Напередодні у Варшаві відбулись заходи з нагоди дня народження Тараса Шевченка. Розпочалися вони біля пам’ятника неподалік від посольства Російської Федерації. Українські дипломати жартують, що Тарас Григорович докірливо дивиться у бік нащадків своїх поневолювачів. Я б до цього додав, що Шевченко нагадує росіянам про традиції “русского міра” нищити усе живе і прогресивне, забороняти талановитим людям робити свою справу, стріляти і вбивати по всьому світу, множити конфлікти…
Після покладання квітів та колективного виконання українського гімну, учасники акції взяли участь у відкритті виставки репродукцій картин Шевченка у Посольстві України у Польщі. Обидва заходи сторонньому спостерігачеві могли б здатися занадто пафосними і трохи провінційними, але тут, у Варшаві, за 1000 кілометрів від батьківщини, цей пафос можна пробачити.
Виконання гімну України біля пам’ятника Шевченку у Варшаві
Хоча, знову ж таки, сторонньому спостерігачеві може здатися, що у посла все ж є важливіші справи, ніж слухати (поза сумнівом) чудові виступи бандуристки та вокаліста зі знаменитого колективу, ім’я якого не одразу пригадав навіть радник посла з питань культури пан Ярмолюк. Єдине, що трохи насторожує у всьому цьому – обличчя учасників цих заходів з роками не міняються. З цього можна зробити опосередкований висновок про те, що попри значне збільшення кількості українців у Польщі, а отже і збільшення кількості проблем, які треба вирішувати, у посольстві живуть за порядком денним, усталеним десятки років тому. Серед іншого, значною проблемою є перетин кордону і польські приписи, які дозволяють принижувати українських громадян і трактувати їх усіх, як злочинців. У посольстві вважають, що цю проблему можна вирішити тільки розбудовою прикордонної інфраструктури. Закликати польських прикордонників довіряти українцям більше і якщо уже перевіряти ретельно, то робити це так, щоб у людини після цього була істерика від безсилля і несправедливості звинувачень. Приклад: харків’янка вирішила їхати на роботу у Польщу, звернулася до посередника. Їй видали робоче запрошення – вона подала документи на отримання візи. У візі було відмовлено. Документ виявився фальшивим. Людина знайшла тих, кому можна довіряти. Зробили їй нове запрошення. Візу видали. АЛЕ НА КОРДОНІ ЇЇ ЗНЯЛИ З АВТОБУСА І 4 ГОДИНИ ДОПИТУВАЛИ З ПРИВОДУ ПОПЕРЕДНЬОГО ЗАПРОШЕННЯ!!!
У люблінському консульстві України повідомили, що щодня таке трапляється з щонайменше 50 людьми. Хтось з них, можливо, порушник А за що карають тих, хто нічого не порушив? У чому винні пасажири автобуса, до яких у польських прикордонників претензій немає? У чому винна людина, у якої все в порядку з документами, про що свідчить віза і запрошення? Чому вона повинна відповідати за шахрая з Харкова, на оголошення якого вона відреагувала? Якщо у вас є запитання до цієї людини – може б ви їх поставили у тому місті, до якого вона їде? Запросили б у центральний офіс прикордонної служби у Варшаві попросили розповісти про проблему, а не затримувати на 5 годин як злочиницю? Чому Посольство України таку поведінку польських прикордонників толерує? Усі ці питання я хочу поставити консульським і посольським працівникам. Поки що вдалося записати коротенький коментар Андрія Богдановича Дещиці. У ньому він, зокрема, зазначив, що нещодавно завершилися ратифікаційні процедури стосовно польського кредиту на розбудову прикордонної інфраструктури і у зв’язку з цим відбулась інспекційна поїздка, прикордонників, урядовців і дипломатів двох країн для визначення об’єктів розбудови.
Від речниці посольства я знаю, що питання кордону постійно на контролі, водночас, за її словами, українська амбасада не вважає за можливе чи потрібне просити польськи митників і прикордонників перестати сприймати усіх, хто перетинає кордон з боку України, як злочинців. Саме тому хочеться нагадати усім причетним до питання українсько-польського кордону: розбудова інфрастурктури буде переважно з українського боку, бо з польського уже все добре з інфраструктурою, принаймні краще ніж з українського. Проблема з польського боку – у трактуванні усіх, хто в’їздить у Польщу з України як злочинців. І саме у цій сфері треба щось міняти. НУ ЯК ДОКРИЧАТИСЯ ДО ВАС, ДИПЛОМАТИ, УРЯДОВЦІ, МИТНИКИ ОБОХ КРАЇН? САМЕ ЗА ТИМ, ЩОБ ЩОСЬ ЗМІНИЛОСЯ НА КОРДОНІ, ВАС ОЦІНЮЮТЬ УКРАЇНЦІ У ПОЛЬЩІ!!! НЕ ЗА МІТИНГАМИ ЧИ ПІКЕТАМИ! Навіть не за акціями до дня народження Шевченка, хоче це важливо.
Один з варіантів як докричатися – треба, щоб кожен, хто стоїть на КПП більше 15 хвилин, потім затримався ще на годину і написав скаргу на начальника зміни, яка цього дня працює. Немає скарг – немає проблеми. Саме так це сприймають і з українського, і з польського боку кордону. Крига скресла і я маю одну людину, яка напише скаргу прикордонникам і митникам і я разом з нею піду поспілкуватися на цю тему та згодом вам про все розкажу
