У відповідь на заяви керівництва про світле майбутнє колишніх злочинців українські тюремні співробітники подумки крутять пальцем біля виска. У Каліфорнії теж так колись було.


Автор  Vadym Chovgan
Перед поїздкою в Каліфорнію для вивчення тюремної системи, я був готовий побачити тут жорсткі порядки та суворі будні.
 
По приїзду виявилось, що я спізнився на десяток років. Ще у 2005 губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеґґер, вирішив змінити жорстке лице в‘язничної системи. Він почав з того, що у назві тюремної служби додали одну букву – «Р», яка символізувала слово «Реабілітація». Пішов чіткий політичний посил: тюрми мають не тільки безпечно «закривати засуджених», а й знижувати їхню небезпечність та готувати до законослухняного життя на волі.
Нічого нового, скажете ви. Адже в Україні на найвищому рівні регулярно педалюють тему, що засуджених треба не карати, а виправляти. Відкрию секрет: здебільшого,

. Пропрацювавши багато років зі злочинцями, вони просто не вірять у їхнє виправлення. А політичні заяви сприймаються як нещирі. І не дарма.
Приблизно так само спочатку сприймали ідеї виправлення тюремні співробітники Каліфорнії. Вони не вірили, що в тюрмі можна не тільки ізолювати людину, але й знизити її небезпечність. Вони також мали негативний досвід. Так тривало, аж поки не почали з’являтися перші цифри, які показали, що освіта та деякі (!) нові психо-корекційні (реабілітаційні) програми знижують рецидив засуджених у декілька разів.
Перші плоди нового підходу, започаткованого Шварценеґґером, з’явилися порівняно недавно. Наприклад, замість 18.5% рецидиву протягом першого року звільнення, рецидив дорівнює 1.5 %, якщо засуджений в тюрмі отримав диплом коледжу. Замість орієнтовно 46% рецидиву протягом перших трьох років, у засуджених, які пройшли програми, рецидив може бути у два-три рази меншим.
Ви будете здивовані, але вам ніхто не скаже якою є статистика рецидиву в Україні. Такої статистики просто немає! Вдумайтесь, тюремна система тримає 55 тисяч людей в ізоляції і елементарно не знає, скільки з них вчиняють нові злочини після звільнення.
При цьому, щороку з українських тюрем звільняються понад 10 тисяч людей. А це тисячі майбутніх жертв їхніх злочинів, яких можна було б уникнути. Крім того, це мільярди неефективно використаних гривень платників податків (один засуджений обходиться майже 10 тис. грн на місяць).
Найгірше: якщо немає статистики рецидиву, то немає і відповідальних за її погіршення. Завдання тюремної системи спрощуються. Достатньо, як-то кажуть американці, «закрити і викинути ключі». Ну і наскільки можливо уникати надзвичайних подій шляхом ізоляції та режиму.
Саме цим і намагається займатися сьогоднішня тюремна система в Україні. Якщо ви зайдете на її сайт, то таке враження, що це веб-сайт армії: муштра, режим та брязкання зброєю – основні новини. Якщо це і є пріоритет тюремної системи, то чому б не передали тюрми під управління Нацгвардії чи Збройних Сил? Розумієте до чого я? Завдання тюрми є набагато ширшим, ніж саме лише тримання за ґратами.
Я довго думав як же можна змінити нашу систему. Передаю каліфорнійський рецепт з урахуванням доступних в Україні інгредієнтів:
1. Оцінювання. Тюрми треба оцінювати по тому, наскільки засуджені зайняті у навчанні, реабілітаційних програмах та корисній праці. Має бути електронна система, яка відслідковуватиме рівень зайнятості засуджених у конкретній установі.
Але якщо в результаті такого оцінювання засуджених будуть розважати та розказувати їм казочки у виді лекцій (саме так багато хто уявляє реабілітаційні програми сьогодні) – то гріш ціна таким нововведенням.
Потрібно знати статистику чи знижують такі програми рецидив колишніх засуджених. Для цього, для початку треба база даних та обліку засуджених, яку треба об’єднати з реєстром досудових розслідувань та судовим реєстром. Тільки так можна буде відслідковувати чи вчинив засуджений злочин після звільнення і чи був толк від реабілітаційної роботи.
