолодьспорт, під загрозою недопущення до участі в змаганнях.

Саме тому Шокін і не знає, що тепер робити з листом Жданова. Бо якщо відкрити кримінальне провадження, допитати мене та долучити до матеріалів справи докази злочинної діяльності керівництва Мінмолодьспорт (а таких доказів у мене безліч), то першим, на кого доведеться вдягати наручники, стане навіть не Жданов чи Гоцул, а міністр юстиції Петренко.

Читайте по темі злодійства української влади також про автопарк працівників СБУ  а також про злодійства у “Червоному хресті”