Тиждень, що минає, почався з кумедного відео «від Вовочки». 

Один чоловік з Кривого Рогу, що випадково потрапив на посаду Президента України, закликав громадян України, що евакуювалися після перемоги Вовочки чи його попередника на виборах, повернутися. Мотивував це 5 відсотковими кредитами на відкриття своєї справи. Говорив ще якусь муть, що йому написали його недалекі спічрайтери. Дивіться самі це відео – я обмежився розшифровкою. Мене, на жаль, верне коли я чую, як Володимир Олександрович відкривають рота. Перебування Володимира Олександровича на посаді Президента  – це ляпас мені і таким як я.

Але, все ж ця новина, неважливо у якому вигляді ви її спожили, є предметом аналізу з метою зрозуміти, що ж Вовочку спонукало це ляпнути,  а також,  як Вовочка ставиться до закордонних українців. Що спонукало?  Мабуть, невігластво його і оточення. Чому я так кажу? Міграція населення – це природній процес, а для українців це настільки звична і зрозуміла справа споконвіків, що пропонувати частині людей припинити шукати кращих умов життя, якісніших держав, ефективніших місць для існування – це все одно що заборонити співати, ходити у вишиванці на свята, заборонити, скажімо, їсти вареники у сметані чи, наприклад, українську мову.  Міграція – це частина життя українців. Так було завжди, ще з часів Святослава, який любив їздити до Візантії, чи Сірка, що мігрував з козаками до Франції і отримав свій памятник у Дюнкерку, чи дочки Ярослава Анни, що стала господинею у французькому королівському палаці. ЦЕ НОРМАЛЬНО.  А раз нещастя на президентській посаді вважає, що треба повернути українців зі Штатів, Франції, Італії, Польщі – воно просто не має інформації про країну, яка випадково посадила його у президентське крісло. Нині ми пишаємося своїми давноминулими мігрантами Сірком, Анною чи, наприклад, Кульчицьким, тим що у Відні каву віденську вигадав.  Їм не сиділося вдома – вони знайшли себе за кордоном. Нинішня влада з мозком русского міра, вважає, що не треба висовуватись, треба терпіти і сидіти вдома та працювати за копійки у коломойського на заводі. Нюхати сморід коксохімів  та ГОКів і не дай боже ні про які закордони навіть не задумуватись.  А тих, хто задумався і виїхав – трактувати як сміття, не звертати на них увагу і при нагоді ображати ось такими тупими запрошеннями. 

ТА МИ ПРИЇДЕМО УСІ!!! Ви тільки швидше уже в Ростов до Януковича їдьте.  Прихопіть з собою своїх Коломойського, Ахметова, Пінчука.  Пан президент не розуміє, що люди їдуть не стільки за грошима, скільки за тим, щоб почуватися людьми, що при такому президентові неможливо. Адже за нього соромно. Це підстилка Москви. Я мрію повернутися в Україну,  купити посеред степу на одеській трасі хату, облаштувати студію і записувати аудіокниги. Але як я можу втілити в життя цю ідею, якщо навколо мене житимуть люди, які палять листя, бо вони так звикли і я лише через суд зможу їх переконати, що цього робити не можна. І жодна держава мені не допоможе. Я хотів би жити в Україні, але варто мені зайти у державну установу, де зі мною говоритимуть мовою окупантів, як ця Україна для мене розсиплеться. У Варшаві ніхто не наважиться зі мною говорити російською. Бо це економічно невигідно. Мої послуги тоді стають дорожчими вдвічі. І це більшість мотивує, хоча бувають і винятки. Днями спілкувався з одним сепаратюгою. У нього був вибір: перейти на українську і отримати від мене безкоштовну консультацію, або ж не переходити і не отримати. Він обрав другий варіант

Щойно спілкувався з махровим сепаратюгою. Звуть Олег. Стоїть у черзі до консультанта Polsky forum migracyjny “Русскіє і украінци” – братья, я бил в Айдарє. там всє гаварят па русскі і ми защіщалі тєбя, ти в савєтскам саюзе раділся? Он тебе дал абразаваніє, я с дєтства на русскам разгаваріваю” Його та його друзів розсердила моя пропозиція перейти на українську і тоді зможе отрримати від мене безкоштовну консультацію. “Ти расіст, ти дєліш людєй!” Одразу перейшов на ти і погрожував та верещав. Правда, все ж не наважився втілити в життя погрози фізичної розправи. Навіть коли я запропонував йому це зробити на вулиці. Бо усі ці колишні мєнти – сцикуни і зрадники

Є ще один аспект, який говорить про нелогічність слів державного службовця, котрий закликає закордонних українців повертатися. Статистика  валютних переказів в Україну свідчить, що закордонні українці є найбільшими постачальниками валюти в Україну. Тобто, держава мала б бути зацікавлена у тому, що її громадяни ввозять валюту, бо інші інвестори Україну своєю увагою не балують.  Чому ж тоді президент таке ляпає?  Бо є небезпека, що буратіни, які нині працюють за копійки на заводах скоробагатьків, скоро закінчаться. У них з’являється мозок і вони поступово виїздять за кордон, де заробляють удвічі більше, не втрачаючи здоровя. ОСЬ ЦЕ, ПЕВНО, ЗМУСИЛО МАРІОНЕТКУ КОЛОМОЙСЬКОГО ЛЯПНУТИ ПРО «ПОВЕРТАЙСЯ І ЗАЛИШАЙСЯ».

Менше з тим. Поки держава Україна демонтується – мені особисто нема чого робити в Україні. На тижні офіційно стало відомо про відставку Олени Зеркаль.

Єдина ефективний дипломат у нездалому непотичному переповненому шпигунами ворога МЗСі, залишає роботу у МЗС, бо розуміє, що таким чином тільки забрудниться.  Водночас, на тижні прийняв присягу Народного Депутата України Володимир В’ятрович.

Якби таких депутатів у парламенті було 450, а не лише один – можна було б бути спокійним за країну навіть з клоуном – президентом. 

І знову гидота у кадровій сфері. На посаду голови українського інституту національної памяті призначили совка з університету імені Драгоманова.  У цьому розсаднику українофобії новий голова УІНП займався дослідженням гедонізму.

З його риторики випливає, що слово «український» з назви інституту можна сміливо забирати уже. Хіба що достойний колектив та громадськість не допустить розвороту цієї важливої інституції у бік русского міра.

Тим часом, русскій мір наступає. Прихвостень Путіна, Володін на тижні вчергове ляпнув щось про утиски російськомовних на території України і необхідність їх захисту. Українська інтернет-спільнота відповіла прихвостню картою України 1919 року

Але треба розуміти, що таким чином нагнітається істерія напередодні Нормандського саміту. Як відомо, Путін для відверто хамських своїх думок тримає таких говорунів ротом як Володін, Жиріновський та інші. Тому усі ці заяви варто сприймати всерйоз. На жаль, в України немає мілітарної сили, яка б могла протистояти ординцям. Росіяни уміють стріляти, а наші можуть тільки піднімати руки, здавати кораблі та гордо співати пісні і марширувати замість виконувати свої обовязки. 

Тому, єдиний порятунок для українців, які  не хочуть, щоб їх «защітілі» як це сталося у Криму та на Донбасі –  це демонстративно перейти на мову своєї країни. Хоча б тимчасово. Вдома собі говоріть – публічно не використовуйте.  Щоб зникло підгрунтя для «защіти». Щоб було зрозуміло, що усі, кого треба було защіщать – уже у Ростові.  Російськомовні власники українських паспортів (не вживаю слово «громадяни», бо, на мою думку, використання слова «громадяни» до російськомовних – недоречне) мають усвідомити, що використання української мови – це мінімальний прояв поваги до країни Україна. Ну чому ви відмовляєте у цьому своїй країні? Ну добре, у інші часи, бог з вами. АЛЕ ЗАРАЗ! Коли кожне ваше російське слово, кожен перегляд вами російського телевізора, читання російських газет, навіть книжок, навіть класики, знайомої з совкового дитинства – це привід прийти вас «защіщать», розвалити вам житло, убити когось з ваших родичів, а когось забрати у підвал…  Російська мова – це найстрашніша зброя ворога. «Гаварі на нармальнам язике, ми на твайом нє панімаєм» – сказав вбивця українському активісту у Бахмуті, який відповів йому своєю рідною мовою

На тижні активіст з Бахмута, україномовна молода людина, помер у лікарні після побиття прихильниками русского міра. 

Також на тижні Володимир Зеленський зустрівся з побитими 30 листопада 2013 року студентами.  Це мав бути натяк на те, що, мовляв, вас наївних, побили, а тим, що вас побили, скористалися негідники папєрєднікі.  Свої враження від зустрічі передав один з її учасників

На тижні доволі активно було у Посольстві України у Польщі, яке переважно спить, або проводить культурно-масові заходи. Цього тижня відбулась нарада з послами з Латинської Америки, акредитованими в Польщі, які представляють свої країни і в Україні, також відбулась щорічна нарада керівників дипломатичних представництв, що працюють на території Польщі.

