Українське село Павлокома на захід від лінії Керзона – це автохтонні землі, які належали колись до Київської Русі.
Напередодні Другої світової війни Павлокома налічувала 1370 мешканців, зокрема, 1190 українців, 170 поляків (з них 100 колоністів) і десятьох євреїв. Протягом війни у результаті вивезень на примусові роботи до Третього Рейху і СРСР кількість жителів зменшилася.
Третього березня 1945 року близько четвертої години ранку нерозформований відділ Армії Крайової (60 осіб) під керівництвом поручника Юзефа Бісса (Józef Biss, псевдо-Вацлав) разом з групами з  навколишніх польських сіл напали на село Павлокому й розпочали етнічну чистку. Вони вимордували 366 людей без огляду на вік, на стать.  Уцілілі українські мешканці Павлокоми написали скаргу до радянського коменданта у Сяноку, внаслідок чого до Динова вислано відділ НКВС, який заарештував 282-х поляків, але тільки 82 з них залишилися у кінцевому результаті ув’язненими на чотири місяці. Польська влада затримала у цій справі декількох осіб, яких було засуджено на короткі терміни ув’язнення і невдовзі випущено на підставі амністії.
Уночі з 4 на 5 жовтня 1945 року об’єднані сотні УПА атакували Павлокому, вбивши кільканадцятьох поляків. Ще один напад і вбивство чергових кількох осілих після трагедії у Павлокомі поляків відбулися у лютому 1946 року. Будівлі було спалено. Ті вчинки були представлені як відплата за злочин проти українців. Сьогодні село Павлокома – це чисто польське село. Нові мешканці Павлокоми перетворили занедбаний греко-католицький цвинтар на смітник, випасали тут худобу. У 1963 році місцеву церкву розібрали до фундаменту. Зосталась лише напівзруйнована дзвіниця.