Людина, яка себе поважає, нині не користуватиметься російською мовою, щоб її не прийняли за росіянина (тобто недорозвиненого алкаша, що вперше в Україні побачив унітаз)

Російська мова – це діалект, який з’явився внаслідок спроб ординців вивчити українську.

Російські ракети прилітають на російську мову. Ці важливі тези далі будуть розшифровані.

Щоразу, коли хтось з ваших знайомих, котрі хочуть насправді розібратися у проблемі, починає говорити про те, що в Україні можна користуватися російською замість української, що нічого страшного немає у тому, що на ваше питання українською вам відповідатимуть російською, коли хтось розказує, що насильно нікого не змусиш любити українську мову  – давайте людині лінк на цей текст. Одразу хочу відповісти на аргумент: “Ми с дєтства гаварім на етам язикє і прівиклі”  В дитинстві усі діти пісяють у памперси, але виростають і розуміють, що так як в дитинстві вже пісяти не можна і треба шукати туалет. Вибір мови окупанта у дорослому віці це схоже на таке пісяння у памперс у дорослому віці, тобто відсутність усвідомлення усієї гидоти такої ситуації, або ж це свідомий вибір мови окупантів і організаторів голодомору. Я знаю дві причини, щоб громадяни України різних національностей користувалися у спілкуванні між собою мовою окупантів: ненависть до країни яка видала паспорт або розумова відсталість. Якщо Ви знаєте ще якусь причину чи мотивацію – напишіть у коментарях.  

На відео нижче – литовець Марюс Януконіс . Він приїхав з Литви. Він добре знає російську і знає, що українці теж майже всі знають російську, а дехто навіть вважає, що знання російської звільняє його від потреби користуватися українською, тому що #какаяразніца ? Але Марюс вивчив українську і користується нею для спілкування з українцями різнних національностей в Україні. Бо він поважає країну перебування.  Бо Марюс – культурна, освічена, інтелігентна людина. Будь як Марюс

А нижче фрагмент дискусії з Вахтангом. Вахтанг – шанована в Україні особистість. Його навіть вважають журналістом. Навіть українським. Але коли з Вахтангом заговорити про використання української мови в Україні  – він вам процитує щось з темника русского міра типу “російськомовні патріти воюють на Донбасі”, мовляв, російська мова у спілкуванні українців різних національностей між собою – це нормально. Мовляв, без української можна і обійтися. Не будьте, як Вахтанг

Коли Вам хтось вчергове скаже про те, що#нєважнанакакомязикєразгаварівать покажіть людині ці два скріни.

Для людини настільки #нєважнанакакомязикєразгаварівать що вона відмовилася від  безкоштовної допомоги з роботою у Польщі тільки щоб не говорити українською з таким же українцем як сама. Чоловік, почувши про необхідність говорити українською з українцем перейшов на ти, розсердився, заблокував мене. От Вам і #какаяразніца. Зрештою, говорити з українцем російською, особливо зараз – це все одно, що його обматюкати. Матюки – це, власне і є головна складова російської мови сучасних росіян. І давайте не будемо згадувати велику російську культуру у поєднанні з Росією Путіна. Культура завжди у Росії жила окремо від народу цієї країни

 

Ніхто ж не просить любити.  Просто якщо ти держслужбовець – присяга тебе зобов’язує на моє українське питання відповісти мені саме українською, а не іноземною. Це моє особисте спостереження і відкриття. Знаєте, що об’єднує людей, які, маючи український паспорт, уперто і наполегливо користуються російською мовою у спілкуванні з українцями, або ж доводять, що це нормально? Ніхто з таких людей ніколи не читав “Тореадорів з Васюківки” Всеволода Нестайка. Вони навіть не знають про існування цієї прекрасної книги. А ще я помітив, що коли росіянин з українським паспортом розсердиться він може відкритися і зізнатися у своїй українофобії, яку старанно приховує. Нещодавно, спілкуючись з хорошою людиною, професіоналом на цю тему почув від нього таке: “С какой статі русскій город Кієв должен гаваріть на укрАінскам? Панаєхалі сєлянє в мой горад і рассказивают как здєсь уліци називать!!!”  От, якраз пояснити “с какой статі” я цим текстом і хочу. Може відкрию комусь таємницю, але країна у нас називається Україна і мова місцевого населення – українська. Той, кому ця теза не здається аксіомою  мусить дочитати цей текст до кінця, якщо хоче зрозуміти, що це аксіома. Якщо ти, наприклад, журналіст, які у тебе причини писати для місцевих мовою іншої країни, коли вони усі розуміють українську?

