Міністрові освіти і науки
Лілії Гриневич

Шановна пані Ліліє!

Завдяки своїй попередній діяльності на ниві освіти та нині на посаді Міністра Ви зарекомендували себе як новатор та реформатор. Ми, українська громадськість, звертаємося до Вас із вкрай важливим питанням, яке давно вимагає уваги.

Уже багато років в Україні існують так звані сегреговані школи для національних меншин, викладання в яких провадиться мовою національної меншини, і викладання державною мовою у цих школах або не ведеться, або зведене до мінімуму, що грубо порушує усієвропейські норми. У цих школах відбувається дискримінація дітей за мовною ознакою, вони недостатньо оволодівають державною мовою нашої країни і це заважає їм, уже дорослим, повноцінно інтегруватися в українське суспільство.

У Європейських законах, а саме в Європейській Хартії захисту регіональних мов або національних меншин, Рамковій конвенції про захист національних меншин та Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту, які ратифікувала Україна, говориться, що національні меншини зобов’язані інтегруватися в суспільство через оволодіння державною мовою, а також про те, що школи з викладанням виключно мовою меншини – не відповідають європейським нормам.

Більше того, в пояснювальній записці до Гаазьких рекомендацій говориться, що в середній школі для дітей національних меншин викладання предметів державною мовою повинне поступово збільшуватися з тим, щоб у старшій школі повністю перейти на викладання лише державною мовою.

Досвідом Європейських країн скористалися країни Балтії, які не так давно стали членами Європейського союзу. Наприклад, у Литві, в школах національних меншин викладання в початкових класах відбувається двома мовами: половина предметів мовою меншини, а половина – державною. У старших класах ця ситуація поступово змінюється і викладання повністю переходить на державну, литовську мову. У вишах Литви діти національних меншин отримують освіту державною мовою. Для них це не складає проблеми, оскільки вони пройшли відповідну підготовку в школах.

Існує досвід інших країн, наприклад Канади, де в школах національних меншин викладання проводиться державною мовою і з усього перелікууроків – два ведеться мовою меншини, які частково оплачуються батьками. Після уроків дитина за бажанням може відвідувати додаткову післяобідню школу з викладанням мови меншини, яка утримується за кошт батьків.

На жаль, в Україні в тисячах шкіл для національних меншин порушуються європейські норми та право дітей національних меншин у повноцінному отриманні освіти мовою нашої держави, що має великі негативні наслідки.

Просимо Вас звернути увагу на цю проблему, припинити ганебну дискримінацію дітей національних меншин, які проживають у нашій країні, переглянути навчальні плани та привести ситуацію з викладанням предметів у школах національних меншин державною мовою у відповідність до норм та європейських стандартів.

З повагою до Вас, громадські діячі та активісти.

Лист підписали:
Лариса Ніцой, письменниця
Володимир Наконечний, співзасновник спільноти «Україномовний Київ»
Дмитро Понамарчук, президент Фонду вільних журналістів імені Вячеслава Чорновола.
Ірина Григораш, лікар
Любов Голота, головний редактор газети “Слово Просвіти”, письменниця, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка