Зараз коротко опишу свій вчорашній похід у відділ справ іноземців Мазовєцького воєводства, для чого спеціально їздив з Києва у Варшаву. Почну з того, чому я їздив?У нас у офісі у Варшаві ремонт. У поєднанні з різдвяними святами це створює ситуацію, коли кожен з працівників встигає робити тільки своє і до справ інших у нього просто руки не доходять. Тим більше, коли йдеться про спілкування з державними установами, у нашому випадку, з відділом справ іноземців чи службою зайнятості. Отже, коли я звернувся з проханням до кількох колег прогулятися на Маршалковську за запрошеннями, яких чекають наші нинішні і майбутні працівники – зясувалося, що одні не можуть, бо мають купу своїх справ, інші уже у відпустці, у третіх алергія на держустанови. Отож, пам’ятаючи про інтереси клієнтів, я мусив поїхати особисто для вирішення питань у відділі справ іноземців. Мені прийшла смс-ка про готовність наших воєводських запрошень. Їх чекають люди в Україні. Мусив їхати. Мав забрати 6 документів. Усі подавалися в один день через канцелярію. Один дозвіл – для зварювальника, що працює у нашого клієнта. 5 – для працівників складу іншого нашого клієнта. Такі дозволи я уже успішно робив і точно знаю, які саме документи потрібні для вирішення питання. Дозвіл для зварювальника забрав. Дозволи для працівників складу – ні. Коли забирати? – питаю. У відповідь працівниця дивиться у базу і повідомляє, що 21 грудня мені на адресу фірми був висланий лист – везванє. Роздрукувати той лист мені не можуть – система так влаштована. Їду на фірму, дивлюсь скриньку. Листа немає.Іду на пошту. Листа для нас немає. Що робити? Відповідь у відділі справ іноземців – писати листа на їхній мейл і чекати відповіді. Виходу немає. Доведеться позичити у сірка очі – пояснити тим, хто цих паперів чекає… Мрію, що колись я вгадуватиму до чого сьогодні можуть вчепитися і буду заздалегідь готовий до розвитку подій.Іду на пошту. Листа для нас немає. Що робити? Відповідь у відділі справ іноземців – писати листа на їхній мейл і чекати відповіді. Виходу немає. Доведеться позичити у сірка очі – пояснити тим, хто цих паперів чекає… Мрію, що колись я вгадуватиму до чого сьогодні можуть вчепитися і буду заздалегідь готовий до розвитку подій.
Через кілька днів я дізнався, що лист прийшов на адресу мого проживання!!! І стосувався він виправлень у вньоску. Наприклад, у вньоску було написано “etat, 40 godzin tygodniowo” У листі мене просили прийти і своєю рукою закреслити слово etat. І ще кілька таких же виправлень… KURWA!!! Для цього ті чиновники там сидять?!!! Я сприймаю такі дії працівників відділу справ іноземців як війну з польською економікою і постараюсь донести цю інформацію до воєводи та інших компетентних високопосадовців.
Тепер про ходіння по краю у питанні перетину кордону. По шенгенській візі, за якою я цього разу вїжджав, у мене залишався один з 90 днів, які мені можна було легально перебувати у ЄС у цьому півріччі. Саме у цей день я мав вирішити усі питання у Варшаві. Для цього я сів на автобус еколайнсу о 17 годині у Києві. Фокус полягав у тому, що мені треба було приїхати під початок робочого дня, але при цьому кордон перетнути після нуля за польським часом. Бо якби до нуля – то моя остання легальна доба завершилася б після нуля. На кордоні ми були якраз десь після нуля. Тут все зрослося. А от виїхати мені треба було до нуля, бо якби після – то знову ж таки міг нарватися на порушення терміну легального перебування і прикордонники, на яких я регулярно пишу скарги, з радістю поставили б мені депортацію за перевищення терміну перебування у ЄС на одну годину (чи навіть на 10 хвилин). На щастя, тут все зрослося.
А от 5 людям, деякі з яких вже записалися на подачу документів в Україні, доведеться або переносити дату подачі, або заново платити за послуги візового центру. Отака біда. І вона – через мене. Через те, що я не вгадав чергової нелогічної претензії чиновника відділу справ іноземців Мазовєцього воєводства.
Один приємний момент. «Еколайнс» зреагував на моє прохання стосовно дотримання права споживача на обслуговування мовою країни перебування. З Києва у Варшаву стюардеса з усіма спочатку спілкувалася українською, а потім, коли їй відповідали мовою окупантів – переходила на мову окупантів та організаторів голодомору. У автобусі з Києва, стюардеса починала традиційний інструктаж з української мови і потім дублювала мовою окупантів. А у автобусі з Варшави у Київ, на моє прохання, дубляжу мовою окупантів не було. І НІКОМУ ЦЕ НЕ ЗАВАЖАЛО. Чому? Тому що усі в автобусі були з українськими паспортами. А раз людина з українським паспортом – вона мусить знати українську. Інакше, чому б у неї був український паспорт. Величезний респект Еколайнсу. Сподіваюсь, таке буде не лише на тих рейсах, на яку купую квитки я, а на усіх, що їдуть в Україну чи з України. Якщо ми, наприклад, їдемо з Варшави, доречним буде інструктаж польською мовою, українською. Але російською – абсолютно непотрібен. Бо ми через Росію не проїжджаємо. Дякую ще раз за оперативну реакцію.
Ну, і наостанок, розкажу як бог мене вберіг від лежання у калюжі крові та пограбування у переході біля центрального автовокзалу. Автобус з Варшави прибув під 6 ранку. Його зустрічали не лише таксисти, але і гопники. Я вирішив зекономити на таксі і пішов на зупинку 220 автобуса, який (якшр його дочекатися) їде просто до мене додому. Підходжу до підземного переходу навпроти фабрики “Рошен”, щоб перейти у напрямку проспекту Науки. На вході зауважую двох хлопців у капюшонах. Я поча спускатися сходами і вони рушили одразу. Я різко розвернувся і вийшов з переходу. Вони теж зупинилися. Побачили наближення інших людей і пішли у перехід, зрозумівши, що здобич цього разу їм не потрапила. Коли людину ззаду вдарити кастетом у потилицю – навіть якщо вона буде оборонятися – у двох людей вистачить часу зняти рюкзак з компютером та повиймати з кишень гроші або документи. Цього разу мені пощастило. Все ж таки, поліція або які небудь громадські патрулі мали б спостерігати у такі небезпечні моменти за порожніми переходами, або ж камери там поставити… Мені пощастило, але ж когось вони, певно, дочекалися. Бережіть себе.