Якщо ти, наприклад, соціолог і в українській столиці презентуєш українським журналістам результати опитування українців  – які у тебе причини робити це мовою іншої країни? Навіщо?   Саме таке сталося днями у Інтерфаксі.  Чи можна довіряти такому дослідженню? Чи можна довіряти соціологам, які не володіють мовою країни, у якій вони проводили дослідження?  Запитання залишилося без відповіді.  Крім того, культурна людина просто не може не знати мову країни, паспорт якої має. Уже цього відео буде достатньо, щоб зрозуміти важливість мови місцевого населення. Білоруси уже її не мають.

Розумному буде досить. А з дурнем або ж тролем русского міра не варто вступати у дискусію.

Завдання у тролів – переконати українців у тому, що їх не існує. А хіба можна з цим погодитись? Нас у цьому переконували тривалий час: різні московити  від Батия до Путіна. Але нічого не вийшло. І не вийде. Якщо ми будемо себе поважати.  Текст для тих, хто поважає себе, свою мову, свою країну. Решту він дратуватиме. 

Ми, кияни, живемо в інтелектуальній окупації. Цей сумний факт треба визнати і діяти відповідно.   Для того, щоб визнати факт окупації – потрібно отримати докази. Отож, спочатку докази:

• Фактично скрізь по Києву –  у держустанові, на АЗС, у магазині – вас спочатку привітають мовою окупантів, а потім, коли ви повідомите, що ви місцевий –  можливі варіанти. Або ж співрозмовник перейде на мову місцевого населення, або відмовиться вас обслуговувати. Наприклад, напередодні у супермаркеті “Епіцентр” касирка так і не перейшла у спілкуванні зі мною на  мову країни, паспорт якої має.

  

  Водночас, продавець рибного магазину на Позняках перейшов на українську. Я у нього запитав, чи його змушують говорити іноземною з місцевими? І він зрозумів, що це дурня – відповідати російською  людині, яка звертається до нього українською. Я повідомив продавцеві, що є місцевим і що він може зі мною говорити місцевою мовою. І той заговорив. Не все втрачено На державному рівні нас переконують, що мова організаторів голодомору,  окупантів Криму і Донбасу – це рідна мова українців, а вимагати від держслужбовців, вчителів чи продавців користуватися українською мовою – це націоналізм.   Окупанти нерідко використовують українську Конституцію у своїй діяльності, посилаючись на те, що там йдеться про мову окупантів, як мову яка вільно функціонує в Україні. Водночас, у конституції не написано, що заміна рідної мови українців мовою окупантів – це зрада. Ну, не настали ще часи, коли конституцію писатимуть українці різних національностей, а не окупанти.  Тому на цей аргумент у місцевого жителя, якому паспорт видали не випадково, є свій – він має право користуватися українською мовою на території України. Тобто, має право чути її від сфери послуг, від медіа і від держслужбовців. А якщо не чує – то це плювок у Конституцію і мусить бути підставою для відкликання ліцензії, припинення бізнесу з надання послуг і звільнення з держслужби.   Усі журнали і переважна більшість газет написані мовою країни-окупанта  По телевізору йдуть серіали і фільми мовою країни окупанта.

• Киянину доведеться довго шукати автошколу, де б він міг слухати лекції і читати навчальні матеріали своєю рідною мовою.
• Значна частина населення підтримує окупантів у їхньому бажанні переконати українців у непотрібності їхньої рідної мови.  Один з варіантів, як це зробити (доволі дієвих) використання аргументу: “Я нє хачу кавєркать красівий язик, нє хачю гаваріть как Азарав”  Цей аргумент, як і всі інші, є підлою маніпуляцією. Поясню. Я щойно вивчив польську мову і спілкуюся зі своїми польськими партнерами польською.  Думаю, я говорю польською так, як Азаров говорив українською. Польська мова така ж красива як і українська чи будь-яка інша. Поляки сприймають мою погану польську краще, ніж якби я намагався з ними говорити російською або англійською. Бо, користуючись у спілкуванні з поляками польською мовою, я таким чином роблю найменше, що можна зробити для того, щоб переконати поляків у тому, що я їх поважаю. Точно так,  українці різних національностей сприймають українську, як мову міжнаціонального спілкування.  А окупанти та їхні прихильники  вам скажуть щось з нижчепереліченого:
• нє хачю кавєркать язик
• я бил на майданє і у мєня русскаязичниє товаріщі ваюют в АТО        ну або іншу подібну єресь, навязану окупантами. Усі ці аргументи – частини темника ФСБ на цю тему.                                                                  
• Як з цим жити? Що робити людині, яка знає, що носії цієї мови змусили її бабцю їсти лободу у 30 роках, а потім наприкінці 40. Що робити тим, чиїх родичів носії цієї мови на 20 років запроторили у сибірські табори?  Що робити, щоб хоча б за деякий час звільнитися від інтелектуальної окупації і мати можливість повноцінно користуватися рідною мовою у своїй країні? На даному етапі єдиний варіант індивідуума – сміятися з тих, кому #поруськикакосьльогше.
• Є маса смішних моментів у цій шизофренічній ситуації, коли ти з людиною говориш українською, а вона тобі відповідає іноземною.  Регулярно з’являються заклики щось бойкотувати… Це не працює. Якщо бойкотувати, все, що співпрацює з окупантами  – ви з дому не зможете вийти.  Бо нерідко навіть люди, до яких ви ставитесь прихильно, не розуміють суті проблеми і вважають вас божевільним. Отже, єдиний варіант – жарти над цим і інтелігентний тролінг. Як на цьому відео. Вони ж смішні усі ці Грицьки Придурченки зі своїм “мнєпоруськикакосьльогше”

