Якщо зірки горять — отже це комусь потрібно. Якщо проаодиться мітинг — отже хтось за нього заплатив. Тепер питання: хто заплатив за мітинг під ГПУ на підтримку громадянина Росіі Тумгоєва, який хотів вирішити своі проблеми через корупційні звязки в Украіні? Висновок з нижченаведених фактів такий: люди, що зібралися на мітинг, допомагали юристам, що взяли у Тумгоєва гроші за виіршення його проблем, виправдати суму і продовжувати заробляти на ньому гроші та не повертати уже заплачене через відсутність результату. А ще висновок, що у даному випадку українська корупційна машина на чолі з кавказцем Аваковим дала збій. І це чудова новина. Отже, чому адвокати росіянина організували мітинг, чому відбулася екстрадиція та що, власне, сталося? Світло на це проливає Єдиний державний реєстр судових рішень. Детально пояснив ситуацію журналіст Володимир Бойко. Зверну увагу, Володимир Маркович Бойко жорстко критикує Генпрокуратуру і іі керівника, тому немає підстав вважати, що він безпідставно нині виправдовує діі гпу.
«….Зупинити екстрадицію може лише Європейський суд з прав людини, куди адвокати Тумгоєва двічі звертались у порядку статті 39 Регламенту й двічі отримували відмову – ЄСПЛ, вивчивши справу Тумгоєва, два рази підтверджував, що його екстрадиція з України на батьківщину є законною.
Ні в якій АТО Тумгоєв, тим більше, участі не брав і брати не міг.
Громадянин Російської Федерації Тимур Тумгоєв, який раніше проживав у м. Владикавказ, сел. Коцар, вул. Робоча, 54, був затриманий 17 червня 2016 року в аеропорту Харкова, як тільки прибув до України зі Стамбула, оскільки він був оголошений у міжнародний розшук по каналах Інтерполу. Ініціатором розшуку була Російська Федерація, позаяк відносно Тумгоєва Слідчим відділом ФСБ Росії по РСО-Аланія розслідується кримінальна справа №316, порушена в зв’язку з тим, що, цитую матеріали справи: «у листопаді 2014 року Тумгоєв прибув на територію Сирійської Арабської Республіки, де перебуваючи в таборі бойовиків «Музакар» поблизу м. Атма, з метою участі в незаконному збройному формуванні, яке структурно належало до угрупування «Ісламська держава», проходив навчання, у тому числі для набуття знань і навичок під час занять із фізичної та психологічної підготовки, при вивченні способів вчинення вказаних злочинів, правил поводження зі зброєю, вибуховими пристроями, вибуховими, отруюючими, а також іншими речовинами, які є небезпечними для оточуючих, та в подальшому вступив до лав цього збройного формування, яке брало участь у бойових діях проти урядових військ Сирійської Арабської Республіки».
Постановою Ленінського районного суду м. Владикавказу РФ від 7 грудня 2015 Тумгоєву обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 25 січня 2016 Тумгоєв оголошений у міжнародний розшук каналами МОКП Інтерпол.
Проводити власне розслідування того, чи дійсно громадянин Росії Тумгоєв воював у складі «Ісламської держави», правоохоронні органи України не повинні – це не українська юрисдикція. Згідно з міжнародними зобов’язаннями нашої держави, українська Генпрокуратура проінформувала про затримання Тумгоєва Інтерпол та організатора розшуку, тобто Генпрокуратуру Російської Федерації, і розпочала процедуру повернення громадянина РФ Тумгоєва на батьківщину, бо він не мав законних підстав для проживання в Україні.
Але екстрадиція затягнулось, оскільки адвокати Тумгоєва скористались усіма можливостями, щоби цього не допустити. Зокрема перешкодою для екстрадиції є набуття статусу біженця, тому Тумгоєв подав відповідну заяву в Держміграційну службу, а потім оскаржував відмову в судовому порядку. Ось рішення суду першої інстанції: яким у задоволенні позову відмовлено. Апеляційна інстанція скасувала це рішення й винесла нове, яким зобов’язала Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву Тумгоєва:
У ході повторного розгляду в задоволенні клопотання про визнання Тумгоєва біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, знову було відмовлено. І знову був суд. Перша інстанція позовні вимоги відхилила, ось рішення
Апеляційна інстанція залишила в силі рішення суду першої інстанції
Таким чином, з моменту проголошення постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2018 року в справі №820/83/18 набрало законної сили рішення ГУ ДМС у Харківській області про відмову у визнанні Тумгоєва біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Тим самим була усунута єдина перешкода для його екстрадиції. Що стосується міфічної участі Тумгоєва в проведенні Антитерористичної операції на Сході України, то з моменту прибуття в Україну 17 червня 2016 року й до 26 липня 2017 року Тумгоєв утримувався спочатку в ІТТ, а потім – у Харківській установі виконання покарань №27. Оскільки тривалість екстрадиційного арешту не може перевищувати 1 рік, за перебігом цього строку Тумгоєв був звільнений з СІЗО, а судом йому кілька разів обирався запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з забороною виїжджати за межі Харкова.
Ось одна з таких ухвал (інші були аналогічного змісту):
Втім, навіть і без цієї заборони Тумгоєв не міг покинути Харків, оскільки його паспорт був вилучений, натомість як посвідчення особи він мав при собі лише довідку Держміграційної служби.
У вказаних судових рішеннях докладно викладена позиція адвокатів Тумгоєва, при цьому сам Тумгоєв ніколи не заявляв, що він брав участь у якихось бойових діях на території України і, навпаки, підкреслював, що є цивільною особою. Отже, не було жодних підстав надавати Тумгоєву статус біженця та дозвіл для постійного проживання на території України. А, відтак, Генеральна прокуратура відправила громадянина Російської Федерації додому у повній відповідності із законом і міжнародними зобов’язаннями нашої держави.
Що стосується причин, з яких Тумгоєв прибув зі Стамбула саме до Харкова, а не до, скажімо, Відня, то я про них вже розповідав:
– у нього закінчувався строк дії його російського паспорта. Земляки Тумгоєва, які проживають в Україні, пообіцяли йому (напевно, безкоштовно) домовитись з Державною міграційною службою України з тим, щоби Тумгоєв отримав посвідку на право постійного проживання в Україні. Але, як бачимо, не судилося.
