Так сталося, що цього року Різдво Христове і Ханука збіглися у часі. Єврейська громада звернулася до київської влади з проханням поставити Ханукію на Майдані, столична влада погодилася – Ханукію поставили.
На це відреагувала у соцмережах українська співачка
В центрі української держави в столиці України, в час війни за Україну, має бути встановлений символ українського Різдва. Не інші символи. І не символи інших народів. При всій толерантності, повазі та шані. Шана вперше має бути своїй землі, своєму народові та своїм традиціям, які охороняють цю державу і народ.
Авторку посту негайно звинуватили у антисемиітизмі. До кампанії корисних ідіотів доєдналися російські тролі і вийшла повноцінна українофобська кампанія. Які висновки особисто я зробив з усього цього:
1. Добре, що я поїхав з України. Всередині мені усе це було б нестерпно.
2 Я все ж таки сподіваюсь, що кієвлянє колись стануть киянами, оберуть собі українську владу, котра подбає про те, щоб поряд з символами будь-якої національної меншини обов’язково були українські символи, бо нині це важливо. Частина проукраїнських учасників дискусії заявляють, що проблема постала через те, що київська українська громада не потурбувалася про встановлення своїх симовлів, а єврейська – потурбувалася. Чому “київська українська громада не потурбувалася про українські символи? Відповідь проста: бо влада, яку київська громада обрала і якій вона платить за цю роботу (серед іншого, турботу про українські символи ) – не українська. І саме так це треба сприймати та при найближчій нагоді виправити ситуацію. Людина, котра нині керує Києвом і вся ця команда – поза українським контекстом. Як, зрештою, було і раніше. Кияни поки що залишаються кієвлянамі і ця дискусія – саме про цю проблему. А не про жодну іншу.
3 У євреїв (не лише українських, а у всіх без винятку по всьому світу) треба вчитися, як охороняти свої культурні кордони та розширювати їх за рахунок тих народів, котрим неважливо якою мовою говорити, які символи ставити і так далі. Єврейський досвід збереження культурних кордонів та їх розширення за рахунок тих, хто дає слабинку у цій царині, застосований в Україні – буде дуже правильним, позитивним досвідом. Його застосування дасть можливість вижити українській культурі, використати черговий шанс, отриманий у 1991 році на відродження цієї культури, попри усі намагання росіян та усіх хто розділяє їхні цінності, переконати українців у тому, що культура українська – це лише одна з багатьох, а не ключова, яка, власне, є фундаментом української держави. Від назви країни. Україна – українська культура і культура меншин, яка є не менш важливою, однак не важливішою від української. Німеччина – німецька культура і культура меншин, яка є не менш важливою ніж німецька, однак не важливішою за німецьку, Польща – польська культура і культура меншин, яка є не менш важливою, однак не важливішою за культуру польську.
4 Не зациклюватись на поганому – продукувати хороше. Це мій заклик до учасників дискусії про символи. Слабкий голос укрвїнців у цій дискусії буде задавлений ботами русского міра, котрі зараз підкинуть полінець у вогонь. Євреї свої культурні кордони боронять і розширюють тихо, без галасу у соцмережах. Кожного, хто напише щось на захист української позиції назвуть антисемітом і треба на це зважати та не вестися. Мовчки робити своє. Кожен на своєму місці. Культурні кордони такі ж важливі як і фізичні. І українці мають брати приклад з євреїв у питанні захисту культурних кордонів. Сталін недаремно вліпив палац культури і науки у центрі Варшави. Сталіна давно нема, а цей совковий монстр стоїть і надихає нових путінів. Символи дуже важливі. Як мова та усе інше, що відрізняє нас від решти світу. Щось може бути гірше – щось краще. Але оскільки воно наше – воно для нас найкраще. Свіжий приклад: у Польщі іноземець, що має польське походження, може отримати право на постійне перебування. Але для цього він під час співбесіди мусить висловити польську точку зору на історію, навіть якщо вона суперечить історичним фактам. Дивно? Несправедливо? Нелогічно? З точки зору іноземця – так. З точки зору польської держави – тільки так і може бути. Це питання виживання нації. Польське – понад усе інше, яке б важливе воно не було. Точно так у Ізраілі – єврейське понад усе інше, яке б важливе воно не було. І тільки коли українці говорять те саме про українське в Україні – це оголошують антисемітизмом… З цим неможливо погодитись.
Наостанок – трохи позитиву про тиху спокійну, виважену, толерантну і приємну присутність українського у польській столиці. З повагою до польської мови, польських традицій, польського права, українці, не збурюючи місцеве населення, наповнюють польську столицю своїм – українським змістом. Подивіться відео, як Варшава цими вихідними колядувала у центрі міста. Приблизно у той же час, коли починалася неприємна дискусія про Ханукію чи дідух на Майдані у Києві
Facebook Comments