Цей текст – з 2021 року. Актуальний. Довгі вихідні – це привід кудись поїхати. Бо не можна цілими днями сидіти вдома, втикати в комп’ютер, триндіти по телефону з державними чиновниками та клієнтами, дивитись на eксель таблиці і ловити терміни на подачу документів у різних ужендах. Здуріти можна. Зажиріти можна. Я колись мріяв про роботу вдома, щоб не треба було стояти в корках, витрачати час на дорогу. Щоб можна було працювати в трусах і вдягатися тільки з нагоди приходу листоноші. Але коли ця мрія збулася – я почав мріяти про щось інше. Зрештою, нема чого нарікати, моя робота пов’язана з постійним швендянням по різних установах, тому мені cпілкування не бракує. Інколи навіть відчуваю перебір. Але часами треба змінити щось. Відволіктися. І тут – довгий вихідний. У п’ятницю перед таким довгим вихідним, коли у понеділок не треба на роботу, (бо усі держустанови закриті, а отже без значення, де ти перебуваєш), руки самі лізуть на букінг ком резервувати щось десь у якомусь красивому місці. Звичайно, у тебе купа хвостів, які треба загребти і за вихідні це можна було б зробити, попарцювавши вдома. Але ти собі уявляєш, що сядеш десь там у зручне крісло і ударно попрацюєш, закриєш усі хвости, а у перервах ще й десь побродиш у красивих місцях. Оце, до речі, міраж, брехня, фантастика, що, приїхавши кудись на вихідні, ти знайдеш час, сили і бажання працювати. Чи навіть вчитися. Вірте мені. Я сотні разів брав з собою у подорожі книжки (для вивчення іноземних мов), документи, комп’ютер. Комп ще використовував.Та й то переважно не для роботи. А книжки… Одним словом,  не варто пхати у валізи зайвих речей, якими ви не будете користуватися. Типу документів чи ще щось по роботі.   Треба змиритися з тим, що ти працювати не будеш і собі відпочивати ці пару днів. Але, повернемося до того, про що я хотів розповісти. Про Клодзько, у яке ми поїхали на довгий вихідний з нагоди дня усіх святих. Неквапом у п’ятницю зарезервували житло. Цього разу не готель, а зйомну квартиру (апартаменти у них це називається). Вартість така ж як за готель, але тут дві спальні, два поверхи, балкон, тераса, автоматична кавоварка, супер-пупер дизайн. І головне – усе це в самому центрі міста.

І парковка під боком. Раптом зберетеся у Клодзько і матимете 100 євро на дві доби проживання – сміливо шукайте на букінгу  Spadzista 1. Вам точно сподобається.

Чому ми цього разу обрали апартаменти а не готель? Одна з причин – перед виїздом у мене виявився високий рівень цукру у крові і підозра на цукровий діабет, то я одразу сперся і почав їсти щось придатне для таких випадків. Тобто, відмовився від своїх улюблених солодких газованих вод, взагалі від усього з цукром. Тобто, шведський стіл у готелі для мене був би самогубством. Тому, подалі від шведського столу і у пошуках чогось нового, обрали апартаменти і не пошкодували.

Виїхали у суботу десь о 10 годині. Тобто тоді ж, коли і усі інші варшав’яки виїхали, щоб добратися до цвинтарів по всій Польщі. Звичайно ж, ми кілька разів потрапляли у корки на швидкісних трасах і на менших. До Клодзька їхати 470 кілометрів. Коли двоє водіїв – воно якось легше їдеться, без

напрягу. По дорозі ще заїхали у якесь містечко невеличке, побродили там по центру, зайшли у церкву та й поїхали собі далі.

Брамок у звичних місцях не зауважили. Брамки на автострадах, де збирають оплату у Польщі то з’являються, то зникають. Якоїсь закономірності я не помітив. Отже, дорога, позначена на карті як платна, виявилася безплатною. Благополучно добралися до місця. Припаркувалися за десяток метрів від житла. Ключ для нас був приготований у манюнькому сейфику перед дверима.

Як я уже казав, житло перевершило усі очікування.

Красиве, комфортне, тепле і у фантастичному місці. Чому ми обрали Клодзько цього разу? По -перше, Сілезія мені дуже цікава. По-друге, я випадково у фейсбучної знайомої побачив її фото з цього міста і вирішив, що колись мушу там побувати. Там є міст, мініатюрна копія Карлового мосту у Празі,

але не тільки. Ще фортеця

і неймовірна стара забудова у центрі. Ходиш цими вуличками і кайфуєш від тиші, спокою і інакшості (у порівнянні з Варшавою).

Містечко виглядає порожнім, але туристів там все ж вистачає. Одного вечора вечеряли у ресторанчику,

іншого спробували повечеряти у Чехії, але попри те, що ми у Чехію заїхали,

у тому містечку, де ми були, усе позакривалося раніше ніж ми туди добралися. Але чеський кордон ми перетнули і жодного контролю там не зустріли. Можливо, він був, але не вербальний. Певно за нами спостерігали у камери, але не зацікавилися, не сприйняли за потенційних порушників. І правильно, бо ми люди лояльні, законослухняні. Просто любимо перетинати кордони.

Повернувшись у Польщу, повечеряли вдома, затарившись напівфабрикатами на АЗС. Там є все, чого душа забажає, зокрема і таке, що можна їсти людям з підозрою на цукровий діабет.

Наступного дня уже треба було виїздити. То ми вранці ще раз пройшлися містом. Подивилися на фортецю з іншого боку,

виселились об 11 та й собі поїхали назад у Варшаву. По дорозі заїхали у Нису.

Побродили у центрі. Ниса видалась чистішою за Клодзько, але такою ж німецькоподібною. Я інколи ліплю оголошення там де є інші оголошення уже приліплені. То у Нисі не було де приліпити, бо все, що хтось приліпив, комунальники дбайливо віддерли. То я не наважився. Але ручки зі своїм телефоном розкладав скрізь де була можливість. Може комусь, акурат, знадобиться моя інформація на сайті.. Заїхали ми і в Ополе, навіть там поїли у центрі.

Смачно, але на екскурсію часу не лишилося, тому пробіглися навколо ратуші

– і далі у машину на Варшаву.

Під вечір поки не виїхали на магістраль – мусили їхати через містечка, де було повно людей на цвинтарях, повно поліції, маса людей на переходах. Їх  було так багато, що поліція змушена була на нерегульованих переходах біля цвинтарів зупиняти потік пішоходів, щоб автомобілі могли проїхати…

У Варшаві були десь під 20 годину.  Попри активний рух, їхалося комфортно. Що значить – людські дороги з розміткою і без ям. Так минуло три вихідних, котрі дали можливість трошки відволіктися, для того, щоб знову впрягтися у непросту морочливу роботу консультанта до справ легалізації перебування іноземців. Стільки всього на голові, що не знаєш, за що хапатися. А у Мазовєцького відділу справ іноземців знову осіннє загострення. Знову купа безпідставних негативних рішень, так ніби вища інстанція не анулювала подібні відмови у 99 відсотках випадків раніше… Б’єшся як об стінку лобом… Але це уже інша історія, про неї – згодом.