День пам’яті загиблих на Майдані, новосанжарське ганьбище авторства Авакова, росіяни пішли у наступ на Донбасі, масний четвер у Польщі

Тиждень запам’ятається мракобіссям навколо повернення громадян України з охопленого новим вірусом китайського міста Ухань. За день до моменту приземлення в Україні, почалися дивні заяви і дії, спрямовані на те, щоб якщо уже цих людей десь приймуть, то аби лише не у нас.

Спочатку чимось таким засмерділо у Тернополі, потім у Львові, найгидкіша частина припала на Нові Санжари на Полтавщині

, де колоні автобусів  з медиками та евакуйованими довелося пробиватися через перекриті дороги.

На це гидко було дивитися, але я закликаю тверезо оцінити ситуацію і згадати подібні акції у минулому. Памятаєте пташиний грип? Ще було маса різних таких речей. Наприклад, у 2014 році 21 лютого різко усі поїхали заправлятися і на АЗС лівого берега Києва були дикі черги. Це типова звіряча паніка, яку уміло підігрівають у потрібні моменти вороги України. Колись у майбутньому, коли Московія розпадеться, у їхніх архівах можна буде прочитати про усі ці дрібні пакості.  Проаналізував свою стрічку у Фейсбуку. Жодна адекватна жива людина не висловилася за те, щоб не пускати евакуйованих чи перекривати дороги колоні чи ще щось таке. Відповідні заклики та різні панічні повідомлення були тільки від порожніх акаунтів. І ця паніка дає можливість такі акаунти заблокувати. Я, завдяки повідомленням  типу «Не дамо нас заразити коронавірусом, хай повертаються назад» видалив всього трьох чи чотирьох ботів.  Це всього лише означає, що ми дуже вразливі до таких речей і велика кількість є малопоінформованих. Цим людям потрібно допомагати інформаційно. Вони просто темні, але не шкідливі. Шкідливі росіяни, які все це організовують. Ось їх треба виявити. На жаль, служба безпеки у нас нині керується лейтенантом Бакановим, прихожанином московської церкви… Тому треба якось з такими речами радити собі самим. Просто вчасно реагувати на це. Розуміти, що відбувається. Ну, ми уже побачили, що на державному рівні нема кому що розуміти. Ці люди, потрапивши у владу, залишаються громадськими активістами на грантах. Але ж може на низовому рівні є професіонали і вони включаться у інформаційну атаку на Україну? Нові Санжари – це райцентр. Там є райадміністрація, а у РДА є прес-служба. У прес-служби є сайт. Про що пише сайт Новосанжарської райадміністрації сьогодні? Про відзначення совкового свята радянських окупантів Афганістану, Анголи чи ще чогось там.

Жодного слова про ситуацію, що стала топ-новиною світової преси… Жодного пояснення, що відбувається?

Ось іще одна дуже правдоподібна версія, для чого все це було організовано саме таким чином і саме у цей момент. Аваков мусить доводити потребу свого перебування на посаді. Мовляв: “Ви усі новачки, з таким не впораєтесь. А у мене люди зі зброєю. Я впораюсь” Дмитро Гнап з’ясував, що серед організаторів протестів у Нових Санжарах головну роль грав близький до Авакова керівник “тітушок”

А ось і ідентифіковані активні “новосанжарці”, про яких розповів вище Дмитро Гнап.

Я у якийсь момент теж подумав: «Боже, яке ж ми все-таки бидло, якщо  хтось з українців може отак ставитися до евакуйованих людей?» Але потім я себе зупинив і подумав. Проти чого може бути протест? Можливо, люди протестують проти того, що у них у госпіталі з лікувальної техніки тільки одноразові шприци, а до них привезуть потенційно хворих, яким не буде кому допомогти? Може, люди спочатку повідомили про неготовність лікарні до таких пацієнтів, на них шикнули і тоді вони почали готувати шини та перекривати дороги?  А цими в принципі, логічними діями скористалися уже провокатори русского міра?

Таке могло б бути. За будь-яких обставин, себе звинувачувати не треба. Себе треба любити і поважати.  Тому жодна неадекватна поведінка окремих шлунків з ніжками не може бути визначенням для усіх громадян України. Ось до цього я веду.

