Пішов третій тиждень з моменту написання запиту на міносвіти з проханням прокоментувати  українофобські випади у школі №78 у центрі Києва.  Проблему, за старою звичкою чиновників, вирішено просто ігнорувати. Десь так поводили себе чиновники на Донбасі впродовж 10 років перед окупацією….

Народ бурхливо обговорює геополітичний ляп кока-коли, так ніби від того, яку карту вони намалювали, щось залежить. Думаю, ті, хто обурюється ляпом кока-коли, спокійно ставляться до україномовних  шкіл де україномовні діти почуваються іноземцями, слухають російською україномовне радіо в Україні, читають російськомовну пресу і погоджуються з відсутністю україномовної  і користуються мовою вбивць і терористів у спілкуванні між собою, не розуміючи, що цим завдають набагато більшої шкоди. У тексті за лінком – про набагато серйознішу проблему, яка пояснює геополітичний ляп кока-коли. Поки ми самі себе не поважаємо – нас ніхто не поважатиме. Закликаю разом з бойкотом коки і пепсі бойкотувати і мову окупантів. Користуйтеся своєю мовою і за деякий час кока кола намалює карту україни з кубанню і курською областю.

Ця колонка – розпачливий заклик до громадян України, яким здається, що їхня російськомовність в Україні – це нормально. Одразу зазначу, що я прихильник терміну «українці різних національностей». Тобто, якщо китаєць, росіянин чи індус, живучи в Україні, говорить з українцями українською – він для мене українець. Мова – це чинник безпеки. Якби це було не так – на Кубані було б маса українських шкіл. Якби мова була неважлива – то у Польщі б говорили на півночі німецькою,  на сході українською, на півдні чеською а у Варшаві – російською. Там, до речі, більшість добре знають російську. АЛЕ КОРИСТУЮТЬСЯ ПОЛЬСЬКОЮ, бо це ПОЛЬЩА. І ще одне: дуже часто у цій дискусії згадують, як приклад США, де, мовляв, говорять англійською. Чому там говорять англійською?  Для того, щоб у США говорили англійською, довелося винищити практично все місцеве населення. Чи ми теж цього прагнемо?  Отже… Проживши рік у Варшаві і повернувшись на пару місяців в Україну,  почуваюся в окупації.  Мабуть так почувалися кияни у час, коли у місто увійшли німці у 1941 році. Раптом місто стало німецькомовним. Точно зараз Київ, хоча і не захоплений фізично військами іншої країни, користується мовою тієї країни в усіх найважливіших сферах. Приклади? Будь ласка. На автозаправних станціях тебе вітають мовою іншої країни і тільки після твого повідомлення, що ти  – місцевий житель і розумієш українську та ввічливого наполегливого прохання – касир переходить на мову місцевого населення. Телефонний діалог пару днів тому:

Незнайома дівчина: Здравствуйтє. Мєня завут Наталья. Я представляю центр ізученія англійскава язика-«–« . У Вас єсть мінутка врємєні?

Я: Excuse me, I don’t speak Russian. May be can you speak English, Polish or Ukrainian?

Незнайома дівчина: Ізвінітє за бєспакойства.

Інший діалог у бучанському супермаркеті наводить письменник Андрій Бондар:

“У нашому бучанському “маркеті” у касирок дефолтом стоїть російська мова. Не знаю, хто їм її встановив – самі чи керівництво – але ще ніколи вони не віталися українською. Хоч навколо них здебільшого місцеве населення, От і сьогодні миловидна дівчина мені каже:   – Добрий дзєнь! Вам пакєцік нужен? Я кажу: – Здравствуйте! Да, нужно два пакеціка. Дзевушка, откуда у вас такой дивный говор, такой чистый, богатый русский язык? Вы, наверное, из России? Давайте я угадаю откуда! Вона зашарілась і оніміла, а я продовжую: – Рязань? Нет, не Рязань, всё-таки. Брянск? Нижний Тагил? Да, точно – Нижний Тагил! Я прав? Нет, наверное… Набережные Челны! Правильно? Я угадал? Дівчина напружилась і процідила. Так рішуче і завзято, як тільки могла: – Я з Красного Хутора. У вас карточка на знижку є? – Є, – кажу, – будь ласка. – З вас триста гривень вісімдесят копійок, – каже дівчина з Красного Хутора, і ми тепло прощаємось. Вона прощає мене, я прощаю її. До наступного разу.

Але усі вище перелічені епізоди стосуються дорослих людей, які собі порадять навіть у атмосфері інтелектуальної окупації. Як радили Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Тарас Шевченко в умовах, коли Україна навіть державності не мала. А от дітей шкода. Їм доводиться мати справу з українофобами у школі. Наступний допис зовсім свіжий і розповідає про один випадок з мільйона таких випадків по всій Україні. Батько дитини ризикнув заговорити про це вголос:

“Звертаємось по допомогу! Віддали дитину в українську школу (юридично – українську). 1. Вчителі принципово переходять на російську у весь вільний від навчального процесу час. 2. В перші дні навчання прийшов вчитель шахів і опитавши по черзі всіх учнів (хто якою мовою спілкується вдома), повідомив, що урок буде проводитись російською, бо україномовних дітей-6, і якщо їм щось буде незрозуміло нехай окремо підходять і питають. Ці заняття «ліцейні» (вони не в офіційній державній програмі), але вони  проводяться в 2-х з 3-х класів на паралелі з 1 по 11 клас викладачами коледжу, який  працює у зв’язці зі школою. В даному випадку вдалось переконати класного керівника і вона, не заводячи  ситуацію в глухий кут, повідомила викладачу, що українська – це вимога батьків. Дане питання було знято. Хоча (здається) – це мало б бути суворою вимогою керівництва школи. 3. На другий тиждень навчання дітей повели в Театр юного глядача на виставу «Догори дригом». Вистава виявилась російською мовою. Туди ж звозились діти з інших шкіл.  Зрозуміло, що це питання стоїть поза навчальним процесом і посилатись на якісь норми закону неможливо. Але невже керівництво шкіл не могло висловлювати свої побажання щодо мови вистави. Дитині сподобалось, але багато було незрозумілих слів. 4. Через пару тижнів дітей ведуть в Планетарій (щорічно батьки перших класів купують абонемент своїм дітям на 4 відвідування на рік. Тобто «акція» від Планетарія для першокласників київських шкіл є регулярною.)  Повертається дитина з планетарію і каже: «Цікаво було. Сходимо колись разом, бо багато слів було незрозумілих російських.» Знову проковтнули – вирішили ще почекати… 5. З жовтня місяця діти готують виставу на Новорічне свято. Нашій «бабці Йожці» (їх у виставі 4) дістається пісня російською мовою. Ну…, вирішили також пробачити… ну не зміг вчитель музики перекласти. 6. І тут – видають дітям слова (сценарій). Бабки Йожкі, інопланетяни і хтось ще -говорять російською (невіршовано – можна було перекласти), мушкетери, Мальвіна і ліса Аліса – говорять українською.  Такий собі «Тарапунька і Штепсель», які не піддаються здоровому глузду. В даному випадку – зрозуміло, що шкільна новорічна вистава – є частиною навчального процесу.  Наполегливо просимо класного керівника перейти на українську. Вона на лікарняному, а тому через вчителя, що на заміні переказує дітям і батькам, що ті, кому не подобається можуть перекласти. Ми не ліниві. Переклали. Виявляється частина слів є спільною для 4-х дітей.  Дали вчителю слова в перекладі (вона при нас їх відксерила) і пообіцяла роздати. Для профілактики зайшли і поговорили з директором і завучем. Настрій у завуча  відверто українофобський, у директора – з ухилом в цей же бік.  Мотивація : «Багато переселенців – їм важко. І взагалі : «Чим більше мов знаєш –  тим краще.»  Ми повідомили, що поточних питань у нас нема, але просимо наші зауваження щодо мовної політики школи прийняти до уваги. На цьому дякуючи один одному за розуміння і посміхаючись розійшлись. На наступний день забираємо дитину. Вона в паніці. Український переклад ніхто навіть не намагався роздавати. Вона відкриває рот, бо слів не знає і сильно переживає. Вчитель на телефонні дзвінки не відповідає. (Тій, яка на лікарняному вже не дзвонимо. Та, що на заміні – до нового року – і обіцяла питання вирішити – мовчить). Зірвались і подзвонили за консультацією в громадську організацію «Не будь байдужим». На сьогодні, крім широкого розголосу вони нам нічого не запропонували. Обіцяли через пару днів передзвонити, проконсультувавшись з компетентними людьми. Може є якісь варіанти – як можна вплинути на цей процес.  Закон про мову і про шкільну освіту читали. Його важко підвести під всі ці «прояви толерантності» . Але просто дивитись, що дитина почувається «не в своїй тарілці» в українській школі в центрі столиці України через те, що у неї рідна мова українська – ще важче. Як вплинути на ситуацію?! Що робити?  (Хотілось би почути конструктивні відповіді)

Коментарі під цим розпачливим повідомленням україномовних батьків, дитина яких змушена в україномовній школі почувати себе іноземцем, свідчать про те, що проблема системна.  Я взявся перевіряти дану інформацію.  Зателефонував у школу  №78  про яку йдеться з метою знайти когось, хто все це підтвердить або спростує. Людина, яка взяла слухавку, відмовилась зі мною говорити українською і  роздратовано передала її комусь іншому, також російськомовному.

Vira Pavliuk Мій внук-першокласник ходить у 327 школу (на Березняках). Довго шукали школу, бо однією з вимог була укр.мова в реалі, а не лише на папері. Ще за кілька місяців до Майдану на одному з форумів одна мамаша (саме мамаша- sic!) написала, що школа плохая, заставляют разговарівать на укрмове, а на празднікі просят одевать вишиванкі. Це і стало початком підготовки до вступу саме до цієї школи. В перші тижні першого класу питаю Петрика, скільки дітей з класу на перервах розмовляють українською. Відповідь: “тільки вчителька і я”. Пройшло півроку. Зараз відповідь така: “Вчителька, я і ще десь чоловік 5-6”)). Так що порада – шукайте іншу школу.

Написав запит у прес-службу КМДА та у печерське управління освіти.  Поки чекав офіційної відповіді про те, яким чином будуть припинені прояви українофобії в українській школі, поспілкувався віртуально з заступницею голови КМДА Анною Старостенко та з народним депутатом України Лілією Гриневич, колишньою начальницею ГУ освіти КМДА, при якій ці всі процеси теж були і на них не звертали уваги. Відповідь від обох чиновниць наступна – нехай батьки напишуть офіційний лист і тільки тоді почнуть розбиратися.  Листа, я так розумію, не буде. Чому? БО ТАМ ВЧИТЬСЯ ДИТИНА!!! БО ЇЙ І ДАЛІ ТАМ ТРЕБА ВЧИТИСЯ! А  українські освітяни – фахівці з маніпуляції і забалакування таких історій. Головне, чого вони домагаються – щоб не було жодних офіційних листів, бо тоді і наслідки будуть. Наприклад, судові позови або звільнення.  А поки немає офіційних листів – українофоби на деякий час притихнуть для того, щоб у потрібний момент з допомогою батьків-однодумців затролити  тих, хто підняв цю важливу проблему. Ось, уже почалося.

