Історія трапилася у чернівецькому театрі імені Ольги Кобилянської у ті давні часи, коли у театрі була гаряча вода і актори після вистав милися 

Коли я там працював з 1995 по 2002 цього уже не було ) І от якось після вистави актор і актриса середніх років – подружжя за сумісництвом, вирішили скористатися душем колективно після того, як всі помиються і розійдуться. Домовились, що дружина прийде до чоловіка у чоловічу душову. Ну от люди почали розходитись і пані пішла з гримерки у душову. Густий туман душової і тьмяне світло додавали романтичності цим заяложеним австрійським стінам перебудованим у 80 роках совдепівськими реставраторами. Силует у тумані дав дамі сигнал, що її тут чекають. Вона підійшла впритул взяла чоловіка за причинне місце зі словами «Калакольчікі маі… ». А «калакольчики», як з’ясувалося, були не її – просто актор з фігурою схожою на фігуру власника її «калакольчіков» затримався у душовій довше ніж планувало подружжя. Власник «калакольчіков» теж був десь поряд – купався…  Зрештою, вони знайшли одне одного. Але романтичного вечора не вийшло, самі розумієте. З того часу фраза «Калакольчікі маі» супроводжувала даму, яка її у таких обставинах сказала, бо актор – чиї «калакольчікі» дама удостоїла увагою поділився враженнями з колегами… Історія живе своїм життям, хоча у прізвищах її героїв оповідачі плутались, мало не посварилися, коли наперебій мені про цей випадок розповідали.