Мене на висвітлення таких заходів не запрошують, бо українські дипломати не готові до запитань журналістів. Тільки до облизування. Їхня справа. Але, за умови, що щось у концепції звязків з громадськістю Посольства зміниться – я завжди готовий до висвітлення роботи українських дипломатів у Польщі у тій частині, яка стосується моєї аудиторії: консульські дії, ситуація на кордоні та можливості дипломатів у її вирішенні, сприяння українських дипломатів у полегшенні інтеграції українців у Польщі через спілкування дипломатів з воєводами, які відповідають за легалізацію перебування. Про жодні такі дії за 3 роки свого перебування у Польщі я не чув. Але готовий розповісти, як щось таке буде.  Як замануху, розміщу тут одну піарфотографію з посольства.

На фото  – Андрій Богданович Дещиця біля варшавського білетомату. Там зявилася українська мова. І посольство приписує  заслугу появи української мови собі. Готовий повірити у рамках налагодження діалогу.  Працівникам посольства ще раз повторюсь – я вам не ворог. Так, я критикую вашу бездіяльність. Але ж, погодьтесь, є для цього підстави. Але моя аудиторія, як зясувалося, очікує більше розповідей про функціонування дипломатичної установи, потребує більше інформації на тему, у якій проблемі посольство може допомогти у якій ні, і якщо ні, то чому, якщо інші посольства своїм громадянам такі можливості і такі послуги надають?  

Ще одна тема з Варшави. На тижні у цьому українському за духом місті показали фільм “Заборонений”. Про Василя Стуса. Я мав масу справ і ще більше відмазок чому я не можу поїхати, По-перше, це вечір, коли ти втомився і ні про що крім ліжка і розслабону не можеш думати. Я в кіно люблю ходити на вихідних.. По друге, гидка погода. По-третє кінотеатр, де показували кіно “Ілюзіон” – на старому Мокотові, де у цей час хрін припаркуєшся. Ну і так далі… Однак, цікавість перемогла. Бажання поринути у атмосферу 60, коли почала оживати Україна, перемогло рутину. Я справді довго шукав місце для парковки, Справді мусив подолати втому. Але зусилля були не марні. Кіно хвилююче. І аудиторію воно зібрало правильну. Дуже правильно, що цього разу організатори не робили вільного входу, а треба було купити квиток у касі як на звичайний фільм. Був майже повний зал і, ви ж розумієте, що аудиторія яка приходить на захід де вхід вільний це одне, а аудиторія, яка купує квиток – це зовсім інше.

Дуже тонко передано усе те, що передати було непросто і можна зірватися на фальш, як часто трапляється у таких проектах. Але у цьому фільмі все було у міру. Кіно не відтворює історичних подій до літери. Але передає сенс епохи і суть подій навколо видатного донеччанина, українця, поета. Водночас, постає питання, чи був сенс для нього та його родини, що він змарнував своє життя заради творчості, заради України? Що йому з того, що йому ставлять памятники, називають його іменем вулиці, сквери, парки? Основну частину свого життя він просидів у радянській вязниці. І там загинув. Українці шанують своїх тільки ПОСМЕРТНО. І це, думаю, демотивує сучасників. Коли у тебе вибір: 50 тисяч гривень зарплатні чи чесна робота ведучим на телебаченні? Що ти обереш? 99 відсотків обирають перший варіант. А іменем одного відсотка колись називатимуть парки, вулиці, університети. Тільки їм це уже не буде потрібно… Що ви про це думаєте? Напишіть у коментарях.

Остання тема цього огляду – очікувана зустріч у нормандському форматі.  Як повідомляється, робоче засідання має розпочатися 9 грудня о 16.00. Спільна конференція запланована на 19.00 за паризьким часом. Ангела Меркель перед початком саміту планує провести двосторонні зустрічі з президентами України і Росії. Відчуття у мене, наприклад, з огляду на новини з України, зі США, з Європи, з Московїї, що Зеленський  вчергове зганьбить Україну непристойними поступками.  Гітлер Путін відчуває свою силу перед розєднаною Європою, перед США у процедурі імпічменту і буде перти далі, до нюрнберзького московського процесу.  А Зеленський – до Ростова. Я особисто нічого хорошого від переговорів з окупантом не очікую. Нерухомість в Україні ще не продаю, але, мабуть, після цього саміту, буде привід над цим питанням задуматись.

Мрію помилитися.

Огляд субєктивний, я цього не приховую. Він пишеться для тих, хто мені вірить. Обєктивність у тому розумінні як її подають у нинішніх умовах схожа на розглагольствування про секс кастрата. В Україні, коли хтось мені казав про оціночне судження – це завжди був редактор, який говорив російською і який намагався зманіпулювати інформацією. Якщо якась подія залишилася неописаною – напишіть у коментарях.