2. Правильні люди. Змінити світогляд пенітенціарних співробітників в сьогоднішніх фінансових умовах це майже непідйомне завдання (з/п співробітника на рівні охоронця супермаркета, а тому і настрої відповідні). Допоки немає чіткої статистики, що реабілітація працює, вони і надалі не будуть вірити у можливість зниження небезпечності засуджених.
Мені подобається як цю світоглядну перешкоду вирішили американці. Точніше її просто обійшли: вони віддали реабілітаційну роботу на аутсорс. Іншими словами, оголошується тендер на проведення реабілітаційних програм в тюрмах. Найкращі пропозиції (від бізнесу та громадських організацій) отримують річний контракт на роботу з засудженими, який може коштувати декілька мільйонів доларів на установу. Роботу виконують навчені профі.
В українських умовах тюремна система цілком могла б собі дозволити такі програми в кожній установі. Але це можливо тільки поступово, адже під такий запит мають з’явитися кваліфіковані фахівці. Альтернативний варіант: залучити вільнонайманих працівників, які займатимуться реабілітаційною роботою. Це все має відбуватися під контролем якості наданих послуг.
3. Батоги і пряники. Щоб засуджені приймали участь у програмах, навчанні та праці, їх треба мотивувати. І не обов`язково грошима. Система батогів та пряників дуже добре працює в Каліфорнії. За участь у реабілітаційній роботі засудженим скорочують строк. Тільки не так, як це сьогодні в Україні, а саме – у виді скорочення частини строку одним махом (якщо пощастить). Натомість, засуджені мають заздалегідь знати на скільки їм вріжуть строк за участь у навчанні чи програмах. Наприклад, раніше я вже пропонував законодавство, щоб за 2 дні праці в колонії засудженим зараховували 3 дні строку.
4. Вихід на волю. Дослідження свідчать, що найчастіше нові злочини вчиняють на перших порах після виходу з тюрми. Тому важливо, щоб засуджені мали тимчасове житло, а також щоб їм допомогали з пошуком роботи та документами.
В Україні з цим біда – свіжозвільнені засуджені найчастіше кинуті напризволяще. Дуже швидко вони повертаються назад. Щоб уникнути цього, я раніше пропонував створити так звані реінтеграційні будинки. По суті це були б гуртожитки із мінімальними умовами проживання. В них мали б працювати соціальні працівники, які допомагали б засудженим інтегруватись у суспільство (робота, житло, юридична, психологічна підтримка тощо). Після таких будинків рецидив колишніх засуджених у Каліфорнії складає 3.5 %, порівняно з 46% у інших засуджених (протягом перших 3 років після звільнення).
Написане – дуже спрощений варіант. Однак без вказаних кроків ми і надалі продукуватимемо все більш небезпечних злочинців та нових жертв їхніх злочинів. Адже наша система і надалі буде просто надійно закривати людей, замість того, щоб змінювати на краще.
—-
На фото я із засудженими в тюрмі Мьюл Крік (серед них є кілька довічників). Ця реабілітаційна програма полягає у дресируванні собак. Засуджені виховують з цуценят дорослих навчених псів і віддають їх для служби людям з інвалідністю, ветеранам з порушеною психікою тощо.
Всі засуджені та тюремний персонал зі щирим захватом говорять про цю програму (а таких програм сотні!).
Головна ідея – засуджені навчаються піклувалися про когось, окрім самих себе. Годують та миють цуценят. На початку вони навіть сплять разом з ними у камері. Один засуджений сказав мені: «кожен вечір, перед тим як лягати спати, я думаю про нього, чи він не голодний і чи все я роблю правильно». Здогадайтесь, якою була б перша реакція нашої тюремної системи на ідею впровадити таку програму?

Facebook Comments
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації