Продовжую досліджувати тему українсько-польського кордону, проблеми черг, проблеми ставлення прикордонників з обох боків до тих, хто перетинає кордон та інші супутні питання. Моя мета – переконати і тих хто перетинає кордон і тих, хто його охороняє, що кордон не має бути перешкодою. І якщо він є – то це тимчасово і всі сторони мусять подбати про те, щоб для перетину кордону треба було витратити мінімум зусиль. 

на початку – відео з кордону, як він виглядає нині. Це жахливо. І я закликаю усіх, хто не їздить з цигарками і алкоголем нахабно обїздити чергу, а якщо вам будуть перешкоджати  – викликати поліцію, складати протоколи і здійснювати інші правові заходи до злочинців, які фактично заблокували кордон своїми файковозами

А на цьому відео – страшна, смердюча аморальна черга МПР з українського боку.

Як ви знаєте, місяць тому поляки призупинили дію угоди про малий прикордонний рух. І це моментально навело лад на кордоні.  Люди без паспортів і віз перестали возити цигарки і алкоголь на продаж у Польщу, розблокувавши таким чином контрольно-пропускні пункти для нормальних, цивілізованих людей, які заробляють на життя чесною працею і їздять у Польщу чи в Україну по справах або з туристичною метою, а не з метою вчинити злочин. Так-так!!! Регулярне перевезення цигарок на продаж під виглядом «для власних потреб» – це смердючий, аморальний, підлий ЗЛОЧИН.

Таким чином ті, хто перевозять, крадуть гроші у польських отримувачів соціальної допомоги, блокують кордон і створюють на кордоні корупційне середовище.

Прикордонники тоді можуть продавати місце у черзі і робити різні інші підлості.

А так поляки одним махом вирішили усі ці проблеми, призупинивши МПР.

Тепер треба закріпити успіх і заборонити власникам карток МПР перевозити будь-яку кількість акцизних товарів.  Зникне мотивація для прикордонних контрабандистів і кордон буде звільнений.

Прикордонники і митники з польського боку зі страхом чекають серпня, коли дія МПР може відновитися. Український посол Андрій Дещиця неодноразово наголошував на тому, що проблема не лише у МПР. Що свідчить про катастрофічне нерозуміння українськими дипломатами проблеми з кордоном і небажання їх вирішувати

А от українські прикордонники і митники ходять з сумними мармизами. Нема у кого брати хабарі. Навіть світло на кордоні повимикали. КПП «Устилуг» наче вимер.  Контроль триває буквально пару хвилин що з польського що з українського боку. Якраз у цей період я вирішив проінспектувати два південних КПП. При виїзді з України поїхав на КПП «Смільниця-Кросченко».

Кілька слів про шлях туди зі Львова. Навігатор з центру покаже вам шлях на Городоцьку. Але не раджу туди їхати. Упретеся в перекопану дорогу перед мостом. Взагалі, скільки б я не їздив Львовом – він завжди десь у якомусь головному місці перекопаний і навігатор починає плутатися, блудити¸ крутити вас одними і тими ж вулицями. Виїхати з першого разу нереально. Щось треба міняти.  Або обїздити це місто десятою дорогою, або ж міському начальству якось продумати механізм виїзду з міста людей, які  приїхали на один день і ще не знають псячих стежок, які знають львівяни

Покружлявши Львовом, я таки виїхав у напрямку на Самбір. Дорога страшна-страшна, але, так-сяк заляпана асфальтом. Якби у Польщі десь так виглядала дорога після ремонту – прораб уже мабуть сидів би у тюрязі. Я б поцікавився статками підрядника, який ремонтував цю дорогу. Мабуть непогано живе. Видно, що гроші на ремонт виділили, видно, що щось робили. Але результат свідчить, що або робили криворукі, або вкрали гроші, матеріали і техніку. Дорога жахлива, одним словом, але у нас є й гірші. Зовсім інша картина з польського боку. Кордон пройшов відносно швидко, бо ж не було усієї цієї прикордонної шантрапи з цигарками і алкоголем. З польського боку – неймовірні краєвиди, серпантинчики і прекрасний, затишний Санок. Це місто важливе тим, що  у ньому побували герої книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» Саме у цьому місті поручник Дуб інспектував бордель, саме звідси батальйон капітана Загнера вирушив у похід до Золтанця, саме тут мадяр Ласло Гаргань помер, випивши денатурат з банок колекції заспиртованих земноводних у гімназії…

З Санока поїхав у бік Варшави і до Любліна їхав практично псячими стежками з швидкістю 70. Купа радарів на дорогах і вічне обмеження швидкості.  Але красиво і корисно

Назад повертався через «Зосін-Устилуг» Таким чином необстеженим залишився тільки КПП у Грушеві. До Зосіна спочатку їхав на Замостя, а далі  – на Грубешув. Десь навігатор повів псячими стежками і я їхав кілометрів десять дорогою без розмітки. Гляньте на відео

Польський КПП пройшов хвилин за десять  Український КПП вразив пусткою і майже скрізь вимкненим світлом. Сумні мармизи українських митників і прикордонників, як я уже казав, свідчили про те, що бізнес стоїть у них. Хабарів давати нікому через зупинку МПР

Дорога від КПП «Устилуг» до Ковеля – це теж грьобаний стид.  Вночі їхав дуже обережно, втомився сильніше, ніж за решту дороги до Києва варшавською трасою. Ця дорога дуже зручна саме для нічної їзди. Є розмітка, мало населених пунктів. Можна їхати. Під ранок зупинився на зупинці автобуса, щоб витерти лобове скло. Підходить дівчина: «Візьміть до Києва» Її проводжав хлопець, який вивіз її своїми жигулями до зупинки маршрутки. А маршрутка не зупинилася. Хоча домовлялися з диспетчерами, що зупиниться. Такі реалії українського транспорту.  Запитав, чим займається хлопець? Відповідь з посмішкою: «Ліс, бурштин».. Мабуть тільки почав займатися, бо жигулі і бурштин – речі далекі. Так я собі подумав. Але головне, що б я хотів донести цим текстом, що   польські дороги – яскравий приклад того, що слов’яни теж можуть будувати дороги і навіть якщо красти при будівництві – все одно дорога буде прийнятна. Як на цьому відео.

А тепер гляньте на відео з Києва. Той же телефон знімає. І дивіться як він трясеться на центральних щойно збудованих столичних дорогах.

Висновок – шляховики злодійкуваті і некомпетентні. І з цим треба щось терміново робити, якщо ми хочемо, щоб нас вважали європейською країною.