Нині є набагато важливіша тема – роковини розстрілів на Майдані.  Люди відбивали атаки озброєної банди Януковича, загинули від куль ворога. Їх треба згадати поіменно.

Можливо, для того, щоб затерти цю важливу подію, була розігнана ця хвиля хейту стосовно евакуйованих з Уханя? Не виключено, що і така задача могла входити у план ворога. І, на жаль, він з нею більш-менш впорався.  Не без допомоги своїх агентів усередині країни.

На тижні у парламенті вирішили вшанувати память загиблих на майдані. Депутат від партії Зеленського Бужанський не встав під час хвилини мовчання.

Бо герої небесної сотні  – не його герої… На жаль, такі люди отримують українські паспорти і, ще гірше, можуть стати членами парламенту. 

Володимир В’ятрович

Парламент має ухвалити заяву про Революцію гідності.
Вчора в цій залі ми вшанували усіх загиблих на Майдані 6 років тому. Завтра відзначатимемо державний День пам‘яті героїв Небесної Сотні. Нам важливо пам‘ятати про Революцію Гідності, бо ця пам‘ять є гарантією незворотності нашого руху шляхом свободи, демократії та інтеграції в Європу.

Саме тому Росія атакує цю пам‘ять. Проросійські медіа в Україні розгорнули кампанію з дискредитації Революції Гідності в цілому і героїв Небесної Сотні зокрема. Однією з причин цієї брудною кампанії є позиція керівництва держави. Призначення адвоката Януковича Бабікова заступником голови ДБР. Звільнення з-під варти беркутівців, підозрюваних у масових убивствах, деякі з яких, як і діячі режиму Януковича, демонстративно повернулися з Росії і погрожують судити майданівців. Все це – не лише знущання над родичами загиблих героїв Небесної Сотні, це сприяння розвороту в оцінці Майдану на догоду Росії. Депутат ОпЗЖ вже навіть зареєстрували законопроєкт про «соціальний захист» беркутівців.

За цих обставин важливо, щоб парламент ухвалив заяву з чіткою політичною оцінкою Майдану. Проєкт такої заяви внесений депутатами всіх фракцій, крім ОпЗЖ, і підтриманий гуманітарним комітетом. Чомусь Рада не розглянула цей проєкт, перед тим як надовго застрягнути в земельному законі. Тому сьогодні з трибуни парламенту звернувся до керівництва Ради з закликом скликати цього тижня позачергове засідання для ухвалення цієї заяви. Це потрібно, щоб продемонструвати українському суспільству і світовій спільноті, що для нинішнього парламенту є важливими цінності, за які загинули герої Небесної Сотні.

Вшанували жертв розстрілів на Майдані і у Варшаві біля українського посольства. Як завжди, на такі заходи приходять тільки підлеглі пана посла та ще пара -трійка їхніх знайомих.

Чому так? Адже у Варшаві так багато українців. Тільки я маю щонайменше 500 клієнтів, половина з яких, якби я попросив, точно прийшла б на такий захід. Але чому я цього не робитиму? Бо впродовж уже чотирьох років посол ігнорує моє прохання про розмову як з журналістом. Посол може говорити тільки з кимось, хто від нього залежить. З журналістом він говорити не хоче, бо тоді доведеться відповідати на запитання, а не на запобігливе: “Чому ви такий красівий?”. І такі відносини у посла з більшістю українців у Польщі. Працівники української амбасади ненавидять людей, яким вони покликані служити. Вони їх зневажають і бачили в гробу. Кажу вам, як людина, яка з 2014 року стежить за роботою українського посольства.

Ну і навздогін цій антиукраїнській гидоті – наступна. З УІНП звільнено людину, про яку усі кажуть як про ефективного менеджера цієї інституції

Volodymyr Viatrovych
·
Аліна Шпак Alina Shpak більше не заступниця голови Українського інституту національної пам‘яті.
Саме вона як високопрофесійна менеджерка забезпечувала ефективну роботу Інституту понад 5 років, зокрема й збереження ним ціннісного курсу та високих стандартів роботи протягом останніх місяців після моєї відставки.
Символічно, що рішення уряду оприлюднено в дні пам‘яті про Майдан, який став для нас поштовхом до втілення в Україні саме української політики національної пам‘яті.
Дякую, Аліно, за плідну співпрацю, дружбу та єдиний компас.
The show must go on.

На тижні одна з «журналісток» державного телеканалу написала заяву про звільнення. Чому? Тому що нарешті зрозуміла, чим вона там займається?. На жаль, нині робота у медіа в Україні – це співпраця з окупантами. У тій чи іншій мірі. Хтось може сказати: «Я чесно роблю свою роботу. Мої репортажі завжди проукраїнські». Наївні люди. Ваші репортажі проукраїнські допускають для того, щоб між ними можна було розмістити антиукраїнську пропагандистську жуйку.  Зрештою, до когось приходить розуміння, що вони потрібні тільки як підставки для мікрофонів окупаційній владі і рано чи пізно їх викинуть на смітник. Так, зрештою, і вийшло

Автор Анастасія Федченко
Позавчора я написала заяву на звільнення. Думаю, не варто розповідати, як я почувалася і як почуваюся зараз. Але я не братиму участі в цьому фарсі і не плямитиму своє резюме участю в такому проєкті.

Зустріч нового гендиректора, правда, ТВО, а також редактора, яка потім відмовилась від посади, відбулася з колективом ще 3 січня. Та зустріч була перша й остання. Відтоді журналістам і редакторам не пояснили голосом через рот, яким буде канал, його інформаційна політика. 12 січня був останній ефір, від 13 люди просто ходили на роботу і нічого не робили. Робити просто було нічого.
Близько тижня тому з’явилася інформація, що прийшли нові шеф-редактори. Зі 112 каналу. Потім вони виявилися консультантами. Співбесід не проводили, але запитували в працівників про місію нового каналу та про те, як потрібно подавати новини для жителів тимчасово окупованих територій. Я в тому фарсі участі не брала.
Позавчора мала бути чергова «співбесіда». Вона затрималася приблизно на півтори години, бо ті, хто мали її проводити, не здогадувалися про те, що вона таки буде, їх не попередила ТВО гендиректора Юлія Островська.
Я пішла на співбесіду, бо мала два запитання.
1. Як новостворений (швидше, новозламаний) канал говоритиме про російську агресію?
2. Яким числом писати заяву на звільнення?

У кабінеті, звідки швидко виселили людей, які робили програму інтерв’ю, сиділи двоє консультантів. Зі 112 каналу. Очі скляні. На обличчях приклеєні посмішки. Розмовляли російською з порогу.
(Тут можете почати кидати в мене какашки, що я працювала в російській редакції, я не бачу сенсу пояснювати чи виправдовуватися).
Сказали, що в них до всіх два питання:
1. Як можна покращити роботу редакції?
2. Як, на мою думку, потрібно говорити з жителями ТОТ.
Я сказала, що оскільки вони – консультанти, то нехай і консультують. Я консультувати їх у цьому питанні не збираюся.
Сказала ще, що тут конфлікт інтересів. Бо я була воєнкором телеканалу, ми називали речі своїми іменами: Росію – агресором, російсько-окупаційні підрозділи – російсько-окупаційними підрозділами, Крим – Україною.
Вони дивилися на мене своїми скляними очима, приклеєні посмішки не зникали з обличчя.
Я запитала, як надалі говоритимуть про російську агресію. Мені відповіли, що це питання не до них, а до нового редактора, яка буде згодом.
Нового редактора я чекати не стала. Написала заяву на звільнення.
Я не бачу себе на цьому каналі. І не вважаю, що для діалогу з жителями ТОТ варто було руйнувати єдиний канал іномовлення, чиї частоти, до речі, швиденько позаймали російські пропагандистські канали, а подекуди навіть той же 112.

