Тиждень, що минає, трохи відгонив апокаліптичним стогоном, який можна було б описати словами бабці української політики Юлії Тимошенко: «Пропало всьо».
Насправді, в усьому світі все валиться з рук, принаймні про це пишуть медіа, а в Україні це ще й ускладнено ідіотичними метаннями клоунів з русского міра при владі, печерними традиціями аборигенів і провокаціями агресивної країни-бензоколонки. Але, цей текст не буде продовженням уже згаданого стогону. Я лише пробую задокументувати події тижня і подати їх більше менш тверезо і весело для своїх читачів. На істину не претендую і запрошую у коментарях додавати сенсу цьому тексту. Отже, почнемо.
На минулу неділю припав Великдень. Саме цього дня два тисячоліття тому розп’яли Ісуса з Назарету, тіло десь зникло, з чого був зроблений висновок, що він воскрес, а отже це треба святкувати. Коли? Донині світ не домовився. Одні вважають, що раз написано люміній – то треба і читати люміній, навіть якщо то написано на чавуні. Інші порахували і пересунули трохи календар. І одні, і другі виглядають як громадяни Ліліпутії та їхні вороги з сусіднього острова. Але з традицією закріпленою двома тисячоліттями дискутувати непросто. Майже неможливо.
Однак, все ж інформацію варто нагадувати час від часу. Ось тут докладно про все це
Volodymyr Boiko 12 kwietnia o 08:26 Впродовж, щонайменше, останніх 15 століть (принаймні, з часів Діонісія Малого, який запропонував запровадити замість ери Діоклетіана «Нашу еру», беручи її початок від підрахованого ним народження Христа) вчені мужі намагались датувати євангельські події, точніше – встановити дату розп’яття (а, відтак, і воскресіння) основоположника християнства. Власне кажучи, християнство започаткував не Христос, який був лише проповідником однієї з численних юдейських сект, так званої «Назарейської єресі», а апостол Павло, який, втім, апостолом не був. Саме Павло з його тезою «немає ані елліна, ані юдея» перетворив вірування купки божевільних на світову релігію. Тож правильніше було б говорити не «християнство», а «пауленізм». Але облишмо ці розміркування для релігійних фанатиків, а краще поговорімо про таку допоміжну історичну дисципліну, як хронологія. Вихідними даними для датування смерті Христа є інформація, подана в Євангеліях, про те, що розп’яття відбулось у п’ятницю напередодні єврейської Пасхи за часи, коли префектом римської провінції Юдея був Понтій Пілат. До речі, у романі Булгакова Пілат іменується «п’ятим прокуратором Юдеї» – відповідно до посади, зазначеної Тацитом. Але, насправді, представник Риму мав титул префекта, що остаточно було підтверджено вже після смерті автора «Майстра та Маргарити», у 1961 році, коли в Кесарії була знайдена мармурова брила з відповідним написом. Пілат правив з 26 по 36 роки нашої ери, а єврейська Пасха прив’язана до повні. По формулах Гаусса нескладно розрахувати (що я й зробив, маючи час і натхнення, за допомогою звичайного калькулятора на чотири дії) дату з точністю +- 6 годин першого весняного настання фази повного Місяця за це десятиліття з поправкою на 38 градусів для Єрусалима: 26 рік – 21 березня, 17 год. 23 хв, четвер 27 рік – 9 квітня, 21 год. 57 хв., середа 28 рік – 29 березня, 6 год. 50 хв., понеділок 29 рік – 17 квітня, 4 год. 26 хв., неділя 30 рік – 6 квітня, 13 год. 04 хв., четвер 31 рік – 26 березня, 23 год. 57 хв., понеділок 32 рік – 13 квітня, 19 год. 18 хв., неділя 33 рік – 3 квітня, 4 год. 11 хв., п’ятниця 34 рік – 23 березня, 13 год. 04 хв., вівторок 35 рік – 11 квітня, 10 год. 46 хв., понеділок Щоби встановити, коли саме за єврейським місячно-сонячним календарем святкувалась Пасха в ці роки, треба ще визначити день 15 нісана, оскільки він не завжди співпадав з днем повні. Для цього треба додатково обрахувати початок року, 1 тішрі, який переноситься на добу вперед, якщо молед тішрі (молодик) наступає після 18 години, і який переноситься ще на добу, якщо наступним днем буде неділя, середа або п’ятниця. З урахуванням цього 15 нісана могло припадати на суботу (пишу «могло», бо треба мати на увазі, що помилка підрахунку складає +-6 годин) лише в такі роки: 26 (23 березня), 29 (16 квітня), 33 (4 квітня). Дати подані за Юліанським календарем, який був на той час прийнятий на території Римської імперії і який ми зараз називаємо «Старим стилем». У І-му віці нашої ери різниця між сучасним Григоріанським і Юліанським календарями складала -3дні. Тож у перекладі на нинішнє літочислення ймовірними датами розп’яття Христа слід вважати 19 березня 26 року, 12 квітня 29 року або 1 квітня 33 року. Напевно, дата 12 квітня 29 року найбільш точно пасує тій куцій інформації, що відома про Христа як історичну особу (наприклад, у такому разі, якщо припустити, що Ісус прожив 33 роки, на момент його народження ще був живий Ірод Великий). До речі, часто можна зустріти твердження, що Христос був страчений 7 квітня 30 року. Але в 30 році 15 нісана припадало не на суботу, а на четвер, і це було 3 квітня за нинішнім календарем, отже страта в такому разі відбулася б не 7, а 2 квітня в середу. З цих розрахунків також видно, на підставі яких саме міркувань Діонісій Малий вирахував початок «Нашої ери». Він зупинився на даті смерті Христа, яку ми зараз іменуємо 1 квітня 33 року, і відняв 33 роки життя Ісуса, про які сказано в Євангеліях. Зазначу також, що ця дата має ще один містичний аспект, про який йдеться і в євангельських сказаннях, і в романі Булгакова: «Пітьма, що прийшла з Середземного моря, накрила місто, яке ненавидів прокуратор». 1 квітня 33 року відбулось повне місячне затемнення з найбільшою фазою о 18 год. 50 хв. Тобто, святковий пасхальний Місяць ввечері після ймовірної страти Христа був червоно-чорного кольору. Втім, слід зазначити, що всі ці розрахунки мають одну велику ваду: вони ґрунтуються на теорії єврейського календаря, яка була розроблена лише в 359 році нашої ери, тобто значно пізніше євангельських подій. А який календар у реальності був у Юдеї на початку І-го століття достеменно невідомо, оскільки він базувався не на розрахунках, а на спостереженні за фазами місяця з верхівки Єрусалимського храму.
Звичайно ж, на противагу цьому атеістичному тексту, треба щось написати з іншого боку. Бо воно теж є і доволі переконливе:
Viktor Yelenskyi: 95 років тому Великдень теж припав на 19 квітня. Правда, відзначався він тоді в СРСР своєрідно. Наприклад, знаменитий Нарком освіти А.В. Луначарський – «на редкость богато одаренная натура», як казав про нього Ленін, читав лекцію «Чому не можна вірити в Ісуса?» Блискучий оратор і інтелектуал широких поглядів (одна його ідея перевести російську на латинку чого вартує!) був в ударі. Його аргументи були незаперечні, метафори – яскраві, порівняння – влучні, а іронія – вбивча. Пенсне переможно виблискувало, публіка в захваті стежила за злетами думки, яка ширяла просторами історії, філософії і культури. Анатолій Васильович з легкістю переходив від неоплатоніків до Канта, від Достоєвського до Будди і від Лессінга до Карнегі. Фінал лекції, могутня кода потонула у шквалі овацій. Народний комісар тріумфально оглянув захоплену публіку і вихопив оком дідуся, який зачудовано дивився на нього з першого ряду: – А от ви як вважаєте, товарищ? Дід підвівся, обсмикнув свитку, доземно вклонився лектору і повернувся до зали: – Христос Воскрес! – Воістину Воскрес! – видихнула зала.
Те, що два тисячоліття тому воскрес житель одного міста в Іудеї, змушує нині тисячі людей поводитись неадекватно у тиждень, що минає. Ну а як ще пояснити масові походи у церкву у час, коли запроваджено карантин, щоб люди одне одного не заражували. Як пояснити дії московських попів, що влаштували розсадник коронавірусу у Почаївській та Києво-Печерській лаврах? Звичайно, їх зовсім не шкода і що більше московських попів повиздихає, то Україні легше дихатиметься. Але ж вони заражають сторонніх, абсолютно ні в чому не винуватих людей. Не планують виконувати норми карантину і на їхній Великдень, що припадає на цю неділю. Відповідно, наступного тижня варто очікувати збільшення кількості хворих, а отже, продовження карантину і можливо, у жорсткіших формах. Великий інфекціоніст сучасності Лукашенко на тижні теж визнав існування проблеми, але попри це, організовує суботник. Це так у країнах совка називали день, коли зарплатня за цілий день переказується не працівникові, а державі. Такий собі легалізований гоп-стоп. Так, мало, що зарплату відберуть, ще й зберуть людей на роботах, щоб одне одного позаражували… Отож, Польща наразі виглядає як острівець відносного спокою. Країна вчасно ввела карантин, закрила кордони. Люди тут виконують закони, а не обговорюють їх. Тому у магазинах дотримуються соціальної дистанції. Черга може розтягтися на 150 метрів, але ніхто без черги не попреться, ніхто не буде скупчуватися чи штовхатися. Тут не прийнято. Це уможливило послаблення карантинних заходів. Уже у понеділок можна буде гуляти у парку, правда, прикриваючи маскою носа і рота. Обов’язковість маски у публічному місці запроваджена з 16 квітня. І, як це не дивно для громадянина України, усі цього правила дотримуються. Принаймні я навколо не бачив з 16 числа жодної людини без маски у публічному місці.
Ще дуже добре спрацювала якісна правильна робота з громадськістю і медіа. Поліцейські машини їздили Варшавою житловими районами і закликали не виходити з дому. А містом ширилися чутки про оштрафованих бігуна, велосипедиста, людини, яка вийшла з дому без нагальної потреби і не змогла поліцейському патрулю пояснити навіщо. Причому, я почав аналізувати ці чутки уже пізніше, а на початку вони справили на мене враження і я старався з дому не виходити, щоб уникнути дурного штрафу. Але, варто сказати, що серед моїх знайомих чи серед знайомих моїх знайомих не знайшлося жодного оштрафованого. Тобто, першоджерела, яке б підтвердило те, що велосипедист був оштрафований за те, що десь їхав велодоріжкою з метою тренування, я не маю. А отже є усі підстави вважати, що це уміло пущені чутки і це плюс владі, а також громадянам, які до цього прислухались. Бо часами увечері виходячи з дому, можна було не зустріти жодного перехожого. Тільки поліцейські машини туди сюди їздять. Ставало моторошно і ти уже шкодував, що вийшов.
Отже, Польща, за моїми спостереженнями, є нині острівком більш-менш стабільної епідемічної ситуації у час, коли у Чехії та Словаччині збільшення кількості заражених, в Україні та Білорусі, керованими ідіотами на президентських посадах, теж найгірші часи ще попереду, у Німеччині було непросто, але вони ніби здолали… Це я все до тих натовпів людей, що рвалися до кордону з метою виїхати і посмакувати освяченої у церкві ковбаски та пасочки. Все ж таки, подібні катаклізми треба переживати у країні цивілізованій. Якщо не заради пасочки, то зі страху бути депортованим рвалися власники безвізових біометричних паспортів до кордону. То їх страхи теж польська влада задовольнила. Напередодні Президент Польщі підписав закон, яким термін перебування людей з безвізом продовжується на 30 днів після завершення карантину. До речі, якщо ще тиждень тому мені доводилось цілодобово відповідати на питання, як виїхати з Польщі, цього тижня значно збільшилась кількість людей, які питали, як у Польщу вїхати. Значна частина тих, хто питає, як вїхати – це ті, що рвалися виїхати. Вони просто приїхали в Україну, понюхали смердючого диму паленої трави, пожили 14 днів у задрипанках, приготованих до обсервації, поспілкувались з сусідами, перебуваючи у самоізоляції і зрозуміли – треба тікати у цивілізаці. Питання звучать так: як довести, що мені треба у Польщу? Питання і від працівників і від роботодавців. Я раджу забезпечити тих, хто вїжджатиме дозволом на роботу, умовою, можете одразу зголосити цю людину до ЗУСу, щоб вона не платила за страховку в Україні і дайте їй документ, який підтверджуватиме, що їй є у Польщі де жити. Таким чином у прикордонника не буде причин не пустити. Наразі виїзд з України – це не просто питання «подобається-не подобається». Це питання життя і смерті. Пожежі через традицію спалювання трави перетворили життя громадян України на пекло. Маска чи протигаз у Києві уже потрібен не стільки від захисту від коронавірусу, скільки щоб взагалі мати можливість дихати. З того, що я прочитав у різних людей, з аналізу новин і з розповідей у соцмережах, роблю висновок, що цього року таких масштабів задимлення набрало через поєднання трьох негативних факторів. Перший – ідіотська традиція спалювати траву, за яку ніхто не карає. Звідки ця традиція і чому вона живе – дуже влучно написала історик Олеся Ісаюк. Кому цікаво – почитайте
У зв’язку з підпалами зросла кількість філіпік на адресу “сільських дурнів”. Минулого року ми не з меншим азартом і теж цілком справделиво лаялися на адрсу міських дурнів зі спальних районів, які передивилися телевізора і проголосували за те, за що проголосували.
Так-от, ця дурість – специфічна. Це не просто антипод раціо. Це – суміш з безвідповідальності, безрефлексивності власних дій, невміння передбачити наслідки,думання одним днем до вечора, надії на щасливий випадок, неувага до чуттів інших, нечутливість,інфантилізм та інше.
Це – про смак та розуміння зв’язків.
Це фактично безмисність.
Без мислі.Певна кількість такого типу людей є у всіх суспільствах і всіх націях. Але – чому там їх не видно, а в нас вони, здається, з усіх щілин?
Насамперед, видно і там. Але там набагато краще спрацьовує система стримування у вигляді невідворотності покарання і стабільності суспільних інституцій, які також включають поняття “правильного – неправильного”.
Плюс є явище аберації, втілене у трафній фразі з польського анекдоту – “З течією усе г….пливе, а шляхетна риба під сподом”.Але все ж – чому у нас цього так багато?
Причини дві. Перша – за совка увесь згаданий комплекс якостей дозволяв тупо вижити. Народити дітей. І передати їм у спадок власний modus vivendi. Ті, хто брав на себе відповідальність, хто передбачав, хто брався за підтримання певного ладу (не обманюйтесь, не всі здатні до самоконтролю і самообмеження), хто був достатньо чутливим і, отже, мотивованим – ризикували.
У результаті негативний відбір в ім’я фізичного виживання зробив своє – арифметично “дурнів” стало значно більше, ніж вистачило б.А ті, хто все ж не став дурнем чи народився не дурнем, у масі своїй впали жертвою травми. Жертва травми у результаті тривалого перебування в умовах загрози втрачає вміння відчувати, передбачати, триматися “свого”, відчуття сопричетності – тобто, все те, що є падивом для активної дії чи протидії. Крім того, в умовах хронічного стресу інтелектуальні здібності у принципі знижуються.
Усе це ще було підсилено соціальною недоглянутістю у молодшого покоління. Коли батьки на зробітках чи просмто запрацьовані, а телевізор з низькопробним розважальним контентом – у повній доступності, то ось таким і закінчується.
Як це проявляється зараз?
Насамперед,у фальшивих дихотоміях.
Коли рівність плутають з однаковістю.
Коли усяка думка рівнозначна. Немає дурниць, немає злочинів. Усе рівне.
Коли пошана до приватного простору перетворюється у повну пасивність, навіть коли “інший” чинить на шкоду і собі, і іншим.
І ствердження, що люди різні за соціальними компетенціями та розумовими здібностями – це замалим не расизм. Але в тім і річ, що вони справді різні. Але це не означає нерівні в правах.А ще – у дивному образі “вихованості”. Коли бути вихованим – означає бути комфортним. Коли основна ознака людини вихованої – уміння змовчати. А коректна критика чи вказування на помилки – це каригідне порушення загального спокою.
Тоді, як етикет замислювався, яксоціальне регулювання міжлюдських відносини у “чистому виді”. І передбачав відповідальність не за некомфортність, а за конкретні дії. Пріоритетом мало бути “належне”, а не “зручне”. І таке диво, як позбавлення спадку чи зречення родича за неналежну поведінку з точки зору загальних правил, а не чийогось комфорту бути безмисним, у контексті нашої пострадянської вихованості – це поняття з іншої планети.Уже писала, що совок раніше чи пізніше доходить до самознищення просто тому, що отупілі у емоційному і соціальному відношенні через життя у хронічному стресі виживання його мешканці нездатні прийняти адекватні рішення, навіть коли це стосується їхнього ж блага. І гинуть самі, гублячи все довкола.
Егалітаризм це чудово за умови, що рівність не плутається з однаковістю. І не забувається про рівність також у відповідальності за конкретні дії.
Так, ми маємо взятися за екологію.
Так, ми маємо вдосконалити закони.
ТЬак, нічого не буде зразу.Але якщо ми не навчимося називати дурня дурнем і спиняти його – це все не допоможе. Бо це тільки інструменти в руках людини. Жодна система не є антидотом від людської дурості. Але людська дурість здатна знищити будь-яку систему.
Друга причина – дуже суха погода, що якраз припала на момент, коли ідіотам масово хочеться палити траву. І третя – провокації русского міра. Не сумніваюсь, що окрім корисних ідіотів русского міра, які і задармо підуть палити сухостій, є спеціально оплачені проінструктовані люди, які роблять це за гроші путінського карлика. Бо будь-які неприємності українців грають Росії на руку і радують росіян. Адже це створює відчуття безвладдя і ідея «Путін пріді» стає близькою для слабких мозків провітрених окупаційним телевізором. Мені незрозуміла у цій історії роль Авакова. Якщо він, маючи такі можливості, таку владу, такий бюджет, не може з тим впоратись, то може він все те очолює? Може це він платить паліям? Я не знаю, лише ставлю питання своїм читачам. Адже, від людини, яка говорить російською мовою, можна очікувати будь-якої підлості, а Аваков якраз російськомовний… І впродовж тижня, що минає, ми вчергове переконалися, що російський шпигун в Україні може бути на найвищому рівні. Працівники СБУ затримали на тижні генерал-майора Шайтанова. Виявляється, співпрацював з ФСБ.
Від безвладдя правоохоронців дуже близько до хаосу в усьому іншому. Гопстопу побільшало у Києві, причому жорстокого, бездумного заради забави. Але це не причина для включення цієї історії у огляд тижня. Причина – як відреагувала служба охорони здоровя на побитого майже до смерті старшого чоловіка, учасника бойових дій на Донбасі.
Andrey Parhomenko 16 kwietnia o 20:22 Сьогодні, я дуже злий, на так званих «лікарів» і кончену систему. На фото – мій двоюрідний брат, Сімончук Віктор Іванович, точніше те, що з ним зробили. Коротко по суті, вчора 15.04.2020 вечором під Жилянским шляхопроводом, був жорстоко побитий двома уєбками, які на фото. Били довго, по показам біля 10 хвилин, після тупого удара в голову, Вітя без свідомості впав на землю, а вони продовжили бити ногами по голові і всьому тілу та додумались, все це, знімати на камеру, де вони зі словами – «смотрите как мы хуярим дедушку» продовжували калічити, забрали якійсь копійки і окуляри. Короче кажучи, це був гопстоп. Віктор в минулому боєць АТО, танкіст, був на передовій, та захищав нашу державу на протязі трьох років, за що був нагороджений в 2016 році орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Дякувати богу, якась людина викликала поліцію та швидку. Тепер те, що було далі, мене просто вразило. Він отямився в 17 лікарні, був тверезий, казав лікарям, що йому дуже погано і просив залишитись до ранку, але вони вручили йому довідку про те, що з ним все добре і відправили ВНОЧІ без телефону, речей, грошей на вулицю, якимсь дивом він потрапив додому. Сьогодні 16.04.20 провели ранок у слідчого, а після поїхали до БСП, перше, що сказав лікар коли його побачив, це ЯК ЛЮДИНУ У ТАКОМУ СТАНІ МОЖНО БУЛО ВІДПУСТИТИ ДОДОМУ? Що наразі відомо – перелом пальців, ребра, вибитий зуб і числені гематоми на голові, звичайно прийняли рішення лікувати в стаціонарі, вирішується питання по оперативному втручанню на голові. Що я хочу всім сказати, кожен з нас може опинитись в такій ситуації, коли тебе відпиздять на вулиці до полу смерті, привезуть в лікарню, а там тебе просто викинуть на вулицю, бо можуть подумати, що ти бомжара, але навіть вони, не люди чи що? І ніхто за це не понесе покарання. Буду розказувати про перебіг справи, завтра їду в суд, побачу, яку міру запобіжного заходу дадуть цим двом уродам, та як працює ще одна наша система – поліція та суди. UPDATE: 1. Додав довідку первинного звернення; 2. Суд 14-30 на Якуба Колоса про обрання запобіжного заходу; 3. Зробили суд мед експертизу, яку має отримати слідчий; 4. Інкримінують статтю 187 частина 2, чекаємо рішення суду; 5. Запобіжні заходи 60 та 30 діб, до рішення суду уродам, роботою слідчих, прокуратури та суду на даному етапі задоволений. (17.04)
Ось такі люди боряться в Україні з коронавірусом. Байдужі, цинічні, непрофесійні. Вижити у такій системі охорони здоровя можна тільки маючи добрий імунітет. Хоча… Ось вам історія зі США.
Коронавірус в моїй сім’ї. Так, ви прочитали це правильно. Нас не оминула ця
зараза. Я вагалась, чи варто взагалі про це писать, але потім подумала, що якщо
хоч одна людина це прочитає і передумає йти на шашлики з друзями, в гості до
куми, в церкву поцілувати ікону, на дитячий майданчик з малими, чи
антицилюлітний масаж на дому, то я буду безмежно рада.
Захворів мій син. Я не з лякливих, але згадуючи останній тиждень, то
волосся на голові стає дибки навіть у мене. Випереджаючи ваше питання «де ж він
заразився?» скажу, що, швидше за все, в школі. В Сан Дієго школи зачинені з 16
березня. Перші симптоми проявились 25-го. Все почалось з болі в животі, нудоти
і втоми. Наступного ранку він прокинувся з температурою 38.6. Скаржився на
втому. Ніяких інших симптомів. Я подзвонила педіатру. Мені сказали збивати жар,
слідкувати, щоб багато пив. В лікарню НЕ ЇХАТИ, якщо нема проблем з диханням.
Ми з чоловіком зрозуміли, що пахне смаляним і ізолювали сина в окрему кімнату.
Заходячи туди, ми одягали маски і рукавички. В той же вечір температура була
40.3. Збивалась лише до 38.8 максимум. Ми постійно вимірювали сину рівень кисню
(у нас є пульсоксиметр). Кисень був в нормі, а от пульс 150 у спокійному стані.
В п’ятницю 27-го, вранці почався кашель. Я знову дзвоню лікарю. Реакція така ж:
сидіть вдома, збивайте жар, міряйте кисень. В лікарню їхати, якщо: задихається,
падає кисень, жар не пройде до понеділка.
Як ми дожили до понеділка? Я мало пам’ятаю. Кашель
прогресував дуже швидко і в п’ятницю ввечері він вже бухікав щогодини. Сухий,
жорсткий кашель. Жар піднімався до 39.9 кожні 3 год і збивався лише до 38.8-39.
Що дві години вночі ми вставали, міряли всі показники, давали жарознижвюче і
змушували пити. Дитина ледве вставала в туалет.
В понеділок вранці кисень почав падати. Дзвінок
лікарю. Нарешті можна приїхати. Везу сина в лікарню. Нас заводять через
спеціальний вхід. Ложать в палату. Роблять рентген, ставлять крапельницю. Лікар
повідомляє, що на COVID дітей тестують рідко.
Спочатку вони мусять його перевірити на грип, RSV, взяти аналіз крові, а тоді отримати дозвіл від голови департаменту
педіатрії. На мій аргумент, що я вагітна, в чоловіка астма і дома ще дві
дитини, лікар розвів руками. Він сам в шоці від такого кіна. Беруть тести.
Грип, RSV-негативні. Рентген виявив
пневмонію. Аналіз крові, м’яко кажучи, поганий, типовий для пацієнтів з тяжкою
формою COVID-19. Медсестра швидко
приносить тест на коронавірус, вже без зайвих питань. Результат через 24 год.
Лікар попередив, що ці тести(лабораторні) лише на 75% достовірні і, навіть якщо
наш буде негативним, він переконаний, що це коронавірус. Збивши сину
температуру, виписавши нам дуже сильний антибіотик, нас відпускають додому, бо
ліжка вони тримають для критичних пацієнтів. Лікарі і медсестри мають по три
маски на обличчі, одна на одній. Очі розгублені. Вони бояться за своє життя, за
свої сім’ї. Америка не готова до такого вірусу!!! Не вистачає вентиляторів
легень, ліжок в лікарнях і елементарного захисту для медиків. Тестують
вибірково, а хворіють і помирають і діти, і молодь, і літні люди, які до вчора
не мали проблем зі здоров’ям. Наш тест, доречі, прийшов негативним, що ще раз
доводить, що це тестування настільки далеке від достовірного, як Пустомити від
Гонолулу. Це в Америці, в найрозвинутішій країні!
А що будете робити ви, мої українські друзі, якщо
медики в Україні голі, босі і ніс за халявою?! Вони незахищені ніяк! У них нема
чим вас рятувати! При великому бажанні лікарів і медсестр, коронавірус не
перемогти клізмою! Проявіть повагу до них і сидіть дома! Не смажте ті шашликі,
ніби ви те м’ясо ніколи не бачили. Не ведіть дитину на майданчик. Не заходите
до куми на чай. Не йдіть нарощувати війки на хату до майстра. Думайте головою,
а не сракою! Я побачила на власні очі, як мою дитину (з прекрасним імунітетом.
Я не пам’ятаю коли він хворів останній раз перед цим, чи приймав якісь ліки)
цей віру жер в буквальному сенсі цього слова. Це страшно, це небезпечно. І в
нас це була м’яка форма хвороби. Так, більшість перехворіє в легшій формі, або
асимптоматично. Але як ви можете знати, як буде у вас? Чи хотіли б ви бути
причиною смерті якоїсь бабусі, недоношеної дитини з вадами легень, людини після
хіміотерапії, діабетика і тд? Думаю, що ні. Тому сидіть, блять, вдома! Не
шастайте без потреби, не беріть гріх на душу.
Зараз моєму сину краще, він ще досить слабкий, але
до нас повертається апетит, кашель майже відсутній, як і температура. Я молюся,
що інші двоє синів, я і чоловік вже перехворіли короною, але перенесли це
безсимптомно і не помітили. Ми ніде не виходимо, продукти нам доставляють і
лишають на порозі. Після пережитого всі ці ниття людей про те, як їм на
карантині погано, звучать абсурдно, бо погано – це коли твоя дитина серйозно
хвора і ти не знаєш як це закінчиться. Тому прошу, дотримуйтесь карантину,
мийте руки і практикуйте соціальну ізоляцію. Не будьте дебілами!
Окремий привіт блогерам, які пропагандують сидіти
вдома, але тут до них прийшов оператор, візажист і фотограф, щоб зафільмувати,
як вони класно сидять вдома, щоб ми знали, які вони відповідальні громадяни. І
тут хочеться процитувати Подерев’янського: «…Ех, люди, люди… Ви тупі
казли!…»
Будьте
здорові!
На тижні сталося ще одне гучне затримання. Заступника Віталія Кличка Миколу Поворозника затримали за вимагання хабаря. Кілька сотень тисяч доларів Альхен з КМДА вимагав за погодження чергової незаконної забудови. На жаль, ці справи потім чомусь розвалюються у суді, або взагалі до суду не доходять. А тим часом Київ як і раніше знищується бездумною забудовою. 4 роки тому цього дня почався наступ забудовника на озеро Качине, що на Позняках. Наразі воно ще існує, завдяки небайдужості місцевих жителів. 4 роки тому, коли був розпач і безсилля у боротьбі з сильнішим забудовником, на боці якого були ось такі поворозники, поліція, охоронні структури, знаходилися люди, готові лягти під вантажівки, що везли землю для засипання озера. Сергій Миронюк фактично наодинці вирішив не відступати. Тоді це виглядало як акт розпачу. Нині – як мужній вчинок людини, котрій вдалося перемогти бетонного монстра. Звичайно, ще не остаточно, адже плани Непопа не змінилися. Але, якщо все буде добре, то Непоп скоро теж попадеться на хабарі і бетонні терористи залишать озеро у спокої.
Весна – період активізації будівництва. Фахівці кажуть, що цього року, як і три роки тому, будуть крадіжки бюджетних грошей на нечесних тендерах. І зупинити це нема кому, бо людей, які це могли зупинити, звільнили з АМКУ.
На тендерах витрачаються бюджетні кошти, тобто ті, що ми з вами заплатили в якості податків.
Для прикладу, левова частина грошей, що витрачаються на будівництво доріг – це гроші дорожнього фонду, куди ми платимо близько 6 грн з кожного придбаного літру бензина. Тобто якщо ви заправили авто на 50 літрів, то щонайменш 300 грн зі сплачених вами коштів буде витрачено на тендерах щодо ремонту/будівництва доріг.
Як чиновник може з цих коштів отримати відкат? Для цього потрібно, щоб в тендері виграла компанія, з якою є домовленість про передання чиновнику після перемоги певного відсотку з отриманих коштів.
Як забезпечити перемогу, якщо все прозоро та на процедуру закупівлі можуть прийти різні компанії, запропонувавши дешевшу ціну без відкату та зірвавши домовленості?
Існує кілька способів.
Перший – прописати вимоги тендеру так, щоб в ньому зміг прийняти участь лише «свій», з яким є домовленість. Але інші «чужі» компанії можуть оскаржити в АМКУ несправедливі умови. І тоді доведеться переписати документацію так, щоб змогли прийняти участь й інші.
Тоді можна перейти до плану «Б». Знайти у «чужого» якусь помилку в документах та дискваліфікувати. Однак і тут він може оскаржити це в АМКУ, та якщо помилка надумана, доведеться допустити конкурента до аукціону.
Схоже ми нещодавно бачили на тендерах Сумської служби автомобільних доріг – переміг «чужий» зі знижкою майже 20% або більше 200 млн.грн. Уявляєте розмір можливого відкату, якби переміг «свій» по запланованій ціні?
Однак, для таких випадків у корупціонерів є план «С» – відмінити процедуру. Тим більш боятись Антимонопольного комітету не варто, бо народні депутати забули прописати в законі, що відміну процедури замовником можна оскаржувати.
Отже, це робоча схема для корумпованого чиновника, щоб не залишитись без відкату. І вона має ще й виховний ефект. Адже бізнес, витративши чимало ресурсів на безуспішну участь в процедурі, наступного разу після кількох таких «уроків ввічливості» або не прийде на тендер взагалі або також навчиться носити відкати та не знижувати ціну на тендерах.
До речі, саме так закінчились тендери Сумського автодору з величезною економією наших коштів. Укравтодор їх відмінив, бо у нього вже після тендерних аукціонів «відпала потреба» ремонтувати ці дороги.
Саме такими схемами керувалось керівництво Укравтодору три роки тому. Такими ж схемами керувались інші нахабні корупціонери-замовники. І сьогодні, на жаль, не дивлячись на те, що в Укравтодорі нові обличчя та прізвища, схеми залишились старими – перевіреними та ефективними.
Далі – трошки про медіасферу. Зверніть увагу, Радіо «Свобода» а за ним і всі інші раптом забули про плівки Єрмака, де брат голови ОПУ торгує посадами. Як і прогнозував Володимир Маркович Бойко, на «незалежне» медіа гаркнуть з посольства США і вони зрозуміють, про що писати, а про що забути. Про плівки Єрмака гаркнули забути. Чому? Пояснює Володимир Бойко
А, між тим, навколо «записів Єрмака» точиться неабияка підкилимна боротьба. Президент Зеленський дав Андрію Єрмаку строк, щоби той довів свою невинуватість за допомогою генерального прокурора Ірини Венедіктової та першого заступника директора ДБР Олександра Бабікова. Оскільки обидва високі достойники отримують доплату «в конверті» в Офісі Президента (з нелегального фонду, яким розпоряджається перший заступник керівника ОПУ Сергій Трофімов і який наповнюється за рахунок контрабанди та махінацій з податком на додану вартість), то жодних проблем не виникло – ДБР направило «записи Єрмака» на експертизу в Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, директор якого Олександр Рувін найближчим часом надасть висновок, що усе це «хвальшивка», записи містять монтаж, склейки й т.п.
У той же час директор НАБУ Артем Ситник, який за допомогою цих «записів» вирішив шантажувати Зеленського, щоби залишитись при посаді, направив їх на експертизу в Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. М.Бокаріуса, директор якого, Олександр Клюєв, надасть протилежний висновок – що записи не містять ознак монтажу, склейок і т.п. Першим буде аналізуватись епізод, де Денис Єрмак телефонує своєму брату Андрію й у присутності двох агентів СБУ розповідає, що Володимир Купчак (народний депутат 7-го скликання, соратник Арсенія Яценюка) готовий передати гроші за призначення президентом НАЕК «Енергоатом».
