Автор Устя Стефанчук (після публікації фейсбук видалив сторінку авторки)
Стомилася від звинувачення українців в усіх можливих гріхах. Ні, визнання своїх помилок це єдиний адекватний і правильний шлях, кажу це як людина, яка дофіга помилок зробила в житті, але самобичування, і ще більше, безпідставне тицяння пальцями на догоду побутуючій, популярній парадигмі – знецінює усю користь і важливість визнання своєї вини і відповідальність за свою історію.
Зайшла почитала іменитих історикинь та істориків, які вправно жонглюють українофобськими гаслами і засмутилася.
А тим часом, сьогодні 3 липня, в цей день 80 років тому у Львові було особливо спекотно, як і весь кінець червня. Саме в цей час львів’яни зіткнулися з наслідками безпрецедентного звірства, яке відкрилося разом із залишеними НКВДшними втікачами львівськими в’язницями – Лонцького, Бриґітками, Замарстиновом.
Німеччина напала на Радянський союз і в паніці радянські війська знищували усе на шляху відступу. За даними львівських істориків станом на 22 червня у тюрмах Львова було ув’язнено близько 5 тисяч осіб – звинувачених у діяльності проти радянської влади.
Переповнені в’язниці “контрреволюційним елементом” , а насправді, студентами, вчителями, інтелігенцією, членами ОУН , наближення фронту і потреба знищити сліди своєї злочинної діяльности, недостатня кількість транспорту і брак часу для евакуації в’язнів, ненависть і страх… усе це призвело до початку справжнього жаху – масового знищення в’язнів Львова і Західної України. Йде мова про десятки тисяч замордованих шляхом розстрілу, підриву гранати (в спільну камеру кидали гранату), та вбитих іншими насильницькими способами. За браком часу частину тіл замурували у тих же камерах, чи поскидали у ями в підвір’ях тюрем.
Маю записані спомини моєї бабці Ірени, на той момент – 16-літки, яка їздила ровером шукати свою найближчу товаришку, ще не знаючи, що вона в одній з тих братських могил, куди людей скинули як непотреб. Згадуючи про ті дні на початку літа, бабця постійно казала, що спека робила неможливим сморід від розкладання трупів в кількох частинах міста, особливо на Городоцькій, куди вона зїжджала з Левандівки. Львів був просякнутий жахом і божевільними криками батьків, матерів, людей, які знаходили понівечені тіла своїх рідних, і солодким огидним сопухом смерти. Товаришку моєї бабці опізнав кілька днів по тому її батько по косах і одежі, усе, що можна було пізнати серед гори напіврозкладених тіл, тітку матері мого чоловіка знайшли серед інших вбитих лише за закривавленою знимкою в кишені, обох в тій самій тюрмі Бриґітки. Такі історії є чи не в кожній родині Західної України від Золочева до Бучача, від Станиславова до Луцька. Але про це згадані історики та історикині зручно мовчать.
Саме тут доречна оця відома світлина, де жінка нажахана від побаченого у одній із львівських в’язниць. Світлина, зроблена саме 3 липня 1941 року. Ця дівчина у вишитім строю серед замордованих тіл, якнайкраще ілюструє усю макабричність моменту, де з одного боку – українка у вишивці, а з іншого – ціла машина вбивства. Нечуваний і небачений для Львова акт терору, на який не спромоглися ні поляки до того, ні німці по тому.
І саме тут хочу згадати Дивізію Галичина, на яку місяць тому спустили всіх собак деякі українські і закордонні псевдоінтелектуали, зокрема ті ж історики і історикині . Псевдо, бо наука і адекватність закінчуються там, де починаються пересмикування і маніпуляції фактами і обставинами. Розглядати історію Дивізії і сприйняття німців окремими групами львів’ян слід лише в історичному контексті, захоплюючи переддень, а саме ситуацію, про яку йшла мова вище. Саме жах радянського терору і масакри 1941 року визначив настрої львів’ян. “Людям здавалося, що нічого страшнішого, ніж радянська влада бути не може” – писала моя бабця. І хто їй дорікне чи заперечить?
Але український фашизм , як і український антисемітизм ( чомусь завжи поголовно український в польському місті, але кого деталі та статистика цікавлять) – це тепер модні теми, які іронічно називають “критичною” наукою, хоча ані з критичністю, ані з наукою це мало має до діла, коли мова йде про висмикування, замовчування одних фактів і підсилення інших на підтримку популярних наративів.
В цьому контексті дуже чекаю на появу книги одного з найбільш критичних ( не в підміненому сенсі) і адекватних науковців- україністів др. Мирослава Шкандрія, де між іншого йтиметься про настрої львів’ян на момент німецької окупації і їх причини.
Підсумовуючи, це цікава тема, читайте джерела, читайте спомини, говоріть зі старшими і записуйте їх спогади. Це з кожним роком все цінніше, бо правдивих свідків усе менше, а тим часом, такі темні часи, що правда виявляється на боці того, хто гучніше і більше говорить.
Отут трохи про події червня- липня 41 в різних джерелах , які я нашвидкоруч накидала:
https://uinp.gov.ua/…/kryvavyy-slid-nkvd-rozstrily…
https://www.istpravda.com.ua/…/2012/09/6/91318/view_print/
https://www.istpravda.com.ua/short/51d1eb46ea08f/
https://www.google.com/…/masovi-rozstrily…/31324645.html
https://galinfo.com.ua/…/nkvdysty_u_1941_r…
https://zal.te.ua/…/14-kupalska-tragedija-na…
http://memorial.kiev.ua/…/168-zlochyny-komunistychnoji…
https://old.uinp.gov.ua/…/znishchennya-vyazniv-u…