Я не бачу сенсу в розмовах із колективом 17 лютого, коли новий канал має працювати з 1 березня. Тому що якщо ви справді хочете почути мою думку, вона вам не сподобається. Та і вибудовувати якусь стратегію за півтора тижні до запуску – трохи запізно. Я не люблю окозамилювання і не хочу грати в ці ігри.
Якщо це спроба зробити вигляд, що з колективом говорили і радилися, а потім зробили по-своєму, то я теж надто доросла і надто поважаю себе для участі в цьому фарсі.

Із UATV звільнилося дві третини колективу. Як ведучі там цілком можуть бути ті, хто вели всяку розважалівку ще тоді, коли я ходила до школи.

Сьогодні Сивохо планував презентувати «платформу єдності та примирення». Підозрюю, що йшлося про знищений канал іномовлення. Щоправда, потім передумав.

Одразу по завершенню Мюнхенської безпекової конференції, наступного ж дня, росіяни пішли у наступ на Донбасі. Чому це сталося? Наразі незрозуміло. Хотіли захопити один зі спостережних пунктів з романтичною назвою «Баня». Навіщо? Чому саме зараз?

Дивна історія, що завершилася одним загиблим з українського боку і кількома пораненими.  Російські медіа написали, що це українська армія обстріляла…

Найстрашніше у цій ситуації те, що Зеленський і далі не розуміє:  про мир нема з ким говорити. Для росіян мир – це коли України не буде. Наше існування для них – привід для війни. Їм це не подобається, що ми живемо, говоримо своєю мовою, творимо свою країну. Тому розмови про мир після таких подій просто викликають блювотний рефлекс.

Напередодні, на засіданні РНБО говорили про стратегію і розвиток збройних сил та озброєнь. За словами поінформованих людей, зелена влада пропонує згорнути ракетну програму. Все, що у нас більш-менш якісне, ця влада хоче згорнути…

Напередодні сталася приємна подія – в Україну повернувся з Криму політвязень, журналіст Микола Семена.

На пероні київського вокзалу вітаємо українського журналіста Миколу Семену, над яким російська влада влаштувала судилище у Криму. Знаного професійного журналіста, члена НСЖУ Миколу Михайловича Семену ФСБ звинуватило у екстремізмі та домоглося карального судового вироку – заборони на професію та умовного (дякуємо, що не посадили пенсіонера за грати) терміну відбування покарання. У 2016 році журналіста занесли у федеральний перелік терористів і
екстремістів РФ. 22 вересня 2017 року Залізничний суд засудив Семену до двох із половиною років умовно із трирічним випробувальним строком за “заклики до порушення територіальної цілісності Росії”.
14 січня 2020 року той же – Залізничний суд анексованого Росією Сімферополя -задовольнив клопотання журналіста про дострокове припинення випробувального строку і зняття судимості… Увесь час від моменту початку переслідування пана Миколи, ми, в НСЖУ, постійно підтримуємо колегу. На усіх міжнародних майданчиках постійно привертали увагу до долі мужнього українського журналіста в Криму. Разом із нами – і Європейська та Міжнародна федерації журналістів, обидва Представники ОБСЄ з питань свободи медіа ( Дуня Міятович та Арлем Дезір), Польська асоціація журналістів, американський Комітет захисту журналістів… І звичайно, на передовій захисту Миколи Семени постійно був увесь колектив Крим.Реаліі Радіо Свобода, чиїм автором журналіст був до початку переслідування у Криму. До Києва Микола Семена приіхав на лікування. Здоров’я вам, Миколо Михайловичу! Ми – з вами!!!

Ну і на завершення щось з наших берегів. Сьогодні у Польщі Масний четвер. Це такий день перед великим постом, коли треба наїстися пончиків. Але, хай про це розповість професійний україномовний варшавський гід, якого я щиро раджу усім, хто приїде у Варшаву.

Огляд можна і треба доповнювати. До кінця тижня ще станеться маса хорошого і ще більше поганого. Тому напишіть у коментарях або ваші враження, якими б вони не були, або ж доповніть подією, яка з вашої точки зору мусить бути згадана, щоб потім за рік, можна було згадати про неї, відкривши цей огляд подій у архіві. Тим часом огляд подій попереднього тижня читайте тут минулорічний огляд подій цього ж тижня читайте тут