Наталья Козинец Щоб хоч трішки відновити справедливість, зазначу, що факти, викладені у статті, є не зовсім правдивими. У нашій школі ніколи не було українофобських настроїв! Так, більшість наших учнів російськомовні. Але так, як вони люблять Україну – чисто, щиро, віддано, – так не кожному у вишиванці та з чуприною це вдається. Шановні батьки (автори статті) провчилися в цій школі зовсім мало А ті, хто коментують про вчителів – упирів та совків, зовсім не знають цю чудову школу. Не знають про наші традиції, не знають, що наші учні займають всі призові місця на конкурсі знавців української мови (на відміну від учнів багатьох гімназій та ліцеїв). Ну хіба може таке бути у українофобській, як Ви пишете, школі. Перейдіть за цим посиланням і подивіться, які щирі українці – наші учні. https://www.youtube.com/watch?v=jrtxCeTjOhQ я особисто знаю цього чудового хлопця – це мій учень. Я ним пишаюся! І додам фото мого класу з тижня патріотизму. Які вони щасливі, мої учні, як вони пишаються, що є українцями та учнями нашої школи. Думаю, що якби ви трішечки більше провчилися у нас, знали, як наші вчителі віддаються професії, то ставлення змінили. На жаль, не можу зараз знайти фото робіт моїх учнів з уроків праці, в яких вони до будь-якого виду роботи домальовували, доліплювали українські прапори. Сьогодні на прохання до них заспівати будь-яку пісню, вони дружно запропонували заспівати Гімн України. І це в них йде від серця!!!

З цього коментаря випливає, що вчитель не розуміє сенсу своєї роботи. Раз школа українська, то україномовна дитина не повинна почуватися у цій школі іноземцем. А чому ж вона тоді почувається?  Ще один коментар від «українсько стурбованої» мами, який стосується колективних походів у театри планетарії та на інші заходи. Чомусь так виходило, що більшість цих заходів були іноземною мовою – російською тобто.

Mariya Zhezherina А я все не відступала… Ситуацію з театром мені пояснювали тим, що школа цього не вирішує – бо там багато шкіл одночасно приймають.. А я не лінива. Все продзвонила і дізналась. Театр юного глядача дуже український театр. У них є в репертуарі пару дитячих російських вистав і то, про нашу не одразу згадали. По розмові з дитиною виявилось, що там було лише 4 перших класи нашої школи. І в планетарії виявилось багато українських програм для нашого віку, але обрана була одна єдина російська і знову була лише наша школа. Проте другого разу в планетарії, де все було українською – було таааак багато дітей. (Мабуть російсього нічого в цьому місяці зовсім не показували)) Моніторю батьків – цікавлюсь настроями… це реальний упирятник. Хоч крейду дитині в школу давай. Але виявляється навіть батьки, яких я підозрювала в спільних з нашими настроях не в курсі реальної ситуації, бо діти малі і не все розповідають.

Уся ця віртуальна дискусія, тиск на батьків і погрози, була у Facebook на вихідних. А у понеділок я пішов записувати розмову з керівництвом школи.  При вході мене зустрів агресивний російськомовний вахтер, який безпідставно вимагав у мене документи. Коли ж я розвернувся і пішов, зрозумівши, що у школу не потраплю, мене наздогнала інша російськомовна працівниця школи і провела мене до завуча Віти Павліченко.

Пані Віта спершу запитала у мене редакційне завдання, яке я не взяв, бо, як правило, я такі документи оформлюю тільки коли йду у якесь абслютно підле і корупційне середовище, де є небезпека. Тепер розумію, що це стосується не лише митників, прикордонників, податківців чи поліції, а ще й вчителів. Водночас, і без редакційного завдання з мною вирішили спілкуватися, що я вважаю позитивом. При нашій розмові був присутній один з керівників податкової бурси у Ірпені відомої як університет Мельника. З розмови з завучем стало зрозуміло, що усі викладені батьком факти мали місце. Завуч щиро переконана, що ситувція, коли українську мову в українській школі використовують тільки на уроках чи інших офіційних моментах – це нормально. Водночас, вона цей факт заперечує.

