Минулий тиждень весь був заповнений коронавірусом. І  у цьому випадку важливо навіть не що я напишу, а що напишете ви у коментарях про свій досвід, як ви це переживали дотепер і переживаєте нині. Тому, прочитавши мій текст, не полінуйтеся у коментарі під текстом на сайті описати свої відчуття. Для історії. Для досвіду.

Про себе. Я працюю вдома і не у карантин. Вдома у мене зручне крісло, не менш зручний великий письмовий стіл, документи за 4 роки, друкарка та інші прибамбаси, потрібні офісному працівникові. 

У моїй роботі змінилося тільки те, що я ходжу тепер не до ужендів з документами, а на пошту. Ну і звичайно, з максимально можливим дотриманням правил гігієни та карантинних обмежень.  Ношу з собою пляшку спирту, яким регулярно витираю руки, роблю собі маску з паперу одноразову перед виходом, ходжу по вулиці і особливо на пошті користуюся рукавичками. Після використання рукавички викидаю. Звичайні профілактичні дії. Найбільше мене на тижні здивувало те, що в умовах все жорсткіших карантинних заходів, все більше громадян України хотіли перетнути кордон.

Тобто, робили протилежне від того, що уряди усіх країн наполегливо радять: сидіти там, де вас застав карантин. На жаль, паніка і недалекоглядність спрацювали краще ніж урядові комунікації. Тому люди скупчувались на кордоні у жахливих кількостях.  З одного боку, ці люди, скупчені на кордоні, викликають співчуття. З іншого, хочеться поприскати дихлофосом, як на тарганів… Якщо навіть людина втратила роботу і у неї  на її думку, немає грошей на перебування у Польщі – вона  тим більше мусить залишитися там, де перебуває. Адже подорож у таких умовах до України – це самогубство. Це витрата більших грошей на дорогу,  це величезний ризик захворіти, а отже потім витратити набагато більше. Тобто, якщо у тебе є гроші на лікування наслідків такої подорожі – ок. Їдь. Сміливим   відкрита дорога. Але розумний би перечекав.  Усі ці заклики не спрацювали. Хоча, мушу з гордістю сказати, що жоден мій клієнт у тій ідіотській принизливій черзі на кордоні не стояв.  А інших мені не жалко. 

Міністр закордонних справ Микола Кулеба звернувся до громадян України з поясненням дій МЗС у цій ситуації. Стверджує, що ніхто не залишиться без підтримки МЗС.

 А от я сумніваюсь, чи потрібна зараз діяльність зі звезення з-за кордону людей, потенційно заражених? Чи не краще було б запропонувати їм якусь фінансову допомогу на час карантину? Здається, це було б дешевше. Але наші дипломати скоріше вошу гнатимуть за копійку через Альпи ніж до цього додумаються. Наслідки бачите на відео. Це пасажири літака, який БЕЗКОШТОВНО привіз людей з укр паспортами з Вєтнаму. Їм запропонували в обмін на безкоштовну евакуацію, погодитися на двотижневу обсервацію. Вони підписали… А в аеропорту ламали двері, щоб утекти додому і заразити побільше людей.

 Однак наші люди у далеких краях залишаються українцями. А це означає, що їх якимось там карантином не злякаєш. На відео нижче – чудовий фільм харківського журналіста Анатолія Мажори який з родиною застряг у Таіланді

На тижні сталася визначна культурна подія у моєму житті: я вперше побачив український серіал і подвився його від початку до кінця за якусь добу.  Йдеться про серіал «Спіймати Кайдаша». Це до болі знайома картина українського села, де люди часто гавкають одне на одного а не говорять, де з розваг  тільки п’яна дискотека під російську попсу, де люди здавалося б з величезними потенційними можливостями гублять себе у городах, курах та свинях. З року в рік з покоління в покоління роблячи якісь свої сільські справи, гублять свої можливості до пізнання світу, навчання, руху вперед.  Статки їх не збільшуються, а вони боряться за те дрібне нажите, знищуючи один одного щоденними сварками. При цьому вони люблять одне одного, піклуються навзаєм, радіють, плачуть разом… І все це  – окремий світ, далека галактика, на яку краще дивитися через телевізор. А хтось у тому всьому живе і шансів у нього вирватися – нуль. Ба так заведено, такі традиції. «Піймати кайдаша» – це ось так прожити своє життя, як герої цього серіалу.  Дивився і забував, що це актори, що вони усі  – міські жителі. Усі без винятку зіграли фантастично. Дивишся на одному диханні. Це перший український серіал без фальші, пафосу, жлобства. Він справжній. Дай бог ще мільйон таких серіалів. Я б і сам у чомусь такому заграв.  

Переглядаючи цей серіал, дізнався що комітет Олександра Ткаченка планує зняти фінансування з Держкіно, Українського культурного фонду та ще кількох проектів, на яких якраз тримався ось такий успіх українського кіно як серіал, про який я розказував. Це ще раз означає, що у парламенті профільним гуманітарним комітетом керують люди, ворожі Україні. 

Я недаремно виніс питання культури на це місце, коли є ще до обговорення різні політичні події. На мою думку, держава – це, власне, культура. Без української мови усе інше у державі мені, наприклад, до лампочки. Мені від держави треба тільки щоб вона говорила зі мною українською. Все. Потім уже боротьба з корупцією, коронавірус чи ще щось. Бо українська мова – це фундамент. Як чиновник говорить українською у житті – він уже має інший рівень у порівнянні з тим, що не говорить. Бо щоб говорити в Україні українською, треба любити свою країну. А коли любиш – шкоди не зробиш. Наступний персонаж, скоріш за все, більше любить свою кишеню. Міністр охорони здоровя на тижні запропонував на посаду у Державні закупівлі свою людину. Все б нічого, якби цю людину не засудили миулого року за крадіжку у супермаркеті. Коли керівник Держзакупівель не погодився – міністр заблокував закупівлі важливих медичних засобів у боротьбі з коронавірусом. Мало того, ініціював крим провадження за розтрату грошей, які не були ще виділені якраз через це міністерське блокування. Анекдот? Ні, українські чиновники.

Arsen Zhumadilov26 marca o 20:12

Пане Міністре,
Іллє Миколайовичу,

Хочу поінформувати Вас про розвиток подій навколо кримінального провадження, ініційованого нещодавно Нацполіцією щодо мене. Впевнений, Вам цікаво.

Отже, інформую. По-перше, через брак часу співробітники Нацполіції неправильно оформили першу повістку про виклик мене на допит. Допит, відповідно, сьогодні не відбувся, а щодо незаконних дій співробітників поліції я вже звернувся зі скаргою до уповноважених органів. Ввечері дали новий виклик, де вже немає очевидних помилок. Тож прошу не тиснути на поліцейських – вони, впевнений, не хочуть отримувати “по шапці” від керівництва за неякісну роботу.

По-друге, стали відомі деякі деталі цього кримінального провадження. З запиту Національної поліції зрозуміло, що слідчі хочуть перевірити отримання та використання бюджетних коштів за програмами 1040 і 1400. Річ у тім, що це саме ті програми централізованих закупівель за кошти державного бюджету, які НЕ ЗАПУСКАЮТЬСЯ.
Причиною тому є те, що скоро буде місяць як відсутній рух необхідних рішень МОЗу. Можливо, якби Ви не нав’язували мені раніше судимого за крадіжку заступника, то ці закупівлі ми би вже розпочали і тоді переслідування виглядало б принаймні логічнішим.

Тож прошу донести Вашому оточенню одну просту думку – це дуже невдала ідея переслідувати мене за розтрату тих коштів, які до ДП ще навіть не дійшли. Жодної гривні. Жодної.
Якщо це переслідування АВАНСОМ, то Ви так і скажіть. Ідея новаторська, але ніяк не вміщується в чинне законодавство України.

Тепер щодо службового розслідування, ініційованого Вами. Закінчується третій день “розслідування”. Воно є? Наразі я не бачив наказу про таке розслідування, як і власне комісію, що його проводить. Знову ж таки – прошу повідомити тих, хто увійшов у склад цієї комісії, що будь-які неправомірні дії з боку службових осіб МОЗ України можуть бути розцінені як адміністративне переслідування за повідомлення про корупцію, та можуть стати підставою для НАЗК ініціювати стосовно Вас службове розслідування про порушення вимог ЗУ “Про запобігання корупції”.

І останнє. Мені дійсно дуже прикро, що ця ситуація заходить у глухий кут. Ваші адміністративні можливості та зв’язки я оцінив, аплодую.

І все ж маю це сказати.

Сподіваюсь, правоохоронні органи, до яких я звернувся, у процесі досудового розслідування встановлять усі необхідні факти для притягнення Вас до відповідальності.

Сподіваюсь, це стане стимулом для скорого повернення Вас до операційного столу кардіохірургом, де Ви дійсно ефективний.

Сподіваюсь, Вам та Вашим керівникам стане мудрості та сміливості визнати свої помилки.

П.С.
Ті десятки людей, хто в МОЗі в ці дні і словом, і ділом підтримують нас, – моя вам шана та подяка.
Ті одиниці, хто перестав брати від мене слухавку, агов – не хвилюйтесь так сильно)) І це мине, а відчуття ганьби навряд.

І це ще не фінал. Журналісти-розслідувачі виявили серед документів розісланих у лікарні, опис VIP палати, які належить приготувати у лікарнях на випадок, як туди потрапить якийсь чиновник.

Також на тижні зясувалося, що армію немає чим годувати. Причина? – якісь війни за замовлення між постачальниками. Зявилося розпорядження до органів влади бути готовими нагодувати армію поза контрактами. Ну і зявився привід пригадати схеми злодійства на армійському харчуванні, запроваджені у часи Порошенка

Текст ще пишеться. Буду вдячний за коментарі з інформацією як ви особисто живете в умовах карантину а також про події, які на вашу думку, не згадані у цьому огляді. Огляд попереднього тижня можна прочитати тут Минулорічний огляд кінця березня читайте тут