Вулиця Олени Пчілки на Позняках – забута богом і будівельниками вулиця, яка уже має жителів, а вулицею так і не стала. Мало того, що малограмотний «руській мір» називає її «уліцей Пчьолкі» плутаючи псевдонім відомої українки з назвою комахи. Точно так, як вулицю Хорива русскій мір називає Харєвой а сім’ї Хохлових для них – “Сємі хахлов”. Зрештою, поки тут такий бардак – може це і справді не Олени Пчілки вулиця, а якоїсь пчьолкі? На додаток її донині перегороджує будівельник паркан, попри численні обіцянки різних голів РДА і мерів відкрити цю вулицю для проїзду.
ДПТ мікрорайону так часто переробляли, що не виключений варіант будівництва будинків на місці, де раніше планувалася проїжджа частина вулиці. Нині з вулиці Драгоманова до вулиці Григоренка по вулиці Олени Пчілки можна пройти тільки вузенькими стежками навколо будівельних парканів. Будинки на вулиці Олени Пчілки уже рік як збудовані і заселені, а місцеві жителі ще не спромоглися оформити свою власність і дозволяють користуватися своїм майном злодіям з приватного ЖЕКу забудовника. Як наслідок – страшилки на дверях, які мали б відлякати ініціаторів створення ОСББ і передачі будинку на баланс співвласників. Територія від Олени Пчілки до Здолбунівської ще порожня.
Там буде незабаром будуватися гіпермаркет і дитсадок за його рахунок. Мала б бути збудована і багаторівнева муніципальна парковка, адже, за словами голови Дарницької РДА Геннадія Сінцова, у мікрорайоні потрібно знайти місце п’яти тисячам автомобілів. Водночас, місцеві жителі уже звідкись знають, що будувати паркінг тут ніхто не буде. А це, у свою чергу, означає, що знову муруватимуть житловий будинок. Це за умови, що школи і дитсадки переповнені, а лікарні у цьому густонаселеному мікрорайоні взагалі немає.
Ще одна проблема мікрорайону – він сподобався людям, які вирішили переїхати з окупованого Донбасу. Здавалося б, там так добре, «русскій мір» – власне, те, чого вони усі завжди хотіли, переконуючи українців у тому, що Україну і українську мову вигадали поляки, щоб нашкодити Росії і що без української мови можна обійтися і «какая разніца на каком язикє разгаварівать» і все інше. Так от, чимало з цих людей раптом стали нашими сусідами. Знищивши свій край розмовами про «какая разніца», вони взялися за Позняки… І це трохи лякає. Бо, як відомо, хороших людей у світі більше, але погані краще об’єднані. Сьогодні вони просто переконують нас у тому, що без нашої мови можна обійтися і що немає абсолютно ніякої різниці, якою мовою говорять в Україні українці різних національностей між собою. А завтра вони покличуть «русскій мір» з його «Градами» і «Іскандерами». Серед усіх цих людей є чимало таких, які щиро вірять у те, що українці з їхньою мовою в Україні зайві. Це так звані корисні ідіоти. Їм ФСБ може і не платити – вони і безкоштовно ненавидять усе українське. Натомість є люди на службі, і їхні обов’язки полягають у знищенні українського в Україні. До чого це я? Потрібно гуртуватися, спілкуватися, знайомитися і не залишати район на поталу тим, хто не вберіг свій край і переселився на нове місце, щоб витоптати його до ноги. Це традиція кочівників, не притаманна ні українцям загалом, ні киянам, зокрема.
Що може зробити кожен з жителів нашого мікрорайону?
Для початку, розповсюдити цей текст серед сусідів. Для цього з сусідами треба познайомитися. А далі – буде видно. Головне – хоча б почати. Що скажете?