Тим часом, російськомовні батьки з якими мені вдалося поспілкуватися самі дивуються російськомовності згаданої школи. Аргументи завуча – російськомовні батьки мають право віддати свою російськомовну дитину у школу, до якої вони прикріплені територіально. А раз більшість батьків – російськомовні, педагоги мусять йти їм назустріч. Тобто, у даному випадку статус школи не береться до уваги.І питання: «А що у такому випадку робити україномовній дитині?» педагогів теж не цікавить. Вони вважають, що дитина просто некомунікабельна і таким чином пояснюють проблему. Головний аргумент керівництва школи: діти з цієї школи регулярно виграють олімпіади з української мови.  Це означає, що у разі, як більшість у класі – діти з російськомовних родин, яким не потрібно, щоб їхня дитина вчмла українську, спілкуючись цією мовою – шансів на україномовне середовище – нуль. У тому, наскільки все у цій сфері запущено, я зрозумів через пару годин, після запису. Мені зателефонував мій керівник і повідомив, що мій матеріал про українофобію у школі №78 знімуть. Я так розумію, хтось з мажорних батьків знайшов підхід до власника. Ну а я відреагував на це заявою про звільнення за власним бажанням, вказавши причиною цензуру. Таким чином я і з’ясував, що керівництво «Радіо-Ера» насправді здійснює завучка 78 школи, а не люди у керівних кріслах на бульварі Верховної Ради. Можливо, їх така позиція влаштовує. Мене – ні. Якби я не написав заяву про звільнення – почувався б гімном з мікрофоном.  . Хочеться бути журналістом. У таких випадках в українських медіа прийнято звільняти ніби у звязку зі скороченням штатів. На “Радіо-Ера” свого часу так звільнили головного редактора, скоротивши посаду, тепер там замість головреда заступник з творчих питань. Але повернемося до теми українофобії в освіті. Тепер треба з’ясувати, що думають про такі реалії у департаменті освіти КМДА., вирішив я і записав розмову з директором департаменту освіти КМДА.

Дякую за професійну роботу прес-службі КМДА. Запит зареєстрували, про все домовились, були ввічливими і допомагали, навіть знаючи, що я уже не працюю на «Радіо-Ера»

Ще раз повторюсь, ця колонка – розпачливе звернення до людей, яким здається, що їхня російськомовність в Україні – це нормальне явище.  Повірте будь ласка – це не так.  Погоджуючись з тим, що вчителі з вашою дитиною говорять російською мовою у школі чи садочку, ви допомагаєте росіянам у їхньому намаганні довести, що ніякої України не існує. Україна без української мови  – це і є Росія.   Московське керівництво це розуміє, тому підтримує усіх, хто працює на те, щоб українці щораз менше користувалися рідною мовою. Зрештою, навіть якщо не розглядати проблему глобально, а лише подивитись на локальну проблему  україномовної дитини, яка почувається іноземцем в україномовній школі. Що з цим робити за умови, що тільки одна ця дитина та її батьки, що прийшли в україномовну школу, прагнуть україномовного середовища. Як бути? Перепрофілювати школу? Зробити її російськомовною, бо усі батьки окрім одних не проти цього? Затвердити юридично те, що уже є фактично? А може й Україну скасувати? Як вирішити проблему? Питання до освітянського керівництва.  Медіа російською,   реклама російською, автошкола російською, модні дешеві журнали російською, серіали російською, інтернет російською – це все для того, щоб коли услід за Кримом прийде черга Києва – не було кому заперечити. Щоб жменьку тих,  кому Україна потрібна, як окрема держава, можна було  дуже швидко зібрати в одному місці і фізично знищити.  Це гірше ніж снаряди які падають на Донбасі. Якщо ми не хочемо, щоб за деякий час снаряди падали у Києві – потрібно зупинити цей наступ українофобів. І почати з освіти. Уже нині вчителі згаданої школи №78 через своїх однодумців-батьків почали кампанію з дискредитації україномовних батьків, називають їх наклепниками, націоналістами і так далі. Увага медіа може врятувати ситуацію.  Ми спільними зусиллями повинні зробити так, щоб успіхи української школи в Україні оцінювалися рівнем використання у цій школі української мови. Наприклад, на навчанні у Британській раді, викладач зі студентами навіть поза уроками говорить англійською. Бо саме таким чином знання потрапляють у мозок, через користування ними. Не будьмо байдужими. Для початку зателефонуйте у школу № 78  на номер +38(044)248-76-67     і поспілкуйтеся з російськомовним персоналом та запитайте, коли вони планують перейти на мову місцевого населення?