Автор: Роксолана Задорожна

Якщо Ви бачите по своїй дитині, що їй потрібно змінити середовище, тобто навчальний заклад, і таким чином вийти на інший рівень соціалізації, мотивації, цілей, то мій досвід може стати у пригоді.  Буває,,що  просто треба забрати з собою дитину до Польщі. Є  ряд технікумів, ліцеїв, які залюбки приймають наших дітей уже після 9 класу школи в Україні.

Ми робили це самотужки: у ліцей влаштовували свою дитину, до технікуму – дітей знайомих. Звісно, простіше звернутися до агенції, заплатити певну суму грошей і чекати результату. Але цей спосіб також не позбавляє хвилювань та певних зусиль. Для мене було небом,  до якого я хотіла дорости, досягнувши результату у співпраці з цим ліцеєм та технікумом.

Маючи на меті перевести свою дитину із сільської школи у більш престижніший навчальний заклад, я цікавилася потенційно нашим навчальним закладом ще задовго до часу вступу туди дитини. Такий алгоритм – не аксіома, але, гадаю, для ефективності вступу та навчання дитини у цьому тільки плюс. Чому я згадую ще один ліцей? Бо він був сходинкою між сільською школою та ліцеєм у Варшаві. Із Івано-Франківського ліцею для молоді з сільської місцевості почалася робота над проектом “Вступаємо у ліцей у Варшаві”. Дитина поміж іншу суспільну діяльність у цьому обласному ліцеї зголосилася також до діяльності у молодіжній організації “Młody Stanisławów”. Її участь полягала у  проектах як в Україні, так і в пізнавальних мандрівках Польщею, тренінгах, майстер-класах. Такі речі, між іншим, дуже мотивують дитину до корисних дій, вчать і комунікабельності,  і вмінню долати життєві труднощі,  розширюють кругозір. Отже, дитина своєю участю у цій полонійній організації заробила рекомедацію. Уже згодом виявилося, що «опінія» – це один з дуже важливих документів, що подавалися на рекрутації. Як варіант може бути ще опінія парафіяльного римо-католицького священика. Тому варто вводити свою дитину у польське культурне, мовне середовище ще в Україні.

А тепер про те, як відбувався сам вступ, та моя взаємодія із навчальним закладом. Звісно, найперше ми ознайомилися з усією інформацією на їхньому сайті. http://www.kolegium-ksw.edu.pl   Зрозумівши тип та концепцію навчального закладу, ми почали стукати у їхні двері. Це виявився ліцей для молоді зі Сходу з польським родовим корінням. Отже, треба  було також показати польське походження дитини. Можуть туди вступати діти і без походження польського, але тоді буде інша вартість  начання.

Далі я видрукувала перелік документів, які необхідно підготувати. Тоді написала електронного листа у секретаріат ліцею з метою підтвердження ними тієї інформації, що є на сайті. До речі, увесь процес, а це два етапи відбору, тривав дистанційно, способом електронного листування та телефонних розмов. А два етапи відбору – це теки документів. Тому збирати їх ми почали ще у лютому, при дед-лайні першого етапу – 30 травня.Усі документи спочатку надсилалися електронно. Мшу сказати, що  на початку цієї моєї діяльності я була вражена оперативністю відповідей секретаріату закладу на мої запити, манеру спілкування та професіфоналізм працівників.

Увесь цей час дитина готувалася до іспитів, які передбачалися перед самим навчальним роком для відібраних дітей. Таке собі діагностичне тестування з польської мови (тест на розуміння прочитаного, граматичні тести, та виступ з мультимедійною презентацією про польські старожитності у своїй місцевості). Далі був іспит з математики та англійської мови. Тут слід знову згадати технікум, де навчаються мої учні. Процес  вступу   туди значно простіший і без іспитів.

Від 30 травня до тестування 28 серпня був період хвилювань та напруженості. Адже ми очікували відповіді на нашу заявку. Десь у липні, згідно окреслених дат на їхньому сайті, прийшло повідомлення, що нас запрошують до другого етапу відбору. Ми, в свою чергу, мали підтвердити свою участь в цій подальшій грі звичайним електронним повідомленням.  Зробивши це, ми одразу ж отримали декілька файлів із бланками документів, які треба було видрукувати, заповнити, відсканувати і відіслати на скриньку секретаріату. Ці документи стосувалися фізичного стану дитини, тому дочка проходила досить детальний медогляд. Були також згоди батьків на проживання, харчування дитини, платіжні зобов’язання та документи про платоспроможність батьків. Усі ці документи  на час прибуття до ліцею мали бути перекладеними на польську мову та нотаріально завіреними. Крім усього цього, на моїй голові ще було отримання віз. Секретаріат, як ліцею так і технікуму,  надав документ про зарахування дитини у навчальний заклад, а матерям запрошення . Це і було підставою для отримання віз. Я уже не кажу, що паспорт необхідно зробити задовго до усіх цих подій. Таким чином, переживши тривалий та напружений період хвилювань, іноді сумнівів, проблеми з перетином кордону(це також неабиякий досвід), ми опинилися у європейській столиці. Звісно, і для дитини, і для батьків здійснювати цю ідею – не легко. Але дитина почувається на своєму місці, задіяна у цікавих та корисних проектах, здобуває європейську освіту.

У той період я тягнула ще декілька важливих, трудомістких задумів, тому щодня  чітко знала, що я маю зробити, кому і що написати, з ким і про що порозмовляти по телефону. Але такі ритми життя варті поставлених цілей. Не треба боятися задумувати на позір недосяжне, Господь подає ресурси для здійснення і досягнення. Особливо мотивує, якщо інші,  оточуючі тебе люди, рідні, вперто намагаються відговорити тебе від таких задумів.

Про наш ліцей детально, та про технікуми, де вчаться мої учні, маю намір написати окремо. Можливо й сюди.

Роксолана Задорожна