Цей сюжет становить для Ситника особливу цінність, оскільки зразу після зустрічі Купчака з Єрмаком-молодшим Володимир Зеленський 4 жовтня 2019 року став вимагати від Кабінету Міністрів негайно звільнити президента НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського та призначити Купчака на його місце. Але ця кадрова пертурбація не відбулась, оскільки Купчак не має належного стажу роботи, і тому, щоби не повертати гроші, Єрмак-старший запропонував Зеленському призначити Купчака віце-президентом «Енергоатому». Тож в Артема Сергійовича є всі підстави сподіватись, що після ознайомлення з висновком експертизи Зеленський стане більш поступливим і викине з голови дурну думку звільнити з посади директора НАБУ людину, яка була визнана судом корупціонером.
На тиждень, що минає, припали роковини трагічних подій у Катині, де росіяни за наказом їхнього кривавого вождя ліквідували тисячі польських військових та інтелігентів.
У 80-ті роковини Катинського злочину пам’ятаємо, що серед розстріляних і похованих у Катині польських офіцерів є Православний капелан Війська Польського, українець за походженням Семен (Шимон) Федоронько.
11 листопада 2018 року Президент Республіки Польща Анджей Дуда посмертно нагородив отця Федоронька Орденом Білого Орла – найвищою державною відзнакою Польщі.
Семен Федоронько народився у 1893 році в українській сім’ї Анастасії і Михайла – православного священника. Семен закінчив духовну семінарію у Житомирі. Після того як у 1918 році убили його батька, молодий священник вступив у лави Польського війська. Перед Другою світовою війною він був головним православним капеланом. Саме Семен Федоронько ініціював видання молитовника для солдатів польського війська православного віросповідання, яких було чимало.
У ранзі полковника після початку війни він потрапив до радянської неволі. Йому пропонували співпрацю з комуністичним режимом. Проте він відмовився, будучи вірним своїй Вітчизні і капеланському служінню.
У квітні 1940 року він прийняв мученицьку смерть у Катині разом із своїми польськими побратимами.
Важливо згадати, що двоє його синів – підхорунжі Армії Крайової – В’ячеслав і Орест – героїчно загинули в серпні 1944 року у Варшавському повстанні. Третій син, Олександр – пілот 300-го бомбардувального дивізіону Польських повітряних сил у Великобританії загинув у бою над Мангаймом.
У 2008 році біля православного собору у Варшаві за участю Президента Польщі Леха Качинського встановлено пам’ятний камінь на честь Семена Федоронька та його синів.
Українські дипломати у Варшаві щороку вшановують пам’ять родини Федороньків, покладаючи вінок і запалюючи лампадку на цьому символічному місці.
Постать Семена Федоронька і всієї його героїчної родини показує глибоку спорідненість і переплетіння доль українського і польського народів.
Українці і поляки зазнали величезного горя і болю мільйонів втрат від комуністичного тоталітарного режиму.Ну і на завершення нагадаю, що на польський великдень людина Ахмєтова, що нині опинилася у коіслі українського премєра оприлюднила привітання з народженням Христа замість воскресіння. Звичайно, такі люди мабть самі не пишуть у фейсбуках. У них для цього є прес-секретутки. Однак, за рівнем персоналу варто оцінювати і начальника. Просто хай собі тут буде ця інформація, щоб не забулася .
На уже зовсім на завершення вам, заради сміху, трошки відео з русского міра. Нещасні у протигазах співають гімн совка. Виглядає феєрично.
Ну і вже зовсім зовсім на завершення – трошки про побєдобєсіє, яке нас очікує незабаром. 9 травня тобто за два тижні, активуються різні вурдалаки з днями пабєди, бєссмєртнимі палкамі та іншою нечистю. Ось тут гарна на це реакція
Купив фаст-фуд себе к обеду,
Сижу в МакДаке битый час.
«Спасибо деду за победу»
Пишу на куртке Аdidas.
В бэушной бэхе тихо еду
. Ухабами. В кромешной тьме.
«Спасибо деду за победу»,
– На грязном вывел я стекле.
Для русской гордости причины
Из каждой видятся дыры…
Рюкзак, трусы, носки – Made China,
Из Польши – брынза и сыры.
Обул с утра на ноги кеды –
Удобный и надежный NIKE…
Спасибо деду за победу!
Тебе, дедуля, мощный лайк!
За смелость, мужество, отвагу,
За мой беспечный крепкий сон,
За кровь, пролитую в Рейхстаге
И за… пиндосовский айфон.
Старик, ты выиграл ту битву,
Уйдя безусым на тот свет.
А я достану пенку с бритвой….
Спасибо, деда, за Gillette!
Твоим я подвигом горжуся,
Своих ведь подвигов – на грош…
Спасибо, деда, за Zanussi, За Nokia, Samsung и BOSCH.
Спасибо деду за победу.
Я – внук, я русский исполин.
Я за картошкой гордо еду,
Крича как мерин: «На Берлин!»
Текст ще пишеться. Маєте що додати – напишіть у коментарях. Огляд подій цього дня минулого року можна прочитати тут Огляд подій позаминулого тижня читайте тут
