Трагічні події в Україні, повязані з нападом Росії на Україну відкрили можливість для легалізації перебування громадян України, котрі впродовж тривалого часу перебували на території Польщі нелегально. Розповідаю про власний досвід подачі на побит часовий громадянки України, котра у Польщі перебуває з 2012 року. Спочатку у неї була карта охорони часової з терміном дії до 2014 року. Коли термін вийшов – вона не подавала прохання про продовження, не виїхала, ніде легально не працювала, не мала номеру песель. Більше того – у неї закінчився термін дії закордонного паспорта громадянки України. Коли після нападу Росії на Україну, Паспортний сервіс відкрили у Варшаві, ця громадянка України, попри відсутність підстав для перебування, подала прохання про видачу нового паспорта і отримала його. Далі ми з нею подалися на побит часовий. Я очікував відмови, яку планував оскаржити. Бо у вищій інстанції нелегалам уже цілий рік видають рішення про видачу карт побиту, анулюючи відмови воєводських відділів справ іноземців. Але тут – несподіванка. Громадянка України, про перебування якої ми писали у вньоску – нелегальне – отримала позитивне рішення і наприкінці травня отримала карту побиту. Правда, ця карта буде лише на рік, бо дається вона не з огляду на закон про іноземців від 2013 року (ми подавалися на перебування з працею), а на підставі артикулу 42 устави про допомогу громадянам України. Усі мої нелегали (це десь 6-7 людей) – громадяни України, отримали карти побиту саме на підставі артикулу 42 устави про допомогу громадянам України…. Раніше усі подібні справи закінчувалися відмовою воєводи. Це вперше працівники відділу справ іноземців взяли до уваги практику ухилення відмов вищою інстанцією. Коли отримаю рішення – обовязково його опублікую. А поки що публікую перші сторінки двох рішень нелегалів, отриманих у вищій інстанції після відмов воєводи. Обидві відмови, до речі, сталися у 2022 році уже після нападу Росії на Україну і після ухвалення закону від 12 03 2022 року. Тобто, якби справи потрапили до кваліфікованих людей – відмов би не було