Цим текстом починаю обережне заангажування свого ресурсу у політику. Автор підсумків – журналіст всеукраїнського медіа, який вирішив спробувати працювати без цензури власника. Як дасть добро на те, щоб написати його авторство – буде написано ім’я автора. Поки – безіменний огляд минулого політичного тижня в Україні. На фото – символ української політики. П’яне, корумповане некомпетентне брехло. Цей варіант тексту я дещо поправив, але надалі не планую нічого правити, бо цензура – не мій метод. Я можу поправити тільки у бік більшої нецензурності. Саме так я і зробив цього разу.
Тиждень що минув, став останнім пленарним для 9-ої сесії українського парламенту
Народні обранці перед черговою перервою мобілізувалися й проголосували таки за продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Бо з 1 до 17 січня Мораторій фактично не діяв. І зовсім не через політичну позицію нардепів. Попередній мораторій, за який нардепи проголосували у грудні 2017-го, діяв до 1 січня2019-го. Та після новорічно-різдвяних свят власники депутатських мандатів вперше зібрались на пленарне засідання лише 15 січня. А 17 січня спромоглися на відповідне голосування. Тепер же все стало на свої місця. Ну звичайно, якщо не брати до уваги висновок ЄСПЛ, що набрав чинності 22 серпня 2018 року. Згідно з ним мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення визнаний таким, що порушує права людини. Та не зважати на судові рішення в Україні звикли. А Конституційний суд України взагалі відмовився оцінювати конституційність мораторію.
Натомість політикам перед виборами спокійніше. Міф про те, що ринок землі відбере землю у селян продовжує жити. А тим часом близько мільйона власників паїв вже померли за час земельної реформи, не скориставшись своєю власністю.
Ще одна топ-подія минулого парлментсього тижня — закон, який зобов’язує церкву Московського патріархату змінити назву і вказати у ній приналежність до Російської православної церкви. В законі також ідеться, що зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності громад. А такі рішення ухвалюються не менш, як двома третинами від кількості членів релігійної громади. Коментуючи ухвалення цього закону, очільник Православної Церкви України владика Епіфаній зазначив, що держава мала унормувати процес переходу релігійних громад з однієї церкви до іншої.
А от російські попи вважають, що спрощення процедури є приводом для зміни статутів. Представник російської церкви протоієрей Олександр Бахов стверджує, що закон, начебто, має на меті “наповнення однієї релігійної спільноти”. Відтак, не дивно, що 49 нардепів ( що не приховують своєї роботи на Росію) оскаржили закон в Конституційному суді.
Натомість Президент Петро Порошенко подякував парламенту за закон, адже він останнім часом з прихожанина російської церкви перетворився на провідного церковного діяча української церкви. . Раніше ж він обіцяв, що влада не прискорюватиме перехід парафій УПЦ МП у ПЦУ, але ж вибори…
Обіцянки — найулюбленіша забавка українських політиків. А часом здаться, що й виборців, які не втомлюються їм вірити. Чого тільки не обіцяють нині електорату кандидати в президенти. Виборча кампанія — в розпалі. Хоча, сенсаційних обіцянок минулого тижня не помічено. Хіба що трохи було від новопредставлених кандидатів. ЦВК зареєструвала вже десятьох кандидатів у президенти. У ролі претендентів на цю посаду нині виступають Ольга Богомолець, Геннадій Балашов, Ігор Шевченко, Сергій Каплін, Андрій Садовий, Валентин Наливайченко, Віталій Скоцик, Віталій Купрій, Анатолій Гриценко, Євген Мураєв. Більшість обіцянок спрямовані на соціальний баласт, який завжди голосує за те, щоб все було дешевше, і щоб подачок від держави було більше
Відверто пропутінський кандидат Мураєв обіцяє Всеукраїнський референдум щодо нейтрального та позаблокового статусу України, скасування закону про люстрацію та інші антиукраїнські речі.
Гриценко (котрий свого часу привів у Міноборони щойно засудженого за хабарництво Кредісова, який і розпродавав майно міноборони) пообіцяв, що зможе “підняти країну і армію”. А ще — що українці швидко забудуть слово “олігарх”, бо їх в країні за президентства Гриценка не буде. Щодо мирного врегулювання на Донбасі, то кандидат Гриценко вважає, що прямі переговори з Путіним нічого не дадуть. А що ж власне треба для цього – не сказав. Забув запитати у пані Мостової. Це, власне, той двигун, який рухає паном Гриценком.
