Автор: Олександр Черков

Мене вбили в Україні, – сказав Коля і заплакав.

– Як убили? Шо ти верзеш, ти ж тут.

– Убили. Я бачив надгробок, дата  2015. Ми воюватимемо з Україною, Фімо.

– Ти здурів! З якою ще Україною? Республіки-сестри, БАМ, Дніпрогес, олімпіада, шевченківські дні, театр Франка просто зараз гастролює. Тебе напевно в минуле кинуло, там де білогвардійці і Петлюра.

– 2015 рік, ФІМО, 2015-й. Ніяких міжпланетних перельотів. Жодного інституту кібернетики або кафедри екстрасенсорики. І забудь про розумних роботів, та тварин, що говорять. Фашисти на вулицях Москви кидають зіги і б’ють таджиків, міліція садить у тюрми демонстрантів з табличками “миру-мир”, рудий Жора з першого класу виступає по центральному ТБ і хвалиться, як розстрілював українців.

– А я там як? Я хоч не сказився?

– Ти емігрував до Канади і вивчаєш тюленів.

– Ну хоч щось хороше.

– А твій брат Йося – прокремлівський блогер. Пропагандист-тисячник і письменник-фантаст.

– Морду йому б набити.

– Встигнеш ще. Я тобі більше скажу… Аліса – кріейтор на Лайфньюс.

– Кріейтор .. слово якесь бридке. Повія чи що?

– Гірше Фімо, набагато гірше.

– Мієлофон дістав?

– Немає сенсу. Там зараз все телевізор вирішує, що він скаже – те  всі і думають.

–  Отже, пірати не прийдуть?

– Прийдуть, Фімо. І ми всі за них проголосуємо.