Тенерифе, день третій і четвертий: Сантьяго дель Тейде, Лос Гігантес, дискусія про те, кому сидіти за кермом

Третій день нашої канарської пригоди почався як звичайно починаються тут недільні ранки: спокійно, не поспішаючи кожен робив, що хотів. Власниця дому разом з дружиною робили косметичні процедури, я намагався приготуватися до понеділкового марафону запису на здачу відбитків.  Косметичні процедури призвели до необхідності ховатися першу половину дня від сонця, отож у першій половині дня запланований похід на пляж ми відклали. А у другій половині дня раптом вирішили за пропозицією власниці дому поїхати подивитися місцеві красоти. Знову у наше розпорядження надали мерседес-кабріолет і ми поїхали собі тенерифськими серпантинами. Тут у нас є одна проблема, яка з роками не проходить. Попри те, що я їжджу багато далеко швидко і з пасажирами – везти дружину без стресу у мене не виходить. Це сумно, але поки я не знаю як це вирішити. Коли вона на пасажирському сидінні – мені на водійському спокою не буде. Тому заради збереження душевного спокою я стараюся передати їй кермо навіть у такій винятковій ситуації, як керування супер-пупер мерседесом та ще й кабріолетом. Звичайно, це вирішує проблему тимчасово, але бажання чоловіка возити свою жінку – це дуже важливо. І я мрію колись переконати найближу людину у тому, що мене можна пускати за кермо. Точно так як перед цим переконав пасажирів бла-бла кару, їздячи вночі фактично щотижня з Варшави до Києва впродовж кількох років, чи тих людей, які зі мною мусили їздити Польщею у службових справах, чи до яких я їздив з Варшави, роблячи за день по 1200 кілометрів… Менше з тим.

Віддав керування авто і далі лише паркував, коли дружині здавалося, що у тому чи іншому місці запаркуватися неможливо. Тоді мені діставалася честь покерувати суперовим кабріолетом. Треба сказати, що керування таким авто саме по собі – атракція. Авто – не розкіш, а засіб пересування. Але коли  авто настільки розумне комфортне і багатофункціональне – це все таки можна назвати розкішшю і цю розкіш нам подарувала “приймаюча сторона”.

Спочатку ми зїздили у містечко Сантьяго дель Тейде і відвідали дуже важливу для острова церкву.

Потім поїхали у містечко Лос Гігантес – зручний спокійний портик для яхт і курорт. Але пляж там був зачинений о 17 годині. А ми приїхали о 19. Цікаво, що про закриття пляжу продавець пляжних причандалів у магазині при пляжі сказав нам лише після того, як ми у нього купили за 9 євро тряпчину, щоб полежати на пляжі. Вчора чи позавчора подібну тряпчину тільки удвічі більшу нам на пляжі пропонував африканець за 20 євро. Потім коли ми відмовились – за 12. Але там це мало сенс, а тут при закритому пляжі – не мало зовсім. Більше того, витрачати дорогоцінне місце у багажі на тенерифську тряпчину по дорозі додому нема сенсу, тому вона залишиться на хазяйстві у власниці будинку, де ми живемо тут. Найкумедніше, що уже сьогодні, коли я пишу цей текст, я купив таки тряпчину на пляжі у африканця, але за 10 євро. Він пропонував за 20, я пропонував 5 зрештою зійшлися на 10, хоча я готовий був віддати і 15… Зробив з неї халабуду над компом, бо з моїм зором без халабуди про роботу на пляжі треба забути 

Тенерифські дороги – це щось неймовірне. Такі високі гори, вулканічна порода, а асфальт такий ніби його вчора поклали. Ну чому у них виходить, а в Україні – ні?  Постійно про це думаю коли їду такими дорогами…

Сьогоднішній четвертий день ми вирішили присвятити пляжному відпочинку. Прийшли на пляж, взяли в оренду лежак з їжею і напоями. Коштує 80 євро, але з огляду на те, що запрошення в гості звільнило нас від оплати за житло, ця сума здалася підйомною. Один раз можна, подумав я. Що входить у 80 євро? Комфортний матрац – лежак з парасолькою на обгородженому канатним парканчиком пляжному місці і їжа та пиття до часу поки ти не наїсиш на більше ніж 80 євро. Тоді мусиш доплатити.  На жаль, немає пляжів, де заборонено курити, Тому пасивне куріння вас очікує навіть на пляжі, за який ви заплатили 80 євро. Росіян, на жаль, теж впускають так, ніби це нормальні люди.  Сподіваюсь, це колись зміниться. Однак, поки що про це можна лише помріяти. Звичайно, бути на тенерифе і не спробувати віндсерфінг це певно неправильно. Але поки що я не знаю чи у мене вийде. План такий є. Розвідаю і спробую. А потім відзвітую. Зараз збережу оцей текст і займусь вньоском людини з вармінсько-мазурського воєводства. Там, до речі, я у пятницю вислав вньосек, а уже сьогодні отримав запрошення на відбитки на 19 червня.

Facebook Comments
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації