Курорт та ще й іспанський, серйозно впливає на бажання попрацювати: він його фактично елімінує. Однак, я не здаюсь і пробую, поки сонце не почало палити так, що дивитися у комп стає неможливо, все ж щось робити, бо роботи чимало і замість мене її ніхто не зробить. Нагадаю, у понеділок знову відкриється сесія запису на здачу відбитків за вньосками на побит часовий. Що це означає? Що до моменту відкриття формуляру мусить бути зареєстровано вньоски у двох системах МОС і ІНПОЛ для тих, кого я хочу записати, щоб вони не чекали запрошення на відбитки 4 – 5 місяців, а зробили це через місяць. Це додаткова морока… З одного боку погано, а з іншого – що більше роблять відділи справ іноземців ускладнень, то більше шансів, що кількість клієнтів у мене не зменшуватиметься. Хоча я і пояснюю як все зробити самостійно і безкоштовно, але відділи справ іноземців все так ускладнюють, що навіть люди, які в принципі могли б самі з цим впоратись, звертаються до когось, хто готовий витрачати на це свій час, зусилля і нерви… Але, менше з тим. Сьогодні – про відпочинок, який мені організувала моя клієнтка. 
Ми гостюємо у її домі, де є басейн, у гаражі стоїть мерседес – кабріолет, на городі ростуть банани, по будинку ходить здоровецький неймовірно акуратний кіт. Я завжди вважав котів джерелом найпротивнішого смороду, але цей… Ходить собі, часами кудись зникає і власниця його шукає, а потім махає рукою (мовляв, сам прийде, як зголодніє). У перший день ми обмежилися невеликою пішою прогулянкою до океану. Це десь 15 хвилин спокійної ходьби, але не без екстріму. По дорозі до океану – велика магістраль на верхньому рівні, але на нижньому – виїзди і зїзди цієї магістралі. І там ніде немає місця для переходу дороги пішоходами. Ми, принаймні за три дні ще не знайшли. Задаєш навігатору пішохідний маршрут і він веде тебе шляхом, де треба чотири рази перебігти дорогу. Така іспанська особливість. Ми б цього не робили, якби місцеві не “надихнули” нас своїм прикладом. Для них це – звична справа і ніхто взагалі не заморочується. Думаю, водії теж приготовані на пішоходів у цьому місці. Курортне життя тут давно облаштоване і все вивірене. Африканські мігранти продають на пляжі покривала для того, щоб постелити на пісок (почав від 20 євро, зійшов до 12, але мені не сподобався сам підхід, тому не купив)
У ресторані стандартно смачна їжа, обслуговувала нас громадянка Білорусі. Я це зрозумів тільки коли, поївши, покликав її і польською сказав: “Rachunek proszę, zapłacę kartą”. Потім спамятався і повернувся до англійської. Ну і спитав її звідки вона?
Увечері сиділи за великим столом на терасі і говорили, говорили, говорили… Людина, яка нас запросила, надихнула нас на нові звершення. Це інший рівень, інші можливості: є до чого рухатись. Жодного перебору: тільки комфорт, якість життя. І це громадянка України, молодша за нас, котра 20 років працює тяжко для того, щоб мати можливість жити у таких умовах. Тут, до речі, дуже часто чути українську мову і, на жаль, також російську. Росіян, як тарганів, скрізь багато чомусь. І вони дуже голосні та огидні навіть коли мають гроші і, здавалося б, це дає підстави вважати, що мають якісь знання, культуру, досвід спілкування. Ні. Росіян усі ці цивілізаційні умовності не цікавлять. Вони собі своє знають і інші їх не обходять. Це треба памятати і вважати звучання російської мови сигналом потенційної небезпеки.
Другого дня ми пішли угору, щоб побачити краєвиди. Гора забудована майже до самої вершини. Будівельники використовують тисячі тон залізобетону для укріплення схилу і все вище та вище будуть житло, щоб з кожного вікна був вид на океан. Попит породжує пропозицію. Господарка помешкання, де ми живемо каже, що тут чимало іноземців купують нерухомість і вони все прибувають і прибувають. При цьому вона стверджує, що місцеві стараються не звертати увагу на порушення приписів своїми, натомість, до іноземців закон застосовують з усією суворістю. Тобто, якщо місцевий запаркує на автобусній зупинці то може штрафу і не дістати. Але запаркована у неправильному місці винайнята туристом машина обовязково матиме свій штраф і евакуацію авто. Ціни у євро, звичайно, вражають. Те, що у Польщі у злотих – тут у євро. Вчора купував круасани. У Бєдронці подібний круасан – 2 злотих. тут – 2 євро. Молоко не ставлять у холодильник, що свідчить про те, що воно пластмасове. Фірма виробник молока – австралійська.
У перший день ми так находилися, що я натер собі мозолі і більше уже нікуди не хотів. Тому наступного дня ми скористалися любязно наданим нам мерседесом кабріолетом і поїхали на вулкан. Це авто – окрема неймовірна приємність. Воно таке розумне, що аж страшно, дуже тихе. Ну і, нагадаю, це кабріолет.
Ми опустили дах і їздили таким чином деякий час. Водночас, скажу, що тут кабріолетом під таким палючим сонцем довго не поїздиш. Фантастичними серпантинами ми добралися до вулкану. Хотіли піднятися канатною дорогою, але там така дивна система, що квитки ти можеш купити тільки сьогодні на завтра. Тож, пооглядали околиці канатки, кілька разів зупинилися по дорозі назад і відклали це задоволення на понеділок. Вартість квитка на одну людину щоб туди і назад – 44 євро. На самій вершині – 6 градусів і вітер, певно, тому доведеться взяти щось тепле. У мене з теплого – тільки тоненька велосипедна вітровка.
Увечері знову короткий шпацер до океану і спатки. Сьогодні у планах окрім роботи – пляжний відпочинок. Зрештою, купимо те покривало у того африканця, тільки поторгуємось. Ну і ще може поїдемо у Санта Круз, як вистачить сил.