Або як от на цій фотографії, що є чудовою відповіддю на розмови про участь українців у другій світовій війні на боці німців

Коли ви голосно будете обурюватися російськомовності держслужбовця –  такий держслужбовець просто сприйматиме вас за галасливого екзальтованого відвідувача. А коли ви йому інтелігентно поставите питання стосовно використання ним мови іншої країни – він, можливо, задумається. А коли це зроблять сотні, тисячі людей – він змушений буде змінитися. Або ж просто залишить свою посаду.  Смійтеся з них. Коли вам кажуть  – мова не на часі, що треба спочатку війну закінчити чи економіку відродити  – покажіть їм фото, що нижче

До вашої уваги звук, який можна сприймати як своєрідну інструкцію стосовно того, як діяти у ситуації, коли зустрічаєш людину з українським паспортом, якій #поруськикакосьльогше.  Розмова записана в управлінні соціального захисту Дарницького району у черзі за отриманням картки киянина. Спочатку я розмовляю з сусідом по черзі. Далі – з чиновницею, яка видала мені картку.

Отже, робимо два висновки з цього звуку: чиновниця з Дарницького райвідділу соціального захисту хоча і не розуміє, якій країні вона присягнула, все ж не безнадійна. Вона перейшла на мову місцевого населення і навіть спробувала говорити ввічливо. Я не обурювався, не кричав, просто ввічливо запитував у неї те, що мене цікавило. Можливо, вона задумається. Я оптиміст. Вірю, у те, що ще застану час, коли під декомунізацію потрапить і найстрашніша зброя комуністів – їхня мова, заради якої вони готові знищувати цілі міста і народи.  Ще один приклад. У мене у дворі є стоматологія, послугами якої я користуюся. Мене там все влаштовує: кваліфікація лікарів, застосування найсучасніших методів лікування, якісно виконана робота, близькість до дому…. Єдине, що мені заважає – російськомовність жінки, яка сидить на рецепції. Я просто попросив її говорити зі мною українською. Проблема вирішена. Слухайте звук і робіть так самі, а про результати пишіть у коментарях. Я доповню цей текст вашими прикладами

Ну, і дуже важливо щоразу, коли ви бачите приязний до місцевого населення сервіс чи окремого представника того чи іншого сервісу. Скажімо, касирку у супермаркеті – обов’язково подякуйте їй, кельнеру дайте чайових, чоботарю заплатіть згори за його україномовність і усім навколо розповідайте про свій позитивний досвід. Зосередження на хорошому теж працює ефективно, поряд з гумором і інтелігентним тролінгом. От чергова історія у мене сталася сьогодні. Я у Києві користуюся послугами однієї перукарні. І мене там усе влаштовує, окрім їхньої російськомовності. Тому, коли я записуюсь на стрижку – нагадую про те, що я не іноземець і зі мною можна говорити українською. Точно так роблю і коли майстер забуває, що я місцевий. І

Людина перейшла на мову місцевого населення і одразу відчула вигоду. Бо, заплативши 50 гривень за стрижку (стригся я цього разу налисо) я дав перукарці 20 гривень згори. І ви теж можете так робити, якщо, звичайно, розумієте важливість вирішення цієї проблеми.

Ще цей текст і звук може служити тестом для того, хто його читає на те, наскільки обгрунтовано видали людині український паспорт. Якщо текст і звук дратує – Ви росіянин, українофоб і паспорт вам видали випадково. Якщо ж він став вам корисним – ви українець, незалежно від національності. З чим вас і вітаю. Тим, кого не переконав ні текст, ні відео, ні фотографії – ось ще текст Володимира Миленка на цю ж тему