Не дав електорату забути про себе й кандидат, готовий заради миру стати на коліна перед Путіним та домовлятися хоч з чортом лисим – за його ж словами. Мова про російського актора х КВНу Володимира Зеленського. Так, він з Кривого Рогу і це, ніби, українське місто. Але усі його жарти – російською. Жартує він переважно з україномовних. Тому абсолютно не дивують його висловлювання. Залишається зрозуміти, чий це технічний кандидат? Тимошенко чи Порошенка? Оскільки електорат Порошенка явно за російського актора не голосуватиме – певно все ж таки це технічний кандидат саме Порошенка, бо у Порошенка він голосів не забере, а от російськомовний люмпен буде цим кандидатом розпорошений. Отже, Зеленський, скоріш за все, кандидат провладний. І дозволено йому молоти що в голову збреде. Будь яка маячня Зеленського – на користь проукраїнському кандиадту. Команада “кандидата” опублікувала фото канцлера Німеччини Віллі Брандта, який у 1970 році став на коліна перед монументом жертвам нацизму у Варшавському гетто. Чимало людей купується на Зеленського, щиро його ненавидить, або навпаки. Це на руку, тим, хто Зеленського вигадав. Цей допис у соцмережах розкритикували. Порівняння історичного вчинку канцлера ФРН і заяви Зеленського переважно обурило фоловерів. Тим часом російському актору з українським громадянством Зеленському довелося визнати, що він через кіпрську фірму володіє разом з бізнес-партнерами трьома російськими кінокомпаніями. Виправдання прозвучали після розголосу результатів журналістського розслідування під назво«Зелена родина ру». Бо Раніше Зеленський стверджував, що ще 2014-го закрив свій бізнес у Росії. Тепер пообіцяв вже точно вийти зі складу засновників кіпрської компанії.
Від учасників президентських перегонів з досвідом цього тижня гучних оіцянок не було. Натомість голова компанії “Нафтогаз України” Андрій Коболєв розвінчав перспективи козирної обіцянки Юлії Тимошенко – знизити ціну на газ для населення. Запевнив, що це призведе до колапсу фінансової системи держави і стрімкого знецінення гривні.
Сама ж Тимошенко вкотре нагадала про свої обіцянки. Серед яких: нова “Юліна тисяча” – тепер це тисяча доларів середньої зарплати для українців (щоправда, лише через 5 років) та скасування податків на грошові перекази й посилки для українців, які працюють закордоном – “Привіт, закордонні вибрчі округи” :).
Президент Петро Порошенко на всю котушку використовує адмінресурс. Біомасу з бюджетників звозили на томос-тур президента у Рівному, Черкасах, Луцьку та інших містах, де президент побував. Якщо отримання церковю незалежності електоратом з мізками сприймалося позитивно, то використання адмінресурсу і виступи перед біомасою переляканих вчительок знівелювало для освічених людей усі заслуги Порошенка на цій ниві. В Черкасах до гаранта пролунало питання ніби-то з народу про боротьбу з корупцією. «Петре Олексійовичу, а кагда ви будете бароться с каррупцией?», – запитав відомий своїми антиукраїнськими постами у фейсбуку, а також продажем цигарок у кіосках під черкаськими школами підприємець Олег Лисак Порошенко відреагував замість проігнорувати, давши чудовий матеріал для російських медіа. Варто додати, що питання, хоча і поставлене російським провокатором, все одно актуальне. Подивіться хоча б на матеріали сайту “Наші гроші”. Журналісти, аналізуючи тендери міноборони та інших міністерств, дійшли висновку, що фірми часів Януковича знову проводять міжсобойчики, як до 2014 року і це їм сходить з рук. При всій повазі до заслуг Порошенка перед церквою, цю проблему неможливо оминути.
Є й гарні новини. Але вони прийшли з-за кордону. Конституційний суд Польщі визнав неконституційними положення поправки до Закону про Інститут національної пам’яті в частині про так звані “злочини українських націоналістів”. Положення оскаржував Президент Польщі Анджей Дуда. Завдяки цьому рішенню малоосвічений любельський воєвода більше не наважиться напиисати донос у прокуратуру на українського історика за констатацію факту про те, хто ж винищив українське село Сагринь у Грубешівському повіті
